Як унеможливити відмову в позові через обрання належного способу захисту?
Соціальне призначення права більш цінне, ніж просто вирішення справи. Воно має превентивний характер і здатне зекономити сотні годин часу і людських ресурсів. Розглянемо, як можна цього досягти на практиці.
У лабіринтах доктрин і концепцій
Кожен, хто цікавиться судовою практикою, не міг не помітити, як протягом кількох років зріс рівень науково-методичної роботи Верховного Суду, особливо — його палат, наскільки покращилося мотивування судових рішень, що ним приймаються, та як активно судді Верховного Суду проводять новітні наукові дослідження.
Відразу кидається в очі мова його процесуальних документів, у яких поєднуються традиційні класичні підходи, сприйняті ним від Верховного Суду України, з новими, прогресивними напрямками розвитку судової практики.
Наприклад, запроваджені ВС концепції «текстуальної недійсності» (постанова ВС у складі колегії другої судової палати КЦС від 9.01.2019 у справі №759/2328/16ц), «віртуальної нікчемності» (ухвала Великої палати ВС від 22.01.2020 у справі №638/22396/14ц, постанови ВС від 2.09.15 у справі №6-667цс15, від 15.04.2015 №6-59цс15) суттєво доповнюють існуючу в Україні класифікацію недійсних правочинів на правочини оспорювані і нікчемні (ті, що недійсні в силу вказівки у законі).
Особлива увага приділяється пошукам ефективного способу захисту порушених прав та інтересів осіб, що було предметом обговорення не тільки на наукових конференціях, але і досліджувалося в наукових роботах судді ВС Пількова К.М. (Пільков К.М. Способи захисту прав у суді: проблеми сучасної гібридної моделі. — Юридичний науковий електронний журнал, №11/2022, с.304) у межах сучасної гібридної моделі. І це дійсно дуже важливо і для науки, і для практики, оскільки суб’єктивне право позивача позначається наявністю у позові конкретної правової вимоги і підстави.
Іншим важливим напрямком для наукових пошуків залишається розуміння правових позицій ЄСПЛ, критеріїв їх застосування, адже, як влучно висловився суддя ВС Аркадій Бущенко, «не всі судді знають практику ЄСПЛ, а тому застосовують її вибірково, не знаючи контексту. Складається враження, що ЄСПЛ замінив обком партії» (див «Критичне ставлення», «ЗіБ», 9.12.2022)
Але в умовах зростаючого масиву судової практики та наукових пошуків у лабіринтах доктрин і концепцій ми зовсім забули про того, задля кого створена судова система, — про пересічного громадянина або про стороннього спостерігача, як наразі говорять у Європі. Ми забули про її призначення захисту порушеного права, про її завдання, яке превалює над всіма іншими міркуваннями. Ми забули про людину, яка не обов’язково є учасником судового спору або якої судове рішення безпосередньо стосується. Це може бути і потенційний учасник або не учасник майбутніх справ, і особа, яка тільки вивчає свою правову ситуацію і розмірковує над тим, як їй уникнути правового конфлікту.
Це покладає особливу відповідальність на судову систему перед суспільством за якість судових рішень не тільки в контексті вирішення конкретної справи, а в контексті саме їх соціальної спрямованості, унормованості правовідносин таким чином, щоб людина могла очікувати і прогнозувати правові результати. І ситуація, що наразі відбулася у нашій судовій системі, недовіра до суду є наслідком саме недотримання цього соціального спрямування.
Краса логіки чи результат?
Дійсно, чи може бути щось більш образливе і несправедливе, коли щодо одних і тих же правовідносин cудом висловлюються різні правові позиції? І якщо говорити відверто про це, то навряд чи сторону чи суспільство цікавить краса наших думок, наше прагнення запровадити ті, чи інші концепції чи високі теорії… Чи відчуває суспільство потребу вдосконалення тих чи інших доктрин? Певно, що ні.
Людей цікавить тільки суспільний результат, задекларований судом у своєму рішенні, виведений на підставі ретроспективного аналізу обставин цієї справи і подібних їй справ як елементу конгруентної системи, спрямованої з минулого у майбутнє.
Дивно виглядає ситуація, коли у межах одного суду або різних судів однієї юрисдикції безвідносно до ланки судової системи у подібних справах приймаються різні судові рішення.
Зрозуміло, що закон не може передбачити всі життєві обставини, які він регулює. І тому суд, перевіряючи його застосування, пристосовує ті життєві обставини, які є істотними у справі (inherent), до вимог закону, і для цього він діє ретроспективно. Вирішення цих істотних обставин означає вирішення справи і складає ratio deсidendi як мотив про найголовніше. Всі інші висновки складають obiter dictum і можуть бути використані як прецедент переконливий у подібних ситуаціях.
Тому застосування принципів і загальних доктрин не завжди є прецедентним, а тільки коли вони виводяться з конкретних і аналогічних справ. Коли ж вони постають у всій своїй юридичній красі та логічності, але тільки як кваліфікуючі ознаки правовідносин у конкретній справі, відсутні жодні підстави стверджувати про їх прецедентність. Принцип є прецедентом, коли він є результатом справи, а не ярликом, що позначає правову реальність. Прецедент завжди розрахований на альтернативу, він закорінений у досвід, а не в логіку.
Не заблукати у трьох способах
Як це може виглядати на практиці? Уявімо собі власника, який, наприклад, позбавлений доступу до своєї власності. Тобто право є, але доступу немає. Це — суттєві обставини. Спосіб, яким сталося позбавлення доступу до власності, може бути будь-яке вибуття предмета власності або набуття власності іншим власником і перешкоди старому власникові з боку нового в доступі до цієї власності.
За існуючої правової доктрини щодо ефективності захисту порушеного права, пересічний громадянин має переконати суд в ефективності обраного способу захисту свого права, а саме: чи підете ви шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, чи шляхом усунення перешкод у користуванні, чи застосування ст.1212 ЦК.
До цього часу в юридичній спільноті не досягнуто визначеності з приводу цих тільки трьох підходів, і в межах однієї статті немає сенсу наводити всі можливі нюанси, які мають бути враховані позивачем при застосуванні ст.16 ЦК щодо вибору ефективного способу захисту порушеного права.
Проте в разі помилки позивач відчує на собі весь її негативний наслідок не тільки у вигляді втраченого судового збору, але і у вигляді особистої образи і гіркого розчарування. Бо як так може статися, що право є, воно порушено, але, виявляється, має бути захищено не тим способом. Зазначимо лише деякі чинні на сьогодні правові позиції Верховного Суду, які стосуються цього питання.
27.05.2020 колегія суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №910/1310/19 досліджувала питання щодо особливостей негаторного позову та відмінностей його від віндикаційного позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 03.04.2019 у справі №924/1220/17, постанові ВС від 30.07.2019 у справі №926/3881/17).
Суд прийшов до висновку про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин:
майно знаходиться у власника або титульного володільця;
інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном;
для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо);
у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).
У постанові ВП ВС від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц зроблено висновок, що: «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння».
Негаторний позов — це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов’язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов’язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Треба мати неабиякий досвід, щоб обрати правильний спосіб захисту. Навіть адвокат, який має значний стаж правової роботи, може помилитися у цьому виборі. Голова Верховного Суду Лариса Рогач, яка була секретарем ВП ВС зазначає, що Велика палата 165 разів відступала від висновків ВС, у тому числі і від своїх власних. Таким чином, відсутні жодні гарантії того, що легітимний на час судового розгляду спосіб захисту інтересів позивача не буде визнано нелегітимним у ході подальших судових стадій.
Цінність прецеденту
Прецедентні підходи ЄСПЛ до вирішення таких справ передбачають такі критерії: наявність «майна» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; підхід «три норми» (позбавлення власності, контроль за використанням, загальна норма), законність втручання, суспільний інтерес, пропорційність, справедливий баланс інтересів сторін спору.
Прецедентне право цю проблему якщо і не вирішує остаточно, то принаймні значно спрощує, оскільки враховує попередні способи вирішення справ з подібними обставинами. У відповідному судовому рішенні мають бути наведені ті прецеденти, які вирішують цю справу у сукупності з обставинами і їх кваліфікацією, всі раніше застосовані доктрини і принципи, наприклад, щодо ефективності, визначеності і співрозмірності, та інші нюанси, які бралися судами до уваги при вирішенні подібних справ. Тут можуть бути наведені стандарти доказування і способи захисту, що були раніше застосовані.
Якщо, наприклад, до місцевого суду не були надані якісь докази, і справа вирішена без їх урахування, то в інших справах не можна дорікати суду за те, що він не витребував їх у сторони. Тобто, маємо чітко визначитись: або суд розглядає все так, як подано, або збирає докази за власною ініціативою без відповідних клопотань сторін. Таким чином, розглядаючи кожну наступну справу про захист права власності, суд уже має надійний фундамент для своїх рішень у вигляді висновків у справах, що їй передували.
Це виключить відмову в позові через те, що позивачем не було обрано належного способу захисту в разі, якщо його право дійсно порушено.
Відповідно полегшується завдання позивача, він буде убезпечений від лабіринтів суддівських теоретичних роздумів та окремих думок, якщо навіть він помиляється у виборі свого способу захисту, суду ніщо не заважатиме обрати той спосіб захисту, який належить, на підставі відповідного судового прецеденту і захистити порушене право власності позивача чи шляхом витребування його майна, чи шляхом виселення, чи іншим придатним для цієї мети шляхом.
Зважаючи на надзвичайну цінність прецеденту як соціального правового інструментарію, варто подумати над тим, яка методологія прецедентного права може бути запропонована і запроваджена в судових рішеннях.

Рух судової практики у напрямі прецеденту убезпечить позивача від лабіринтів суддівських теоретичних роздумів та окремих думок.
Матеріали за темою
Коментарі
Ну і "прецедент" встругнула пані суддя Білецька. Що ж тепер кожен на свій розсуд може призначати на керівні посади в судовій системі кого заманеться? "Голова Верховного Суду Лариса Рога…