Добросовісність як система

Практика розгляду спорів та футуристичні візії правового майбутнього: чи можливе воно без іпотеки?

Цікаво спостерігати за тим, як практики та теоретики формують бачення стосовно однієї й тієї ж правової конструкції. Цього разу у фокусі опинилась іпотека. І поки в суді з’ясовують її природу, науковці пропонують від неї відмовитись.

Ґенеза змін

Війна війною, а іпотечні читання за розкладом. Ну, майже за розкладом. Перемістившись з весни на зиму, вже традиційні читання, присвячені темі іпотеки, які щороку організовує Асоціація правників України, таки відбулись у 2022-ому.

Під девізом римського права «перший в часі — сильніший по праву» розпочав свій виступ суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат. Саме він нагадав учасникам, що попередні читання відбулись 23.04.2021, а отже доречним було б розглянути такий доволі довгий іпотечний рік, який тривав аж 20 місяців.

Серед змін, які відбулись у цій категорій правовідносин, а точніше у практиці довкола них, спікер назвав стабільний розвиток поняття «добросовісність», кваліфікацію права іпотеки не лише у аспекті забезпечення виконання зобов’язання, появу еластичності та спеціалітету як принципів права іпотеки. Також втрутились у ці правовідносини абстрактні і каузальні правочини, а касаційною палатою активно почала застосовуватись категорія «розумності» в контексті іпотечних спорів.

Загалом В.Крат дуже детально проаналізував усю ґенезу практики у вирішенні спорів довкола іпотеки, досліджуючи цю 20-тимісячну практику змін. Окреслимо лише деякі ключові моменти.

Так, у постанові від 19.05.2021 у справі №756/2298/18 КЦС звернув увагу на те, що у справі за позовом іпотеко держателя про звернення стягнення на предмет іпотеки належним відповідачем є іпотекодавець або особа, яка набула статус іпотекодавця.

Постанова Великої палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 стосувалась аспектів добросовісності набувача і скасування судового рішення. ВС наголосив на тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення. В.Крат додав: «Ми як маленькі черепашки рухаємось до того, що скасування судового рішення — це не недійсність, а тому не несе за собою скасування всіх юридичних фактів».

Наступна справа (постанова КЦС від 16.10.2021 у справі №263/1127518) стала першою на практиці, де застосувались норми ч.3 ст.12 закону «Про іпотеку» в контексті поновлення договору найму (tracite reconduction). Однак, враховуючи обставини даної справи, суд наголосив, що поновлення договору найму (ст.764 Цивільного кодексу) відбувається внаслідок вчинення правочину мовчанням, і такий правочин також може бути кваліфікований як нікчемний.

У іншій постанові КЦС — від 17.11.2021 у справі №937/5316/20 зазначається, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов’язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Однак крапка у цьому питанні поки що не поставлена, оскільки єдності досягти так і не вдалося, свою думку з цього приводу ще має висловити ВП.

Щодо оспорювання передавльного акту та мораторію КЦС висловився у постанові від 17.11.2021 у справі №937/5316/20. Так, суд дійшов висновку, що закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на універсальне правонаступництво, яким по своїй суті є реорганізація юридичної особи шляхом приєднання.

Цікавою за своєю суттю є і наступна справа. Так, в ухвалі КЦС від 17.11.2021 у справі №496/1059/18 зазначається, що законом «Про іпотеку» не передбачено існування конструкції «абстрактної» іпотеки, при якій іпотека існує поза зв’язком із забезпеченням основного зобов’язання. Тобто законодавством не допускається такої конструкції, коли суб’єктом права вимоги за основним договором буде один суб’єкт, що набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем – інший. Адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов’язання (постанова КЦС від 12.12.2018 у справі № 758/3453/16-ц).

Однак і тут на остаточне рішення ще доведеться почекати, оскільки колегія суддів третьої судової палати КЦС визнала за необхідне передати справу на розгляд ВП ВС з метою відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові КЦС від 12.12.2018 у справі №758/3453/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 1.10.2019 у справі №5016/1284/2012, від 21.09.2021 у справі №910/3647/20, від 6.10.2021 у справі №922/3371/19.

Крізь призму економіки

В свою чергу д.ю.н., професор кафедри цивільного права Національного юридичного університету ім.Ярослава Мудрого Інна Спасибо-Фатєєва представила своє наукове, а відтак аналітичне бачення такого явища як іпотека в межах національного правового поля.

Так, передусім спікер зазначила, що слід розпочинати аналіз проблематики з її історичного ракурсу та способу тлумачення. Перш за все, йдеться про взаємодію економіки та права. Адже, за словами І.Спасибо-Фатєєвої, економічний рух визначає право, як зміст визначає форму. Зміна відносин власності вела до зміни відносин застави. Тому причина (економічні відносини) породжує наслідок (форму застави як способу забезпечення виконання зобов’язань). Йдеться про lex commissoria як у розумінні римського права, так і в сучасному правозастосуванні.

Спікер пояснила, що наприкінці першого десятиліття 2000-х років кризові явища в економіці призвели до нових змін у галузі заставного права, а саме – занепад кредиту, зменшення вірогідності повернення коштів, пошук інших способів задля цього. Це в свою чергу обумовило застосування не просто застави, не просто іпотеки, а набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, що зробили його правове становище надійнішим. Тоді як початок третього десятиліття 2000-х може бути окреслений укріпленням прав особи, яка кредитує, шляхом переходу одразу майна у довірчу власність, тобто без іпотеки.

Неоднозначність цієї ситуації спікер проілюструвала цитатою Олександра Звоницького зі ще дореволюційної праці: «У цих умовах все більша кількість кредитних операцій повинна супроводжуватися заставою. Але й застава, найнадійніше з можливих забезпечень, виявляється не цілком надійною. З одног боку, занепад всього економічного життя викликає постійне падіння цінності нерухомого майна, з іншого — нерухоме майно завжди знаходиться в небезпеці розорення».

Для І.Спасибо-Фатєєвої головна ідея ефективності іпотеки — не стільки погасити борг, скільки набути право власності на іпотечне майно. Саме тому у договорі іпотеки це виглядає як застереження про перехід права власності на іпотечне майно.

Стаття 37 закону «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду (про це принаймні свідчить тлумачення ВП ВС від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц). І оскільки реалізація цієї ідеї не була цілком задовільною, виникла довірча власність як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Також спікер окреслила спроби негативного впливу на іпотеку з боку іпотекодержателів задля «знищення» іпотеки та інші спроби впливу на неї чи відбиття на ній певних суперечностей, йдеться про:

• Визнання основного договору недійсним, а відтак і недійсність іпотеки, в тому числі:

вналсдіок відсутності згоди одного з подружжя;

внаслідок відсутності згоди органу опіки та піклування;

доведення права на проживання в житлі неповнолітніх та малолітніх дітей.

• Звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення;
• Визнання торгів недійсними;
• Витребування в іпотекодавця майна, що є предметом іпотеки, власником цього майна як підстава припинення іпотеки;
• Співвідношення позовів про стягнення сум за кредитним договором і про звернення стягнення на іпотечне майно.

Загалом І.Спасибо-Фатєєва закликала правників до системного бачення проблем довкола цієї категорії правовідносин, до вирішення яких потрібно підходити фундаментально, а не точково.

Закон і Бізнес