Коли суд може визнати показання недопустимими доказами — суддя ВС

Навіть якщо докази отримані в той час, коли сталося порушення того чи іншого права, однак це прямо не впливало на отримання доказу, цього недостатньо для висновку, що докази отримані «внаслідок» порушення.

На цьому акцентувала увагу секретар першої судової палати ККС Наталія Антонюк під час семінару для суддів, інформує «Закон і Бізнес»

Зокрема, суддя наголосила, що, вирішуючи питання про застосування правил ст.87 КПК до наданих сторонами доказів, необхідно виходити з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи.

Суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до чч.2 або 3 ст.87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим із посиланням на ч.1 ст.87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення.

Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби — на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.

Крім того, суд має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим. Детальніше про недопустимість доказів — у постанові ККС від 8.10.2019 у справі №639/8329/14-к.

Крім того, у постанові від 15.06.2021 у справі №204/6541/16-к ККС зазначив, що не в усіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. Необґрунтовано тривале тримання під вартою або погані умови утримання можуть становити серйозне порушення фундаментальних прав особи, однак самі собою не впливають на допустимість отриманих доказів.

Серед іншого, важливим є дотримання судами безпосередності дослідження показань осіб під час судового розгляду. Так, суд повинен забезпечити право сторін на допит особи, яка дає показання, важливі для вирішення справи, і не вправі використовувати позасудові свідчення такої особи.

Однак якщо вести мову про свідчення особи під час минулого розгляду, то сторона має право вимагати допиту такої особи під час нового судового розгляду. В такому випадку суд має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення такого права.

Якщо ж попри всі необхідні заходи забезпечити явку такої особи виявилося неможливим, сторона на доведення своєї позиції може надати суду показання особи, які та давала під час минулого судового розгляду. І сам факт відсутності такої особи під час нового розгляду не може бути підставою для визнання таких її показань недопустимим доказом.

Факт неможливості допиту цієї особи під час нового судового розгляду має враховуватися судом при оцінці достовірності цього доказу в сукупності з іншими доказами у справі (постанова ККС від 19.11.2019 у справі №750/5745/15-к).

Також слід враховувати позицію ЄСПЛ щодо використання показань свідків, які не допитувалися в судовому засіданні, що викладена у рішеннях у справі «Пальчик проти України» (заява №16980/06) та у справі «Шачашвілі проти Німеччини» (заява № 9154/10).

Семінар «Особливості кваліфікації злочинів проти життя: проблемні питання та судова практика» організований Національною школою суддів.

Закон і Бізнес