Правникам пояснили, в яких випадках ув’язнені можуть оскаржувати законність призначеного покарання
У черговому огляді практики Європейського суду з прав людини висвітлені актуальні для української правової системи рішення. Деякі справи підтвердили правильність позиції вітчизняних суддів, в інших у Страсбурзі констатували певні порушення.
Заборонені контакти
Справа «Ivan Karpenko v. Ukraine» стосувалася режиму заборони розмовляти з ув’язненими з інших камер в установі, де заявник відбував покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Як з’ясувалося, під час прогулянки на подвір’ї тюрми громадянин привітався з одним ув’язненим. Проте охоронець зауважив, що будь-які контакти заборонені, і повідомив про інцидент адміністрацію установи. У результаті ув’язненого офіційно притягнули до дисциплінарної відповідальності — йому винесли попередження.
Тоді громадянин вирішив подати адміністративну скаргу. Він звернувся з позовом проти установи, прагнучи визнання дисциплінарного стягнення незаконним. Однак суди двох інстанцій відхилили вимоги. Мовляв, через юрисдикційні підстави вони не могли розглядати такі скарги. У зверненні до суду касаційної інстанції заявнику взагалі відмовили.
Крім того, протягом тривалого часу громадянин щонайменше 13 разів скаржився на погіршення свого фізичного та психічного здоров’я через відсутність контактів з іншими ув’язненими. Він навіть звертався за медичною та психологічною допомогою із цього приводу. Безуспішними виявились і його намагання отримати доступ до професійно-технічної підготовки.
Урешті-решт заявник звернувся до ЄСПЛ, посилаючись на ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Заборона катування») і ст.13 («Право на ефективний засіб юридичного захисту»). Він скаржився на постійну заборону спілкуватися з іншими ув’язненими. Також громадянин указав на відсутність ефективного засобу правового захисту у відповідь на його скарги.
Своєю чергою ЄСПЛ зазначив, що юридична підстава для заборони спілкування з іншими ув’язненими була скасована ще у 2015 році. Проте вона застосовувалася до заявника щонайменше за 10 років до її скасування та, можливо, продовжувала застосовуватись і після цієї дати.
Також серед обтяжливих факторів у згаданій справі визначили майже постійне перебування в камері, лише з короткою прогулянкою на свіжому повітрі та без будь-якої цілеспрямованої діяльності. І саме з урахуванням цих аспектів ЄСПЛ визнав, що заборона на спілкування заявника з іншими ув’язненими є нелюдським поводженням, яким порушуються норми конвенції.
Водночас про відмову національних судів у розгляді скарг через відсутність юрисдикції міжнародний судовий орган сказав, що таке явище є типовим в українській практиці. На думку ЄСПЛ, саме тому громадянин не мав доступного засобу юридичного захисту. Тож таким чином знову порушуються права заявника.
Як пояснив ЄСПЛ, зміни законодавства у 2015 році дали можливість ув’язненим, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, оскаржувати законність будь-яких дисциплінарних покарань. Тож у зв’язку із цим міжнародний судовий орган перебуває в очікуванні нових заяв.
Два різні епізоди
А ось у справі «Shabelnik v. Ukraine» Страсбург визнав відсутність будь-яких порушень. Вона стосувалася перегляду на національному рівні попереднього засудження заявника за фактом учинення двох убивств.
Як виявилося, громадянин уже не вперше звертався до Євросуду. І якраз підставою для перегляду вироку стало те, що раніше міжнародний судовий орган констатував порушення конвенції стосовно заявника. Зокрема, після ухвалення ЄСПЛ рішення у кримінальному провадженні Верховний Суд скасував засудження громадянина за одним з епізодів. Натомість «верховники» підтвердили призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі за іншим епізодом, якого висновки про порушення прав не стосувалися.
Заявник знову звернувся за міжнародною підтримкою. Він поскаржився, що ВС призначив нове покарання за злочин, скоєний 17 років тому. Як зауважив заявник, згідно з національним законодавством у такому випадку строк покарання не може перевищувати 15 років позбавлення волі. Проте, за його словами, ВС це проігнорував і не проаналізував необхідності застосування строку давності в кримінальній справі.
У відповідь ЄСПЛ нагадав, що попередніми рішеннями він дійсно констатував низку порушень. Проте як скарги громадянина, так і всі висновки стосувалися лише одного з двох злочинів. Натомість Суд не встановив жодних порушень конвенції за іншим кримінальним провадженням. Тому в результаті перегляду справи ВС скасував вирок стосовно заявника лише в частині одного злочину. Натомість «верховники» підтвердили покарання, яке стосувалося іншого епізоду.
Також ЄСПЛ пояснив, що в первинному вироку були оцінені всі елементи складу кожного злочину. Водночас положення Кримінального кодексу передбачають можливість призначення більш суворого покарання у випадках, якщо буде встановлено принаймні одну з 13 визначених кваліфікаційних ознак. Тож міжнародний судовий орган вказав заявнику, що первинний вирок вже свідчив про наявність щонайменше 5 таких підстав. І кожна із цих ознак була достатньою правовою основою для призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Згідно з остаточним висновком ЄСПЛ у цій кримінальній справі питання законності через нехтування строку давності навіть не виникає. Адже не можна стверджувати, що ВС призначив заявникові нове покарання. Таким чином, у цій справі міжнародний судовий орган фактично підтримав позицію українських володарів мантій.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!