Старість потребує поваги!

Хто має забезпечити особі з інвалідністю постійний догляд?

Старість — не радість, а для людини похилого віку з інвалідністю це ще й проблеми з доглядом за собою. Хто має дбати про таких людей — діти чи держава? Із цим розбирався Європейський суд з прав людини.

Спір про ступінь тяжкості

У 2017 році Іоанну-Доротею Дживану виповнилося 87. У нього була частково ампутована нога, яку він утратив двома роками раніше, і він страждав від кількох загальних захворювань. Будинком чоловік пересувався на інвалідному візку, але з деяких пір був прикутий до ліжка, оскільки втратив здатність керувати ним. Старий жив сам на 4-му поверсі, а в повсякденному житті йому допомагав син.

Інспектор управління соціального забезпечення та захисту відвідав І.-Д.Дживана, щоб ознайомитися з умовами його проживання. У звіті наголошувалося, що чоловік не в змозі самостійно задовольняти основні потреби, міг сидіти, але не ходити, значно втратив м’язову масу та важив 40—45 кг. Інспектор рекомендував забезпечити йому постійну підтримку.

Однак у комісії склалась інша думка: вона видала довідку, що в чоловіка інвалідність середнього ступеня тяжкості, отже, йому не потрібен особистий помічник для щоденного догляду. Дідусь не погодився, і зрештою суд анулював рішення комісії як таке, що не має підстав.

Але чиновники наполягали на своєму: виписали нову довідку про інвалідність середнього ступеня. Довелося знову звертатися до суду. У першій інстанції позову задовольнили позов, зазначивши, що «закон прямо передбачає, що пацієнт, який повністю втратив здатність самостійно приймати їжу, підтримувати особисту гігієну та догляд, потребує допомоги, а ситуація, в якій перебуває позивач, є важким ступенем інвалідності, що вимагає особистого помічника».

Але в апеляційній інстанції стали на бік комісії, пославшись на те, що нога ампутована частково. Оскільки коло замкнулося, старий поскаржився у Страсбург на дуже тривалий спір щодо стану свого здоров’я.

Щоправда, самого рішення не дочекався — помер у 2020-му, але його права вирішив відстояти син.

Позитивне втручання

Виносячи рішення від 8.02.2022 у справі «Jivan v. Romania», ЄСПЛ зазначив, що ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосується не лише негативного втручання держави в приватне життя, а й обов’язку поважати людську гідність.

Конвенція залишає державі широке поле для маневру в питаннях загальної політики, включаючи соціальну, економічну та політику в галузі охорони здоров’я. Однак, якщо обмеження основних прав поширюється на особливо вразливу групу, таку як особи з інвалідністю або утриманці похилого віку, то свобода розсуду для влади є істотно вужчою, і держава повинна мати дуже вагомі причини для обмежень.

Зокрема, на думку Суду, ні комісія, ні апеляційний суд не розглядали ситуацію з погляду права старого на автономію та повагу до його гідності. В їхніх рішеннях також не згадувалися умови його життя та відсутність можливої підтримки — з боку або сусідів, або сім’ї. Крім того, влада не взяла до уваги його вік або той факт, що він утратив ногу у 85 років. Про наслідки, які мала така різка зміна в житті літньої людини, не згадувалося й в оцінках.

Як наголосили високі судді, ніщо в оспорюваних рішеннях не пояснювало явних невідповідностей між конкретною ситуацією та висновком, що І.-Д.Дживан не мав права відповідно до національного законодавства на особистого помічника. У результаті він був полишений на самого себе, і влада не запропонувала жодних альтернативних заходів, щоб забезпечити йому постійну підтримку, якої громадянин потребував.

Таким чином, ідеться не про вибір між базовим доглядом або додатковим, дорожчим, який пов’язаний з виділенням обмежених державних ресурсів, а скоріше про забезпечення належного рівня турботи та гідності, як передбачено законом.

Зважаючи на те, що було поставлено на карту для фактично знерухомленого старого, а також на його загальну вразливість, що вимагало посиленого захисту з боку влади, Суд засумнівався, що держава дотрималася справедливого балансу між конкуруючими інтересами. Тобто влада не зробила того, що було розумно, аби гарантувати літній людині з інвалідністю ефективний захист її права на повагу до приватного життя.

Із цих причин Суд дійшов висновку, що мало місце порушення ст.8 конвенції. Тому державу зобов’язано компенсувати матеріальну та моральну шкоду в розмірі €8000, які отримає син.