Заступник голови Комітету ВР з питань правової політики Валерій Божик:

«Мін’юст мав би прагнути працювати над тим, щоб виконувалися 99% рішень»

Проблема примусового виконання рішень є однією з ключових у судовій реформі. Інститут приватних виконавців, який прийшов на допомогу державній виконавчій службі, уже відзначив своє п’ятиріччя й чекає нових повноважень і ясності в питаннях регулювання діяльності. Усе це та навіть більше має врегулювати законопроект №5660, що вже пройшов перше читання у Верховній Раді. Якими є перспективи прийняття цього документа, як скоро це вдасться зробити та чи припинить він дебати між Міністерством юстиції та приватними виконавцями? Про це та інше «ЗіБ» запитав у заступника голови Комітету ВР з питань правової політики, керівника робочої групи щодо вдосконалення примусового виконання судових рішень Валерія БОЖИКА.

«Негативні тенденції у виконанні судових рішень є прикладом системної проблеми, ефективний спосіб вирішення якої потребує комплексного підходу»

— В Україні триває судова реформа, складовою якої є реформа примусового виконання судових рішень. Як ви оцінюєте її успіхи?

— Дійсно, Україна вже котрий рік живе в стадії судової реформи. Але я не став би говорити, що реформу примусового виконання рішень слід розглядати виключно як складову судової реформи. Хоча судова реформа й реформа примусового виконання рішень має одну спільну мету — забезпечення правосуддя. Адже по суті внаслідок невиконання чи тривалого виконання судових рішень і рішень інших органів не досягається зрештою кінцева мета правосуддя — це захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх прав. Це відповідно впливає на систему захисту прав в Україні взагалі.

Але я хотів би звернути увагу на те, що ці реформи мають дещо відмінні шляхи реалізації. Відмічаю, що виконання судових рішень залишається проблемним етапом судового провадження незважаючи на низку змін процедури та запровадження інституту приватних виконавців. На мій погляд, негативні тенденції у виконанні судових рішень є прикладом системної проблеми, яку може бути розв’язано лише комплексним підходом. І сьогодні якраз і перед ВР, і перед Мін’юстом стоїть такий непростий виклик щодо впровадження новацій, які будуть здатні зрушити систему виконання рішень у позитивний бік.

— У міністерстві оголосили, що до 2023 року хотіли б збільшити показники виконання судових рішень хоча б до 70%, хоча, за статистичними даними, ці показники нині становлять 18%. У чому, на вашу думку, ключові причини таких низьких показників виконання судових рішень в Україні? Чи реально досягти поставленої мети?

— З приводу першої частини вашого питання: Мін’юст, як головний орган у системі центральної виконавчої влади, зобов’язаний формувати й реалізувати державну правову політику, зокрема щодо організації примусового виконання рішень судів. І, на мій погляд, Мін’юст мав би прагнути працювати над тим, щоб виконувалися 99% рішень. Але ближче до теми: чи реально до 2023 року досягти показників у 70%? Я був би реалістом і, як керівник робочої групи для напрацювання законопроектів щодо удосконалення примусового виконання судових рішень, оскільки займаюся цією темою вже другий рік, маю сумніви в досягненні саме таких показників протягом незначного періоду. І тут питання не в бажаннях, а в причинах негативної ситуації.

Я вже, відповідаючи на попереднє запитання, звертав увагу на те, що такі негативні тенденції й такий відсоток виконання судових рішень є відображенням системних проблем, які не виникли сьогодні й не вирішувалися багато років. Ключовим я б визначив те, з яких саме причин. Це і незадовільне врядування, і хаотичність законодавчого регулювання, а також і негативна ментальність нашого суспільства щодо виконання судових рішень. І сьогодні дійсно перед ВР і Мін’юстом як регулятором постають ці проблемні питання, які вимагають нагальних відповідей в системі примусового виконання рішень і реформування саме цієї галузі.

— До речі, 2 роки тому до керівництва міністерством прийшла нова команда. Як ви вважаєте, вона справляється зі своїми завданнями? І чи не потрібно реформувати сам контролюючий орган?

— Давайте будемо максимально об’єктивними. Відповідь на це запитання варто розглядати в контексті оцінки належного врядування. Я б не прив’язував проблеми у сфері виконання рішень виключно до дій керівництва Мін’юсту. Поясню чому. Я не знаю, хто зараз може сказати, що рішення раніше виконувались краще, наприклад, а за 2 роки показники погіршилися. Ця — стала проблема.

Але водночас дії Мін’юсту, на мій погляд, могли би бути більш ефективними для покращення такої ситуації. Тобто можна сказати, що сьогодні вони не є достатніми, і, як кажуть, немає меж досконалості. Тому й Мін’юст мав би вдосконалюватись у цьому питанні та покращувати ситуацію.

Тут також потрібно зважити на те, що в міністерства — понад 30 напрямів, тому давати оцінку керівництву цього відомства в контексті ефективності якогось одного напряму, наприклад примусового виконання рішень, не варто. Треба комплексно до цього підходити.

Дійсно, нова команда старається, але я вважаю, що вони повинні вдосконалюватися, більше рухатися в ногу з часом, позбуватися старих механізмів, які, можливо, існують і десь у чомусь заважають роботі, та сміливіше йти назустріч чомусь новому. Тому що це у сфері приватної діяльності швидше щось змінюється, а в державному механізмі такі зміни відбуваються важко.

«Інститут приватних виконавців — це крок уперед»

— 5 років тому в Україні з’явився інститут приватних виконавців, який, однак, не порівнянний з державними виконавцями ні за показниками ефективності, ні за наданими їм повноваженнями. Як ви оцінюєте запровадження цього інституту та перспективи його розвитку?

— Уважаю, що інститут приватних виконавців — це крок уперед. Такий інститут діє в багатьох розвинутих країнах і доводить свою ефективність. Україні також варто продовжити розвивати цей інститут. У питанні ви робите акцент на тому, що приватні виконавці не стали тотожними державним, і тут я б відокремив ефективність від повноважень.

Так, повноваження приватних виконавців сьогодні значно обмежені, але це і зрозуміло. Адже, коли впроваджувалася сама система виконання судового рішення на відмінних від державної виконавчої служби можливостях, ураховуючи специфіку такої діяльності, це потребувало неабияких підходів і певних запобіжників. На той час обмеження, на мій погляд, були виправдані. Утім, уже якийсь час ця система пропрацювала, і сьогодні ми можемо говорити про кроки до розширення таких повноважень.

Ми працюємо над тим, щоб виявляти загальні негативні тенденції в системі виконавчого провадження та запровадити новації, здатні зрушити її в позитивний бік. Зокрема, ідеться про удосконалення інституту приватних виконавців — як шляхом поступово зрівняння їхніх повноважень і можливостей з державними, так і в частині надання інструментарію для більш ефективної роботи.

— Останні кілька років ми постійно бачимо численні публікації про непорозуміння між Мін’юстом і приватними виконавцями. У чому, на вашу думку, коріння цієї проблеми й чи бачите можливості для її врегулювання?

— Дійсно, багато було із цього приводу публікацій та спорів щодо їхніх непорозумінь і взаємних претензій. Я не відслідковував кожної, але в рамках роботи над новим законом про примусове виконання рішень, де на засіданнях робочих груп присутні представники і Мін’юсту, і приватних виконавців, ми звичайно маємо дискусії, інколи досить палкі. Тому можу зробити певні висновки щодо цієї ситуації.

Однак для мене як керівника робочої групи з опрацювання законопроектів щодо примусового виконання рішень основне завдання полягає не в тому, щоб мирити Мін’юст і виконавців, а у створенні належних правил гри. Тобто приватні виконавці матимуть належні правові засади для своєї діяльності, а Мін’юст як регулятор — механізм ефективного контролю.

Зрештою це має привести до того, що Україна покращить свої показники у сфері виконання рішень. Адже будь-який закон потрібно не просто прийняти, а й прогнозувати те, як він діятиме та що це дасть для держави та громадян.

А Мін’юст з приватними виконавцями, думаю, порозуміються. Звичайно, у кожної системи, коли щось змінюється, є свої противники та прихильники, але тому при Комітеті ВР з питань правової політики й створюються такі робочі групи, які стають платформами для напрацювання спільної позиції. Такої, аби вона була прийнятною для всіх суб’єктів діяльності в цій сфері. І насамперед задовольняла потреби сьогодення для реформування цієї системи.

«Усі сьогодні зацікавлені в тому, аби зрештою цей закон було прийнято»

— Ви входите до складу робочої групи комітету щодо примусового виконання рішень. Чим зараз вона займається?

— Ми працюємо другий рік. Робота цієї групи починалася з того, що було дві законодавчі ініціативи — від Мін’юсту та приватних виконавців відповідно. Але ми випрацювали новий законопроект «Про примусове виконання рішень» (№5660), який вже прийнято в першому читанні.

Це такий системний документ, який передбачає комплексний підхід до вдосконалення процесу примусового виконання рішень. Після першого читання згідно з процедурою подаються поправки, і на сьогодні їх подано вже більше тисячі. У нас саме триває напрацювання тексту, попереднє визначення, які із цих поправок ми можемо в майбутньому прийняти, а що потрібно відхилити, щоб потім робоча група могла вийти на комітет зі своїми пропозиціями щодо тексту проекту, що пропонуватиметься парламенту схвалити в другому читанні.

У рамках робочої групи, але в контексті конкретних поправок було окреслено низку ключових проблем у цій галузі. Серед них, зокрема, і ті основні питання, що спричиняли найбільші дискусії, коли доводилося випрацьовувати спільну позицію.

Перше — це доступ до професії та умови для діяльності приватного виконавця. Друге — ефективне регулювання й контроль Мін’юсту. Третє — дисциплінарна відповідальність приватного виконавця. Четверте — ефективний інститут автоматичного арешту коштів та ефективний механізм виконання рішення майнового характеру, удосконалення порядку реалізації арештованого майна. П’яте — створення Єдиного державного реєстру виконавчих документів.

Це не повний перелік проблемних аспектів. Це лише ті питання, які ми вже обговорили в рамках нашої робочої групи. І я впевнений, що всі ці моменти, які виникали під час обговорення, удасться вирішити під час ухвалення нового закону.

— Якими будуть наступні кроки на шляху до прийняття проекту?

— Наступним етапом після опрацювання поправок буде його розгляд  у підкомітеті, а потім на засиданні комітету. Очевидно, є висока ймовірність того, що закон найближчим часом потрапить до зали засідань ВР.

Над напрацюванням цього закону та в подальшому обговорені брали участь спеціалісти Мін’юсту, представники приватних виконавців, громадських організацій та міжнародних партнерів. Крім того — банківські працівники, оскільки є питання, які пов’язані з банківською діяльністю, та технічні працівники, які розповідали, чи можливо технічно реалізувати ті чи інші ідеї.

Досить великий обсяг роботи проведений, і наразі ми вже відшліфовуємо останній етап, вирішуємо питання з поправками, а вже потім будемо скеровувати цей проект на розгляд ВР.

— Тисяча поправок — це ж насправді чимало. Від кого вони переважно надходили — від Мін’юсту чи приватних виконавців? І як це оцінювати — як позитивну тенденцію та небайдужість до цього закону чи як бажання затягнути процес ухвалення закону?

— Не хочу думати про бажання до затягнення процесу. Адже всі сьогодні зацікавлені в тому, аби зрештою цей закон було прийнято.

Звісно, усі сторони відстоюють свої поправки. Разом з тим на розгляді у ВР були законопроекти і з більшою кількістю поправок. Але, оскільки це великий системний закон, який торкається регулювання важливої галузі, була й зацікавленість обох сторін у тому, аби доопрацювати його.

Крім того, слід урахувати, що самі по собі Мін’юст чи приватні виконавці не можуть подати поправки, бо не є суб’єктами законодавчої ініціативи. Усе робиться через народних депутатів. Утім, коли ми працюємо, то можемо побачити, за якими поправками стоїть яка позиція. Але, скільки б поправок не було подано, ми мусимо їх відпрацювати, надати таблицю до другого читання, надати текст законопроекту, щоб ті народні депутати, які не занурені в цю тему настільки глибоко, мали можливість у залі ВР орієнтуватися і також віддати свій голос за закон.

— Які перспективи прийняття законопроекту в другому читанні? За вашими оцінками, скільки часу це може зайняти?

— Сподіваюся, що на цій сесії він опиниться в парламентській залі. З поправками, можливо, ще кілька тижнів потрібно буде попрацювати. Але з огляду на те, що графік ВР змінюється, більш конкретно важко прогнозувати. Хоча згідно з планами цей закон — у пріоритеті. Крім того, і Мін’юст, і приватні виконавці, і Офіс Президента зацікавлені в розгляді цього документа.

— Це вже єдиний законопроект щодо примусового виконання чи є ще якісь, які тільки мають розглядатись? Чи можна сподіватися, що саме проект №5660 розставить усі крапки над «і» в питаннях примусового виконання рішень і діяльності приватних виконавців зокрема?

— Документ №5660 є комплексним. Він якраз і був покликаний охопити всі питання у сфері примусового виконання рішень. Саму робочу групу було створено тому, що був ряд законодавчих ініціатив, які були направлені на зміни, які стосуються примусового виконання рішень. Зрештою було напрацьовано один документ, який має бути послідовним, структурованим, зрозумілим і для людей, які будуть за ним працювати, і для громадян.

Якщо цей законопроект буде розглянуто та прийнято в цілому, відпаде сама доцільність в усіх інших, що регулюють цю сферу й можуть бути подані. Бо всі вони регулювали лише якусь частинку того, що регулюватиме наш документ.

Натомість проект №5660 дійсно охоплює всю систему виконання рішень в Україні. І ми сподіваємося, що саме він допоможе принаймні наблизитися до більш високих показників виконання рішень в Україні.