Не зважайте на СМС!

Подання позову про визнання факту неукладення кредитних договорів саме по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Такий висновок зробив ВС в постанові №531/2004/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

15 вересня 2021 року                       м.Київ                               №531/2004/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: ВОРОБЙОВОЇ І.А., КОЛОМІЄЦЬ Г.В., ЛІДОВЦЯ Р.А., ЧЕРНЯК Ю.В. (доповідач) —

,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 9.08.2019 та постанову Полтавського апеляційного суду від 3.12.2019, установив:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на його номер телефону від АТ КБ «ПриватБанк» надходили смс-повідомлення про списання коштів за використання кредитного ліміту, за списання штрафу за прострочку та за прострочений кредит.

Вказував, що отримав листи від АТ КБ «ПриватБанк», в яких зазначено про те, що між ним як позичальником та банком як кредитодавцем існують договірні взаємовідносини.

Стверджував, що він не укладав з відповідачем кредитних договорів.

З огляду на викладене Особа 1 просив суд визнати, що між ним як позичальником і АТ КБ «ПриватБанк» як кредитодавцем у письмовій формі не було укладено кредитні договори від 26.12.2015 NSAMDN*, від 16.01.2006, від 10.09.2010, від 24.10.2011 та від 18.11.2013.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Карлівського райсуду від 9.08.2019 у задоволенні позовних вимог Особи 1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зібраними у справі доказами підтверджено перебування АТ КБ «ПриватБанк» та Особи 1 у кредитних правовідносинах.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою ПАС від 3.12.2019 апеляційну скаргу Особи 1 задоволено частково.

Рішення Карлівського райсуду від 9.08.2019 скасовано.

Провадження у справі за позовом Особи 1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів закрито.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не порушує права та законні інтереси позивача, що відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу унеможливлює розгляд вимог Особи 1 у порядку цивільного судочинства.

Подання позову про визнання факту неукладення у письмовій формі кредитних договорів саме по собі не може сприяти ефективному відновленню порушеного права, а тому є неналежним способом захисту.

У разі незгоди Особи 1 з нарахованою заборгованістю за кредитом та несплати її у добровільному порядку, АТ КБ «ПриватБанк» має право звернутися до суду з позовом до Особи 1 про стягнення заборгованості. Саме при вирішення позову банку буде встановлюватись факт укладення кредитних договорів, у тому числі й відповідність форм цих договорів вимогам законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до ВС, Особа 1 просить скасувати рішення Карлівського райсуду від 9.08.2019 та змінити постанову ПАС від 3.12.2019 в частині часткового задоволення вимог апеляційної скарги, ухваливши нову постанову про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції порушив вимоги п.1 ч.1 ст.255, п.4 ч.1 ст.374 та ст.377 ЦПК та вийшов за межі своїх повноважень. Висновки ВС щодо неналежності обраного позивачем способу захисту порушеного права, викладені у постанові від 11.09.2019 у справі №826/1773/18, на які посилався апеляційний суд, стосуються інших правовідносин, які не є подібними із правовідносинами сторін у цій справі. Суд першої інстанції не дослідив надані позивачем докази щодо неукладення ним з банком кредитних договорів, не обґрунтував належним чином висновок про необхідність відмови в позові <…>.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить ВС, і норми застосованого права

Відповідно до чч.1, 2, 4 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова ПАС від 3.12.2019 не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства.

У ст.124 Конституції закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст.16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Даючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст.13 конвенції. Так, у рішенні від 15.11.96 у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави — учасниці конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов’язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Касаційного господарського суду від 30.07.2019 у справі №907/804/17 викладено правовий висновок про те, що по суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Установлення судом відсутності факту укладення договору може мати місце лише під час розгляду іншого спору.

Предметом позову у справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, є вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення того, що між Особою 1 як позичальником і АТ КБ «ПриватБанк» як кредитодавцем не було укладено в письмовій формі кредитні договори.

Доводами позовної заяви є те, що Особа 1 отримував від АТ КБ «ПриватБанк» СМС-повідомлення про списання коштів за використання кредитного ліміту, за списання штрафу за прострочку та за прострочений кредит. Такі дії відповідача Особа 1 вважав незаконними з огляду на відсутність, на його думку, кредитних правовідносин між ним та банком.

При цьому в позові Особа 1 не вказує про реальне безпідставне списання коштів з існуючих банківських рахунків, відкритих на його ім’я у АТ КБ «ПриватБанк».

Таким чином, позивачем заявлено вимогу про захист прав споживача банківських послуг фактично у зв’язку із отриманням ним повідомлень про погашення заборгованості за кредитом.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання факту неукладення у письмовій форми кредитних договорів сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

Відповідно до правових висновків, викладених Великою палатою ВС, зокрема, у постановах від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 12.05.2020 у справі №761/44056/17, від 2.02.2021 у справі №925/642/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про неефективність обраного позивачем способу захисту, проте зауважує, що суд помилково вважав можливим закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК.

З огляду на викладене, постанова апеляційного суду є незаконною, а тому підлягає скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Особи 1, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, що, враховуючи вищевикладене, також вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права про способи захисту цивільних прав.

Крім того, у квітні 2020 року Особа 1 подав до суду заяву про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК.

Оскільки ВC не ухвалює у справі остаточного судового рішення, а скасовує постанову суду апеляційної інстанції та передає справу для продовження розгляду до апеляційного суду, то розподіл судових витрат не здійснюється <…>.

Керуючись стст.400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 3.12.2019 скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.