Поліція не дзвонить двічі

Держава зобов’язана правдоподібно пояснити появи травм після застосування сили

У будь-якому поліцейському серіалі силовики діють дуже рішуче, уламуючись до квартир підозрюваних. У таких ситуаціях не до ввічливості. Поляку Себастьяну Ментелю довелося це ще й відчути. І разом із другом виявитися винним в опорі представникам влади.

Дві версії однієї події

У ніч із 6 на 7 лютого 2015 року, вже після півночі, він почув наполегливий стукіт у двері квартири. Зрозуміло, що в такий момент можна подумати про що завгодно, але тільки не про те, що це візит поліцейських. Тому С.Ментель набрав 112, але на іншому кінці проводу заспокоїли: поліція вже у вас під дверима. Правда, заспокоїтися він не встиг, оскільки двері з гуркотом вилетіли, а у квартиру, розпорошуючи навколо сльозогінний газ, увірвалися чоловіки в уніформі.

Далі нічні гості стали висловлювати обурення тим, що їм довго не відчиняли. І не тільки словами, а й руками та ногами. А коли поліцейські побачили, що у квартирі є ще жінка й дитина, то про всяк випадок викликали швидку допомогу. Уже з машини «швидкої» жінка набрала Роберта Кухту — друга Себастьяна.

Той примчав, але ледве встиг увійти в помешкання, як дістав удар в обличчя. Його повалили на землю, наділи наручники, стали штовхати та для чогось вивертати ногу (в якій стояли болти після перелому, про що він намагався попередити поліцейських).

Знерухомивши обох чоловіків, поліцейські стали перевертати догори дном квартиру в пошуках зброї — ножа або мачете, які, імовірно, використовувалися під час нападу. Знайти нічого не знайшли, обох доставили до відділку. Там їм наказали роздягтися, наділи кайданки та знову побили.

Обидва неодноразово просили викликати «швидку» й повідомити їхнім адвокатам про затримання. Р.Кухту все ж були змушені відвезти в лікарню, оскільки його стан почав погіршуватися. Уранці відвезли й другого.

Версія самих правоохоронців, природно, прямо протилежна. Мовляв, вони шукали підозрюваного в нападі, й один зі свідків вказав на цю квартиру. Вони ввічливо постукали й попередили, що можуть і двері виламати, якщо їх не пустити. З помешкання не було відгуку, довелося викликати спеців, щоб відкрити замки.

Коли ввійшли у квартиру, то господар був їм не радий: став вести себе агресивно. Тут хтось помітив кров на його футболці, а оскільки чоловік усе ще відмовлявся виконувати накази й навіть штовхнув одного з офіцерів, до нього «застосували примусові заходи», з кийками та наручниками включно.

Раптом увірвався Р.Кухта й напав на одного з поліцейських, ударивши його кулаком по обличчю. З ним теж не особливо церемонилися. Потім оформили протокол затримання, ось тільки невдача — друзі відмовилися підписати його, бо документ містив рядок, що в них немає претензій до способу затримання.

Сліди «ввічливості»

Оскільки обох заявників доставили у відділення невідкладної допомоги лікарні Міністерства внутрішніх справ, там їх і оглянули. Черговий лікар зазначив, що в Р.Кухти зламана ліва великогомілкова кістка, набрякло коліно й гематома на лобі. З коліна відкачали 60 мл рідини, а на ліву ногу наклали гіпс. У другого діагностували численні гематоми на голові та шиї, кровотечу з носа, синець на грудях, біль у животі, синці на спині та лівій нозі.

Під вартою чоловіки перебували менше трьох діб. Опинившись на волі, вони негайно відправилися знімати наслідки затримання до факультету судової медицини Ягеллонського університету в Кракові. Тутешній лікар знайшов набагато більше слідів «ввічливості» — крововиливи, синці під очима, на обох руках, а на сідницях і стегнах вони були у вигляді сліду від дубця.

З багажем довідок і скарг обидва вирушили до прокурора, вимагаючи порушити кримінальну справу. Той ініціював розслідування за статтею про ймовірне зловживання владою з боку поліції, що тривало майже рік.

На той час синці зійшли, нога зрослась, і прокурор констатував відсутність «достатніх доказів для висновку про те, що ймовірні правопорушення дійсно мали місце». Мовляв, усе могло бути й так, як розповіли потерпілі, але немає «жодних конкретних особливостей, що дозволяють дати більш докладний опис цього інциденту». Тим більше що чоловікам самим було пред’явлено обвинувачення в нападі на працівників поліції та їх образі. Тому прокурор не виключав того, що скарги — це лінія захисту.

Нарешті, інцидент був динамічним. Хто кого вдарив першим — уже й не розбереш. Та й чоловіки не були пасивними, отже, могли дістати садна рід час бійки. А після неї, як відомо, скаргами не махають — розійшлися по-чоловічому й забули. Тож, виходячи з принципу in dubio pro reo, прокурор припинив провадження.

Переконати суд, що бійка, якщо й була, то не за правилами, потерпілі не змогли. Феміда дійшла висновку: оскільки прокурор «не встановив чіткої версії подій», то мав право припинити провадження. А з двох версій, що суперечили одна одній, вибирати одну навмання — через відсутність достатніх доказів це порушення згаданого принципу.

Одну справу прокуратура закрила, а другу успішно завершила розслідуванням і передала в суд. Чоловікам було пред’явлено обвинувачення в образі працівників міліції при виконанні ними своїх службових обов’язків. Ішлося як про факти словесних образ, так і про удари по обличчю одного з правоохоронців. Р.Кухті додали ще й додатковий епізод — тягнув і штовхав двох поліцейських.

У результаті кожному присудили по 20 год. громадських робіт. Правда, вирок ще не став остаточним.

Синці вимагають пояснення!

У рішенні від 2.09.2021 у справі «Kuchta and Mętel v. Poland» Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим питанням є відповідність застосованої сили та поведінки потерпілих. Однак у будь-якому випадку, якщо людину затримали в доброму здоров’ї, а при звільненні на ній виявлено тілесні ушкодження, то держава зобов’язана це якось правдоподібно пояснити. Інакше виникає очевидне запитання відповідно до ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Заборона тортур»).

Виходячи з наявних матеріалів справи, ЄСПЛ зазначив, що травми заявників були численними, серйозними й великими. Деякі з них цілком могли стати наслідком застосування сили при затриманні. Але інші, наприклад зламана великогомілкова кістка та травма коліна першого заявника або серйозний забій голови другого, на думку Суду, явно не були потрібні для проведення затримання.

Причому ЄСПЛ не ставить під сумнів висновки польських судів, що заявники чинили опір при затриманні. Але слідство не змогло встановити того, як була застосована сила. А головне — чи було її застосування необхідним при даних обставинах. Прокурор не пояснив походження травм, а також не встановив, як саме проводився арешт.

Суд не погодився з тим, що спонтанність дій поліцейських якось може виправдовувати гематоми. Навіть якщо дійсно зав’язалася бійка, то самі по собі два чоловіки проти 4 поліцейських не були особливо небезпечними. Поліцейські не змогли довести, що поведінка заявників виправдовувала застосування значної фізичної сили, судячи з відносної серйозності травм (див. рішення від 12.04.2007 у справі «Dzwonkowski v. Poland», п.55).

Очевидно одне: відсутність будь-якого пояснення отриманих травм дає підставу «для сильного негативного висновку, що сила, застосована працівниками поліції для подолання опору заявників, була надмірною та непропорційною». Тому у Страсбурзі прийшли до висновку, що мало місце порушення ст.3 конвенції в її матеріально-правовому аспекті.

Також ЄСПЛ зазначив, що був порушений і процесуальний аспект, оскільки слідство надало меншого значення дуже докладній версії подій від заявників лише на тій підставі, що вони були зацікавлені в результаті справи. Отже, розслідування не було проведено з належною ретельністю.

У результаті кожен із чоловіків повинен отримати по €25 тис. як компенсацію за моральну шкоду. А поліцейські наступного разу мають зіставляти свою силу зі ступенем реальної, а не уявної небезпеки.