Про позовні вимоги

Вимогу про зобов’язання укласти договір у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору у запропонованій позивачем редакції.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд, розглядаючи справу №910/6139/20. Спір у даній справі виник через відсутність договору про відшкодування витрат балансоутримувача з надання комунальних послуг, на укладенні якого наполягав позивач.

Суди перших двох інстанцій у задоволенні позову відмовили. Зокрема, апеляційний суд відзначив, що подання позову з вимогою про спонукання відповідача укласти договір не є ефективним способом захисту його прав та інтересів.

КГС констатував, що ключовим питанням даного спору є таким: чи є належним обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги про спонукання відповідача до укладення договору за умови, що текст такого договору наведений у прохальній частині позовної заяви.

Він зазначив, що формулювання «спонукати до укладення», обране позивачем, та «зобов’язати укласти» є лише граматична та/або стилістична різниця. Однак, не зважаючи на формулювання, суть позовних вимог є чіткою, зрозумілою та дає змогу з огляду на текст договору в редакції позивача, захистити порушене право. Інше ж тлумачення було б надмірним формалізмом та штучним звуженням існуючих способів захисту порушеного права.

Отже, вказаний спосіб захисту відповідає вимогам ч.2 ст.16 Цивільного кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу.