Аналізуємо неплатоспроможність

Банківські виписки та платіжні доручення — найкращі докази боргу під час відкриття провадження

Що потрібно знати перед тим, як відкривати провадження у справі про банкрутство, та чи може наявність спору про право стати підставою для відмови в започаткуванні відповідної процедури? На цих питаннях акцентував увагу суддя Касаційного господарського суду Сергій Жуков.

Спір про право

Практика не стоїть на місці. Тож судді та інші правники зустрілися за круглим столом, аби розібратися з правозастосуванням у процедурах банкрутства і неплатоспроможності.

Після того як закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» утратив чинність, а йому на зміну прийшов Кодекс з процедур банкрутства, суттєвих змін зазнав початок процедури банкрутства. С.Жуков говорить, що раніше ця процедура починалася лише після того, як були вичерпані всі можливості одержання заборгованості за допомогою позовного провадження чи іншого судового вирішення. За новим же законодавством, у разі відсутності належного виконання господарського грошового зобов’язання в кредитора є можливість, окрім звернення до суду, скористатись іншими процедурами банкрутства. Але в тому випадку, якщо відсутній спір про право, який підлягає вирішенню в позовному провадженні.

Суддя нагадав, що нові підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство суттєво відрізняються від тих, що існували в попередньому законі. Тож головним завданням підготовчого засідання при розгляді заяви про відкриття провадження є перевірка наявності грошового зобов’язання боржників перед кредитором, строк виконання якого настав, відсутність між ними спору про право стосовно заявлених вимог та відсутність задоволення боржником у повному обсязі вимог ініціюючого кредитора до підготовчого засідання.

Як зауважив С.Жуков, найкращими доказами наявності боргу можуть бути банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки та доручення. Відповідну позицію «верховники» відобразили в поставові від 15.10.2020 у справі №922/1174/20.

При відкритті провадження у справі господарський суд, якщо йдеться про заяву кредиторів, перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов’язання, строк яких настав. Водночас це не означає, що аналізується повністю фінансовий та господарський стан боржника. Адже КзПБ не зобов’язав ініціюючого кредитора доводити, що боржник не має можливості виконати майнові зобов’язання.

Натомість встановлення відсутності спору про право є необхідною умовою для відкриття провадження. С.Жуков зазначив, що спір про право є певною мірою абстрактною правовою категорію. Тож практика ВС визначає кілька підходів для розуміння, що під цим розуміти.

По-перше, відсутність спору про право в розрізі процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у частині розв’язання питань щодо сторін зобов’язання, його суті, підстав виникнення та структури заборгованості, а також строку виконання зобов’язання.

По-друге, ч.6.ст.39 КзПБ встановлює як підставу для відмови у відкритті провадження наявність такого спору і жодним чином не визначає, чи слід брати до уваги існування судових рішень, які набрали законної сили. Отже, наявність остаточного рішення у цьому спорі не є обов’язковим. Достатньо самого факт наявності спору про право, результати вирішення якого можуть вплинути на заявлені вимоги кредитора. Неврахування судами цього факту є помилками, які порушують принцип пропорційності господарського судочинства. Принаймні такий висновок судді зробили у постанові від 23.06.2020 у справі №910/1067/19.

По-третє, спір про право — це формально визначена суперечність між суб’єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб’єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Такий підхід до розуміння спору про право «верховники» висловили у постанові від 15.10.2020 у справі №922/1174/20.

Мораторіїв багато не буває

Директор департаменту з питать банкрутства Міністерства юстиції Владислав Філатов зачепив проблему мораторію на здійснення процедур банкрутства. Передусім він зазначив, що законодавцю дуже зручно розв’язувати деякі проблеми шляхом продовження дії мораторію щодо певних боржників. Мораторій у нас поділяється на дві групи: щодо відкриття провадження у справі про банкрутство та щодо застосування в уже відкритих справах про банкрутство процедур санації та ліквідації.

На думку В.Філатова, цілком очевидним є, що держава намагається захистити інтереси боржників та свої, особливо коли мова йде про державні підприємства. Утім, надмірна тривалість та строковість створює низку проблем. Важливо, що станом на поточний рік у процедурі банкрутства перебуває 211 держпідприємств, а разом з фізичними особами — 3341.

Відповідно до введених мораторіїв значна кількість державних підприємств не підпадає під застосування процедури банкрутства. Саме тому виникає питання, що ж роботи кредиторам цих підприємств. На жаль, як зауважив доповідач, відповіді на такі питання немає.

Утім, мораторії продовжують додавати до чинних норм про банкрутство. «Торік у КзПБ був введений ще один мораторій, який пов'язаний з карантином, тобто забороною кредиторам звертатися до суду і відповідно відкривати справи на боржників на період дії карантину», — сказав він. Такі зміни не підтримали арбітражні керуючі, що стало поштовхом для розробки відповідного президентського законопроекту. Утім, до його розгляду руки в нардепів поки що не дійшли.

В.Філатов запевнив, що проект містить компроміс — скасування мораторію, та має на меті виправити ситуацію з кредиторами, які потерпають від невиконання зобов’язань боржниками. Та чи логічно «банкрутувати» тих, хто й так ледь виживає через карантинні обмеження та заборони, у Мін’юсті якось не пояснили. Може, не хочуть навіть замислюватися над цим?