Порівняння не порівнюваного

Чи є підстави для сумнівів у повноваженні Президента відсторонити від посади суддю КС?

Як відомо, Президент на два місяці відсторонив Олександра Тупицького від посади судді Конституційного Суду. Це викликало неабияку критику з боку КС та його підрозділів. Проаналізуємо, наскільки вона обґрунтована і чи є підстави для сумнівів у легітимності дій глави держави.

Незрозуміла реакція

Так, на офіційному сайті КС того ж дня з’явилось «роз’яснення» щодо порядку припинення повноважень судді КС. У ньому чомусь йшлося про підстави для застосування інститутів припинення та звільнення судді КС, які чітко і однозначно врегульовані ст.149-1 Конституції.

Таке «роз’яснення» викликало чимале здивування у фаховому середовищі з точки зору правової обізнаності та професійної кваліфікації його авторів. Адже інститут «відсторонення від посади в межах кримінального провадження» не має нічого спільного із «інститутом припинення повноважень судді» та «інститутом звільнення судді». Підстави та порядок застосування кожного із означених інститутів регулюються різними галузями права — перший кримінальним процесуальним правом (зокрема, в частині застосування заходів забезпечення кримінального провадження), а два інших — конституційним правом.

Далі була ще більш не зрозуміла офіційна реакція — інформація правового департаменту секретаріату КС. У ній указувалося на «непоширеність» застосування засад статусу суддів на статус суддів КС та проста без жодного обґрунтування констатація «непоширеності» ч.3 ст.154 Кримінального процесуального кодексу на суддів КС. Уся аргументація зводиться до «однаковості» статусу суддів КС, маніпулятивному посиланні на зміст Конституції.

Однак при зверненні до стст.148, 149, 149^-1 Конституції жодної згадки про «однаковість» або «єдність» статусу суддів КС у них не знайдемо. Більш того, її немає і в законі «Про Конституційний Суд України», на відміну від закону «Про судоустрій та статус суддів», який визначає статус суддів — посадових осіб судової влади.

Маніпуляції з інститутами

Незрозумілим є і маніпуляція у порівнянні інститутів «тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя» та «відсторонення судді від посади в порядку кримінального провадження». Адже судді КС згідно з розд.VIII Конституції не здійснюють правосуддя й Конституційного Суду немає серед суб’єктів, які задіяні у реалізації державної функції — правосуддя.

Зокрема, ст.127 Конституції імперативно визначено, що правосуддя в Україні здійснюють судді, а ст.128 Конституції однозначно визначено порядок зайняття посади судді — «призначення на посаду судді здійснюється Президентом за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом». Реалізація повноважень суддів — посадових осіб судової влади — здійснюється виключно у формі судочинства, основні засади якого перераховані у ст.129 Конституції. При цьому жодна з них не поширюється на процедуру конституційного провадження.

Крім того, суддя, тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя, не позбавляється права здійснювати інші повноваження, передбачені законом «Про судоустрій і статус суддів». Наприклад, згідно зі ст.23 «суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом». Зокрема, мова йде про організаційні, методичні повноваження, повноваження як члена органу суддівського самоврядування та ін.

У цьому контексті цікавим є питання: а чи можливе відсторонення суддів — посадових осіб судової влади від посади у результаті застосування заходу забезпечення кримінального провадження? Автори наведеної інформації відповідають, що «ні» — можливо лише відсторонення від здійснення правосуддя ВРП на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника (ст.155-1).

Тобто, знов таки, умисно чи ні, але офіційне представництво КС допускає змішування понять заходу забезпечення кримінального провадження та адміністративного заходу тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Проте різниця між ними є очевидною для будь-якого пересічного правника: застосування першого заходу тимчасово виключає можливість будь-яких дій, пов’язаних з посадовими повноваженнями (адміністративних, організаційних та ін.), а другий — лише тимчасово обмежує повноваження судді, зокрема із переліка його функцій виключає повноваження із здійснення правосуддя. Обмежити інші повноваження судді — адміністративні, організаційні ВРП не може (зокрема, наприклад, не може тимчасово позбавити суддю його адміністративних повноважень).

Очевидно, що це різні заходи і різні процедури та підстави їх застосування, наслідки та механізми оскарження. Тому в даному випадку, наведена аргументація правового департаменту секретаріату КС не витримує жодної критики.

Відмінність у статусі

Для фахової спільноти є очевидним, що статус суду як органу системи судоустрою (органу, що належить до системи органів судової влади) і суддів, які наділені повноваженнями здійснювати правосуддя, та КС як органу конституційної юрисдикції і його посадових осіб, наділених повноваженнями здійснювати функцію конституційного контролю, є відмінним. Конституційні і законодавчі гарантії статусу посадових осіб судової влади і статусу посадових осіб органу конституційного контролю – не можуть порівнюватись, виходячи з законів формальної логіки. Адже порівняння можливе лише щодо однопорядкових явищ.

Недосконалість правової аргументації можна «списати» на власну думку правового департаменту секретаріату КС, яка не має офіційної форми, а є просто «власною позицією». Проте все ж таки насторожує висловлювання структурного підрозділу КС стосовно назви діючого (такого, що не був скасований, змінений чи визнаний у правовий спосіб неконституційним) указу глави держави — «явно злочинний». Тим самими ставиться під сумнів легітимність акту глави держави, закликаючи до невиконання акту, виданого Президентом, що містить ознаки посягання на конституційний лад країни.

Буде зайвим коментувати правомочність правового департаменту секретаріату КС робити подібні заяви та до того ж розміщувати їх на офіційному сайті конституційного органу. А оцінку цьому факту мають надати компетентні правоохоронні органи.

Заява без відповідей

Наступним «інформаційним бумом», на цей раз офіційним, стала заява зборів суддів КС, оприлюднена на офіційному сайті КС. Ознайомлення з її змістом породило ще більше питань до компетентності посадовців, які її підписали. Зокрема, яким чином взагалі відбулися ці збори та хто їх скликав? Голова КС був на цей момент відсторонений від посади, а отже не міг здійснювати адміністративні повноваження зі скликання органу суддівського самоврядування (ст.22 закону «Про Конституційний Суд України», §26 регламенту КС). Звернімо увагу: відсторонений саме від посади, а не від здійснення правосуддя — останнє надає право, зокрема голові суду здійснювати адміністративні повноваження.

З точки зору законності такі збори мали бути скликані заступником Голови КС або суддею, який виконує його обов'язки на час відсторонення останнього від посади. Водночас з огляду на розміщене на сайті КС розпорядження, датоване 5.01.2021 та підписане Головою КС, виникає питання щодо легітимності проведення цих зборів. Утім, такий висновок є виключно припущенням, адже ні офіційної інформації з цього приводу, ні підпису особи, що вела таке засідання немає.

Щодо змісту заяви зборів, то питання залишились ті самі, що ставилися вище: навіщо порівнювати та згадувати про правові підстави звільнення судді й припинення його повноважень і не давати жодної оцінки допустимості чи недопустимості застосування до судді КС заходу забезпечення кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.154 КПК . Адже, очевидно, що мова йде про різні заходи, а питання про звільнення судді КС чи припинення його повноважень ніхто не ставив. В указі №607/2020 йдеться про застосування до Голови КС заходу забезпечення кримінального провадження — відсторонення від посади.

Відповіді в згаданій заяві суддів КС немає.

Висновок на запит секретаріату

Проте є посилання на текст наукового висновку щодо відсторонення від посади судді КС у кримінальному провадженні, підготовлений окремими членами Науково-консультативної ради КС. Даний документ та коментар до нього одного із авторів цікавий з кількох аспектів.

По-перше, яким був механізм формування запиту КС щодо його надання? Відповідно до ст.41 закону про КС рада утворюється при Суді з числа висококваліфікованих фахівців у сфері права для підготовки наукових висновків з питань діяльності КС, що потребують наукового забезпечення.

Згідно з п.9 Положення про НКР КС, затвердженого постановою КС від 3.12.2018 №38-п/2018, до повноважень ради належить надання за зверненнями суддів наукових висновків з питань, порушених у конституційних поданнях, конституційних зверненнях та конституційних скаргах. Проте, як відомо, жодного звернення щодо надання наукового висновку від суддів КС до НКР не надходило.

Натомість до НКР КС звернувся із запитом голова секретаріату КС щодо надання наукового висновку стосовно питання про можливість застосування інституту відсторонення від займаної посади судді КС у межах кримінального провадження. Та чи уповноважений голова секретаріату КС на подібні запити і чи не вийшли члени НКР КС за межі своєї компетенції, встановленої ст.41 закону про КС та п.9 положення про НКР КС? Адже питання не стосувалося «діяльності Суду», та питань, «порушених у конституційних поданнях, конституційних зверненнях та конституційних скаргах». Очевидно, що і голова, і члени НКР КС повинні були в першу чергу звернути увагу на це.

Недоречні посилання на стандарти

По-друге, чи надана відповідь на питання — чи не перевищив Президент свої повноваження, видаючи указ на підставі ч.3 ст.154 КПК? На жаль, відповіді члени НКР КС не дали. Науковий висновок рясніє посиланнями на принципи верховенства права, рівності та справедливості. Але чомусь багато уваги приділено цитуванням міжнародних норм, що стосуються ролі та гарантій судової влади, намаганням обґрунтувати особливу роль конституційного судочинства.

Проте доктрина конституційного права, законодавчі норми щодо функціонування Суду та власна практика КС наполягає, що не існує «конституційного судочинства», а є «конституційне провадження», існують окремо «незалежні органи судової влади» і «конституційного контролю». Законом про КС законодавець нормативно визнав доктрину особливого статусу КС, відмінного від статусу органу судової влади, позбавивши цей орган унікальності та започаткувавши формування окремої системи органів конституційного контролю.

Як сформулював сам КС у рішенні від 27.10.2020 №13-р/2020, «діяльність органів судової влади полягає в контролі за дотриманням законності, а конституційного контролю — в конституційності діяльності органів законодавчої та виконавчої влади. Органи судової влади і конституційного контролю є противагою законодавчій та виконавчій владі, оскільки можуть переглядати акти цих гілок державної влади щодо законності або конституційності» (абз.3).

Отже, посилання на міжнародні стандарти щодо організації, функціонування й гарантій судової влади та її посадових осіб у зазначеному науковому висновку є недоречним. Адже питання можливості застосування до судді КС заходу забезпечення кримінального провадження жодним чином не стосується гарантій судової влади.

Натомість жодної оцінки, посилань на міжнародні стандарти, гарантій посадових осіб органів конституційного контролю не наведено. Обмежились лише нагадуванням про вибіркові положення висновків Венеціанської комісії щодо проектів законів про конституційні суди окремих зарубіжних країн. Натомість кримінальні процесуальні гарантії щодо суддів конституційних судів суттєво відрізняються від тих, що передбачені в національному законодавстві, у тому числі й самою процедурою відкриття кримінального провадження щодо суддів КС.

Рівність перед КПК

Викладене спонукає до таких висновків. Слід погодитись, що ч.3 ст.154 КПК у найзагальніший спосіб визначає, повноваження Президента відсторонити від посади в межах кримінального провадження. А саме, є вказівка, що глава держави має такі повноваження виключно щодо «осіб, що призначаються Президентом» та «на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством».

Перелік осіб, яких призначає на посади глава держави, визначений у ст.106 Конституції, серед яких, до речі, є і судді КС. Тобто Президент не вийшов за межі своїх повноважень і діяв у межах чинного законодавства, положення якого (Конституція та закони України) потрібно застосовувати у своїй нерозривній єдності.

Правова доктрина справедливо наголошує на «особливості» статусу суддів КС. Проте КПК не передбачає жодних особливостей застосування заходів забезпечення кримінального провадження стосовно даної категорії посадовців, крім загального порядку щодо осіб, призначених на посади Президентом та виключенням із цього правила щодо директора Національного антикорупційного бюро України (ч.3 ст.154 КПК).