Преюдиція не застосовується, бо стандарти доказування різні – ЄСПЛ

Цивільне провадження у справі по відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП через сп’яніння, не було продовженням кримінального провадження. Є прийнятним те, що стандарти надання доказів відрізняються.

На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у справі «Еліас Папагеоргіу проти Греції» (заява № 44101/13), передає «Закон і Бізнес» з посиланням на інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

В 2005 році Еліас Папагеоргіу, перебуваючи за кермом авто, потравив в дорожньо-транспортну пригоду. Його пасажир отримав тілесні ушкодження. Водій пройшов два тести на рівень алкоголю в крові. Хоча результати складали  0,67 та 0,57 мг/л, у кримінальному провадженні щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння він був виправданий.

Але пасажир подав позов проти Папагеоргіу та його страхової компанії. У свою чергу страхова компанія також подала позов проти водія, стверджуючи, що саме чоловік (а не компанія), був відповідальним, оскільки на той момент він перевищив допустиму норму алкоголю.

Суд першої інстанції зобов’язав відповідача та страхову компанію виплатити компенсацію постраждалій особі. В апеляції суд постановив, що виправдання Папагеоргіу кримінальним судом не обмежувало цивільний суд у прийнятті рішення, а відповідно до умов договору страхування поведінка водія звільняла страхову компанію від відповідальності.

Спроба оскаржити таке рішення в касаційному суді успіху не мала.

Тоді Папагеоргіу звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на статтю 6§2 (презумпція невинуватості) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, він скаржився на те, що рішення цивільного суду про те, що він був за кермом у стані алкогольного сп'яніння незважаючи на те, що він вже був виправданий у зв’язку з цим правопорушенням, порушила його права.

Суд у Страсбурзі повторив, що презумпція невинуватості охоплює тягар надання доказів, правові презумпції факту та права, право не свідчити проти себе, досудовий розголос та передчасне проголошення провини підсудного. Крім цього, державні службовці не повинні поводитися з виправданою особою як з винною.

Але цивільне провадження у справі не було продовженням кримінального провадження. Є прийнятним те, що стандарти надання доказів відрізняються. ЄСПЛ уважав, що виправдувальний вирок не звільнив заявника від цивільної відповідальності.

При цьому страхова компанія мала право посилатися на пункти договору страхування незалежно від виправдувального вироку. Апеляційний суд, переглядаючи цивільний позов, не приписував провину або кримінальну відповідальність заявникові.

Відтак, провадження у справі не суперечило презумпції невинуватості, а Конвенція не була порушена.