Вихід з безвиході

Що можна зробити, аби претенденти на мантії не залишались у підвішеному стані

Спроби молодих фахівців отримати посади суддів скидаються на сізіфову працю. Щойно вони завершують навчання, складають іспити і готуються орати ниву справедливості, як розпочинаються реформи, бездоріжжя законодавства та безсилля інституцій.

Реформа застиглого часу

Уже традиційною для обговорення правників стала проблема, яку тривалий час ніхто не спроможеться вирішити. З одного боку, є молоді та амбітні кандидати в судді, які пройшли найрізноманітніші тести, іспити, співбесіди та інші випробування, пройшли їх з честю і тепер хочуть працювати. З іншого — вакансії в храмах Феміди, де нетерпляче чекають на поповнення. Адже чимало установ спорожніли, оскільки служителі Феміди пішли на пенсію, у відставку чи були люстровані попередньою владою. Водночас кандидатам і вакансіям ніяк не вдається перетнутися, оскільки внаслідок чергової реформи не працює найголовніша інституція, що відповідає за добір кадрів.

З цього приводу відбулося чергове обговорення, яке цього разу організувала Асоціація правників України. Юристи вкотре спробували відшукати двері, через які можна буде знайти вихід з цієї безвиході, юридичну шпарину, крізь яку можна вирішити проблему.

Міжнародний експерт проекту ЄС «Право-Justice» Анна Адамська-Галант назвала кілька причин ситуації, що склалася. Перша полягає в тому, що держава переоцінила ефективність своїх інституцій, вирішивши, що Вища кваліфікаційна комісія суддів одночасно зможе зробити все — і новий Верховний Суд сформувати, і кваліфікаційне оцінювання усіх суддів провести. На її думку, першим кроком до вирішення проблеми мала б стати поступовість. Експерт також звернула увагу, що держава втрачає ресурси, і це не тільки гроші, вкладені в освіту кандидатів у судді, але й час.

Радник з юридичних питань програми USAID Святослав Ткачук бачить проблему в законодавстві. Адже, внісши зміни до законодавства і розблокувавши роботу ВККС, можна буде подолати частину проблем у правосудді.

Суддя Великої палати ВС Олена Кібенко у свою чергу заявила, що катастрофа значно більша, ніж можна собі уявити. Адже якщо кількість справ на одного суддю перевищує норму у 10 разів, то вирішення цих спорів просто не може бути ефективним. Вона запропонувала уявити хірурга, якому кажуть, що замість однієї операції на день він має зробити десять. Чи буде хоч одна з них якісною?

«Людина має прийти і працювати в ефективній системі. Система має працювати на те, щоб суддя був доброчесним», — вважає О.Кібенко. Вона наголосила, що доброчеснішими суддів зробила би електронна система судочинства, яка допомогла б розв’язати більшість питань з корупцією. На думку О.Кібенко, більшість людей формують свою думку не з власного досвіду, адже вони не були в суді, а із заяв перших осіб держави.

Утомлені очікуванням

«Система, яка не оновлюється, деградує», — переконана О.Кібенко. На її думку, щоб система оновлювалась, мають приходити люди зі сторони, як це було під час створення нових Верховного та Вищого антикорупційного судів, до яких мали змогу потрапити як адвокати, так і науковці. Цю практику суддя вважає позитивною.

Також позитивним є кваліфікаційне оцінювання, адже людина готується до тестів, самовдосконалюється, здобуває нові знання. А під час психологічного тестування, на думку судді ВС, більшість висновків були правильними. До негативів вона віднесла той факт, що добір триває дуже довго. «Не може людина залишатись у підвішеному стані роками», — зауважила О.Кібенко.

Втім, саме так і відбувається. Люди, які не пройшли кваліфоцінювання, однак обіймали суддівську посаду раніше, успішно продовжують працювати. А розумники, які гарно склали тести, сидять на лаві запасних.

«Ми йшли на цей конкурс, бо вірили і сподівались на його відкритість та прозорість», — розповіла одна з таких розумниць з лави запасних Юлія Байдуж. «Ми були впевнені, що в нас буде все гаразд. Добір оголосили у квітні 2017 року, а зараз пішов четвертий рік. У заяві, яку я писала, був зазначений вік — 33 роки. Зараз мені 37. Моє життя плине. Я адвокат. Я також маю визначити для себе якісь орієнтири. Ми не розуміємо, що нам робити. Люди постійно перебувають на якомусь бездоріжжі», — бідкалася кандидатка на мантію.

Також вона звернула увагу на те, що доля прокурорів аналогічна.

«Я не знаю, чи я потрібна цій державі, — зізналась інша кандидатка Ілона Камінська. — Навіщо нас держава готувала, вкладала кошти в цей добір, якщо ми не розуміємо, чи потрібні? Про нас узагалі забули. Ми зараз ставимо для себе одну мету, щоб про нас згадали і дали нам чіткі орієнтири. Чого нам чекати? Чи це буде нова ВККС?».

Також вона зауважила, що не бачить жодних проблем у тому, аби на перехідний період передати певні повноваження Вищій раді правосуддя. «Конституція передбачає невичерпний перелік повноважень для ВРП. Я це кажу не тому, що нам дуже хочеться посад. А тому, що ми прагнемо отримати якусь правову визначеність. Ми маємо думати і про інституційне, і про ефективне», — наголосила кандидатка.

До слова, аналогічна доля чекала на випускників Національної школи суддів добору 2012 року. Втім, не тільки в освіту суддів держава вкладає величезні гроші і не лише кандидати в судді почуваються непотрібними в той час, коли «системи, які не оновлюються, деградують».

Значною мірою це спричинено тим, що автори реформ часто-густо під «великою метою» — підвищення довіри до судової системи — ховають свої прагматичні цілі — її підпорядкування. А награвшись з реформеною іграшкою, відкидають її вбік як непотріб. Разом з тими, кого було втягнуто в такі ігри.