Пропащий шахрай

Суд не може без вироку називати особу винною, навіть якщо на те є вагомі підстави

Якщо в Україні правоохоронцям зовсім не важко назвати підозрюваного злочинцем, то в Європі до презумпції невинуватості ставляться з великим пієтетом. Навіть якщо мова йде про відвертого рецидивіста.

Покарання за впертість

У серпні 2010 р. Вайденський окружний суд визнав Райнера Кребса винним у 25 випадках шахрайства, а також за 22 пунктами обвинувачення в підробленні даних. Було встановлено, що він замовляв через Інтернет товари й послуги під вигаданим ім’ям і надавав для оплати банківські реквізити іншої особи.

За сукупністю правопорушень його засудили до 10 місяців позбавлення волі. Чоловік розраховував на умовне відбування покарання. Річ у тому, що в кримінальному кодексі ФРН є стаття, яка прямо зазначає: якщо особа засуджена до позбавлення волі на строк, не більший за один рік, суд зупиняє виконання покарання на час випробувального строку. Правда, для цього потрібно дійти висновку, що є підстави вважати, що вирок слугуватиме достатнім попередженням для засудженого та що він не скоїть нових злочинів, не відбуваючи покарання.

Більше того, суд може також припинити відбування тривалішого строку позбавлення волі, який не перевищує двох років, якщо всебічна оцінка злочину й характеристика засудженого дадуть змогу встановити наявність особливих обставин. Зокрема, повинне братися до уваги відшкодування збитків, завданих злочином.

Проте суд вирішив, що існує велика ймовірність повторного скоєння злочинів. І начебто не відхилився від умов, зазначених у статті про відстрочення виконання покарання. Тим більше що шахрай був і раніше засуджений за аналогічні правопорушення, а нові вчинив, коли діяв випробувальний строк.

У лютому та квітні 2011 року проти нього порушили нову кримінальну справу після того, як кілька інших осіб і організацій подали заяви про шахрайство з його боку. У червні того ж року поліція обшукала будинок Р.Кребса й вилучила докази, що стосуються нових обвинувачень.

Паралельно Вайденський регіональний суд провів слухання за апеляцією на попередній вирок і відхилив скарги. Зокрема, у рішенні наголошувалося: «Апеляційний суд не сумнівається, що обвинувачений скоїв нові злочини, пов’язані з шахрайством. Це випливає з таких, що заслуговують довіри, показань, даних [поліцейським] П., який веде кримінальне розслідування стосовно обвинуваченого».

На підтвердження свого рішення суд відзначив: «Оскільки предмети, замовлені шляхом шахрайського використання банківського рахунку іншої особи, були доставлені Р.Кребсу й вилучені в нього, це доводить, що обвинувачений знову винний в кількох злочинах».

Урешті-решт суд відхилив клопотання про умовний строк «через несприятливий прогноз імовірності повторного вчинення правопорушення». Хоча сам Р.Кребс у ході слухань заявив, що не пам’ятає, як ці товари опинилися в його будинку, і заперечував скоєння подальших злочинів.

Не допоміг і висновок психотерапевта, котрий висловився на підтримку підсудного. Суд вирішив, що психотерапія йому не допомагає, оскільки він знову заперечував, що займався шахрайством. «Така поведінка демонструє високий ступінь упертості», — констатували судді.

У лютому 2012 року чоловікові офіційно пред’явили нове обвинувачення в шахрайстві. І той же окружний суд за сукупністю нових і попередніх епізодів на 1,5 року позбавив його волі. Природно, що у випробувальному строку йому знову відмовили, пославшись на повторне скоєння злочину й судимість.

Р.Кребс зрозумів, що в національних судах йому нічого не світить і навіть відкликав апеляцію на цей вирок. Зате направив скаргу у Страсбург.

Презумпція в прецедентах

Здавалося б, 1,5 року тюрми за 35 випадків шахрайства з використанням Інтернету — це ще не найсуворіше покарання. Наприклад, в Україні таке правопорушення потягнуло б мінімум на 3 роки в’язниці (ч.3 ст.190 Кримінального кодексу). Проте адвокати Р.Кребса вважали, що апеляційний суд був несправедливим, оскільки порушено принцип презумпції невинуватості.

У рішенні від 20.02.2020 у справі «Krebs v. Germany» Європейський суд з прав людини детально проаналізував хід розгляду й дійшов такої самої думки.

Зокрема, у Страсбурзі нагадали, що для з’ясування обставин, при яких буде порушено §2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, багато чого залежить від характеру й контексту розгляду (див. рішення від 27.02.2014 у справі «Karaman v. Germany», що стосується передчасних заяв про винуватість). Вирішальне значення має стиль викладу, використовуваний національними судами (див. рішення від 27.03.2014 у справі «Müller v. Germany», що стосується зупинення виконання вироку про дострокове звільнення).

В Євросуді відзначили, що мета §2 ст.6 конвенції полягає в запобіганні підриву справедливого кримінального процесу передчасними заявами державних посадових осіб, зробленими в тісному зв’язку з розглядами. Причому це стосується не тільки випадків недоречних виразів, а й заяв, які явно ставлять під сумнів невинуватість людини.

Наприклад, ЄСПЛ установив порушення §2 ст.6 конвенції у випадках, коли суд розглядав окремі злочини як обтяжливі обставини (рішення від 14.03.2019 у справі «Kangers v. Latvia»). Навпаки, у справі «Bikas v. Germany» презумпція невинуватості була порушена внаслідок оцінки доказів відповідно до особливостей серійних правопорушень у галузі сексуального насильства.

У справах, що стосуються скасування умовного покарання, §2 ст.6 конвенції не буде порушено, якщо суд не робив власних висновків про вину особи, а ґрунтувався, наприклад, виключно на визнанні підсудним своєї вини (див. рішення у справі «GS v. Germany») або коли висновки суду були цитатою з експертного висновку (див. «Müller v. Germany»).

Найголовніше, що раніше у Страсбурзі вважали порушенням, якщо національне законодавство прямо вимагало, аби суди основували свій висновок про необхідність заміни умовного покарання реальним, виходячи з того, що особа скоїла новий злочин. Навпаки, ЄСПЛ не угледів порушення гарантій, якщо для виконання вироку не потрібно було доводити, що особа скоїла новий злочин, але оспорювані свідчення були частиною загального вироку.

Мовою обвинувачення

Нагадавши про прецеденти, Суд застосував їх у цій справі. Зокрема, він звернув увагу на те, що в рішенні апеляційного суду містилися твердження, що Р.Кребс «скоїв нові шахрайські злочини», «винен у кількох злочинах» і що, попри майбутнє слухання скарги, «знову вчинив правопорушення».

У Страсбурзі визнали, що такі звороти вказують на те, що апеляційний суд заздалегідь визнав заявника винним у скоєнні інших злочинів. І вирази не містять двозначності, оскільки суд не обмежився описом нових підозр стосовно Р.Кребса. Крім того, немає застереження, яке би пояснювало, що обставини подальшої шахрайської поведінки заявника все ще розглядалися в окремому кримінальному процесі.

ЄСПЛ уважає, що суд зробив вичерпну заяву про винуватість скаржника в подальших злочинах, що є предметом кримінального провадження. Він не обмежувався оцінкою деяких елементів останнього в контексті цивільного позову та не спирався виключно на визнання заявником вини.

Більше того, як відзначено в рішенні, швидше за все, коли Р.Кребс вирішив не коментувати перебігу нових розслідувань, апеляційний суд перебрав на себе роль суду в кримінальних справах і заслухав показання свідка — працівника поліції П. — до винесення вироку відносно нових правопорушень, в яких підозрювали заявника.

Той факт, що суд керувався нормами кримінального процесуального закону, а скаржникові були забезпечені всі процесуальні права, які він мав би як обвинувачений в основному кримінальному процесі, не вплинув на думку ЄСПЛ. У Страсбурзі дійшли висновку, що твердження апеляційного суду про винуватість Р.Кребса в скоєнні нових злочинів суперечить принципу презумпції невинуватості. Відповідно, мало місце порушення §2 ст.6 конвенції.

Отже, шахрай тепер повинен отримати €5000 як компенсацію за моральну шкоду та €3750 — на покриття судових витрат. На відбування строку це не вплине (тим більше що Р.Кребс давно його відсидів), але змусить суди відмовитися від використання мови звинувачення у своїх рішеннях. Особливо тоді, коли автоматично переносять тексти клопотань сторони обвинувачення в процесуальні ухвали на етапі досудового слідства.