Тлумачення, закони чи сторони: хто винний у зловживанні правами та як із цим боротися?
Судді, адвокати та теоретики права намагаються віднайти коріння проблеми зловживання процесуальними правами. Чи готові вони викорчовувати його з практики, що склалася?
Докса на практиці
З ініціативи Касаційного цивільного суду відбувся правовий практикум на тему «Зловживання процесуальними правами: способи виявлення та шляхи протидії» в контексті судової практики. Участь у заході взяли судді, науковці й адвокати.
Найлегше — дати людині права, найважче — навчити ними користуватися. Отже, проблема зловживання процесуальними правами, вочевидь, уможливлюється завдяки іншій, ще більш вагомій проблемі. Адже адвокатська практика сьогодні побудована не на використанні норм законодавства, а на креативних шляхах виявлення в них недоліків.
Судовий практикум, присвячений темі зловживання правами, умовно поділився на дві робочі частини: теоретичну та практичну. Адже для того, щоб дати відповідь на запитання щодо практики, потрібно перш за все звернутися до теорії права.
«Те, що зловживання процесуальними правами має місце, є справжнім юридичним парадоксом. Ми повинні дослідити цей правовий феномен», — зазначив проректор з навчально-методичної роботи Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого В’ячеслав Комаров.
Окремої уваги, на думку доповідача, заслуговує дефініція поняття «зловживання». Адже сьогодні тлумачити його можна досить вільно. Перейнявся В.Комаров і питанням про те, чи існує взагалі практика зловживання правами в інших країнах.
Учасники практикуму виявилися напрочуд зацікавленими означеною темою. Після виступу кожного зі спікерів слухачі поставили цілу низку запитань. Зокрема, щодо улюбленої практики адвокатів — затягування справи та у зв’язку із цим — щодо поняття «розумні строки». Тому зрозуміти, що таке «розумні строки», виходячи із законодавства, важко, тож це швидше оціночне поняття.
Одне із запитань стало для більшості риторичним: чи є сам суд суб’єктом зловживання процесуальними правами? У цьому аспекті процесуальні права та зловживання виглядають як деяка докса, що залишається поза межами істинності.
Науковці, однак, запропонували законодавцеві визначення опорних понять у зв’язку з практикою зловживання процесуальними правами. «Ми намагалися дати 4 основні критерії для суддів, за допомогою яких вони в кожній конкретній ситуації зможуть визначати, що саме є зловживанням процесуальними правами. Перелік випадків, дати який нас попросили, не міг бути вичерпним. Ми запропонували їх скільки могли, дослідивши всі стадії судового процесу», — зазначила завідувач кафедри господарського права Київського національного університету ім. Т.Шевченка Вікторія Рєзнікова.
Масштаби повноважень
Погоджуються з теоретиками й ті, для кого тема зловживання процесуальними правами є практичною та, на жаль, наочною проблемою.
Якщо прокласти місток між правом на справедливий судовий розгляд у практиці Європейського суду з прав людини й вітчизняним законодавством, то нова редакція Цивільного процесуального кодексу в ст.2 закріпила, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи. Таким чином, Україна стала на шлях демократичних реформ у судочинстві. Таку тенденцію підмітила доцент кафедри цивільного процесу НЮУ Тетяна Цувіна.
У свою чергу секретар Пленуму Верховного Суду Дмитро Луспеник визначив 3 підстави зловживань процесуальними правами. По-перше, не всі судді знають, які процесуальні можливості є для протидії таким зловживанням. По-друге, судді можуть знати про свої права, але не вчиняти жодних дій щодо виправлення ситуації. Третьою підставою є те, чим переймаються теоретики права, — недосконалі нормативні конструкції.
Для суддів важливо було також почути, що види зловживань процесуальними правами нечітко прописані в нормах. Тож у суддів є дискреція на вчинення тих чи інших дій.
Проте тут одразу виникає запитання: а чи не є більш правильним шляхом подолання масштабів проблеми якраз унормування цього інституту?
Суддя Касаційного цивільного суду Валентина Сімоненко розглянула проблему зловживання правом на позов. З одного боку, такі випадки виглядають як захист права, але з другого — можуть мати й іншу мету. Доводилося стикатися з такими явищами, як-от:
• завідомо безпідставний позов;
• позов за відсутності предмета спору;
• позов, предмет спору якого має штучний характер.
Промовиця нагадала, що наслідками такого зловживання можуть бути:
• відмова в задоволені позову;
•залишення справи без розгляду;
• повернення позовної заяви.
Такі тенденції уможливилися внаслідок практики соціальних конфліктів. Саме в них фраза «Я подам на тебе до суду» є деяким ультиматумом, «безпечною зброєю» проти іншої сторони. Частина позовів формується саме з таких підстав.
Отже, поки науковці досліджують дефініції понять щодо зловживання правами, визначають їх як феномени та парадокси, судді стикаються з девіаціями, коли йдеться про зловживання правами. Утім, у результаті практикуму не було схвалено якихось загальних рекомендацій щодо шляхів усунення проблеми.
Проте організатори все ж сподіваються, що присутні на заході судді першої та другої інстанцій проведуть тематичні семінари зі своїми колегами і з цього буде якась користь.
Олександр Дроздов (ліворуч) поділився з практиками та теоретиками права інструментами протидії зловживанню процесуальними правами.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!