Як встановлюються юридичні факти щодо військових та членів їхніх сімей, розповів суддя ВП ВС

Факт загибелі військовослужбовця може бути встановлений виключно в судовому порядку, оскільки законодавець не передбачив іншого механізму визначення причинно-наслідкового зв’язку між його смертю та воєнною агресією.

На зміну підходу Верховного Суду у справах про встановлення факту загибелі військовослужбовця внаслідок збройної агресії рф звернув увагу суддя Великої палати ВС Сергій Мартєв у своєму виступі під час тьюторського курсу для суддів «Права людини в Збройних силах», інформує «Закон і Бізнес».

Спікер зосередив увагу на ключових викликах, з якими стикаються юристи-практики під час захисту прав і основоположних свобод військовослужбовців та членів їхніх сімей. Зокрема, зауважив, що відповідні судові справи розпорошені між різними видами юрисдикції, що ускладнює їх пошук і систематизацію. Саме тому, наголосив суддя, дуже важливим є узагальнення практики та формування чітких орієнтирів для правозастосування.

Окремий блок виступу С.Мартєв присвятив встановленню юридичних фактів в умовах воєнного стану та розмежуванню окремого й позовного проваджень. Він зазначив, що визначальним критерієм є наявність або відсутність спору про право.

Якщо спір про право відсутній, справа може розглядатися в порядку окремого провадження відповідно до ст.293 ЦПК. Натомість за наявності спору про право між особами вона підлягає вирішенню в позовному провадженні.

При цьому суддя ВП ВС наголосив на принциповій відмінності цих процедур: у позовному провадженні діє принцип диспозитивності, а в окремому провадженні — інквізиційний підхід, за якого суд виступає від імені держави і самостійно з’ясовує всі обставини, отже саме держава бере на себе відповідальність за встановлення такого юридичного факту.

Також С.Мартєв звернув увагу на випадки, коли встановлення юридичних фактів не належить до компетенції суду. Так, для визнання особи непридатною до військової служби із виключенням з військового обліку, а також для встановлення факту постійного догляду за особами, які цього потребують, законодавство передбачило позасудовий порядок і вирішення відповідними несудовими органами. У таких ситуаціях звернення до суду в порядку окремого провадження є неприпустимим.

Окремо він проаналізував судову практику щодо визнання факту проживання однією сім’єю із загиблим військовослужбовцем, що має безпосереднє значення для реалізації права на одноразову грошову допомогу. Спікер наголосив, що при розгляді таких справ суди повинні комплексно оцінювати докази, зокрема кровне споріднення, спільне проживання та ведення господарства, забезпечуючи дотримання ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме права на повагу до приватного і сімейного життя.

У виступі С.Мартєв також порушив низку питань, зокрема щодо встановлення факту одноосібного виховання дитини з метою отримання відстрочки від мобілізації, оголошення фізичної особи померлою у зв’язку з воєнними діями, застосування ст.336 КК у контексті свободи совісті та релігійних переконань, а також стосовно проблематики обов’язкового зупинення провадження у справах за участю військовослужбовців. Він зауважив, що надмірний формалізм у цих питаннях може призводити до порушення права на справедливий суд, тому ВП ВС напрацювала збалансовані підходи, які враховують як інтереси держави, так і права конкретної особи.

Захід організувала Національна школа суддів України у співпраці з проєктом РЄ «HELP (Освіта в галузі прав людини для юристів) для України, в тому числі під час війни».

Ознайомитися з презентацією С.Мартєва можна за посиланням.

Закон і Бізнес