Неналежна поведінка

За окуляри, розбиті поліцейськими, можна отримати відшкодування від держави

Чоловіка побили працівники правоохоронних органів і принизили судді, які займалися його справою. Європейський суд з прав людини визнав, що перші перейшли межі дозволеного, а другі — відступили від своїх зобов’язань. Так було констатоване подвійне порушення однієї статті Конвен-ції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поганий зір тверезого втікача

Якось у Вільнюсі поліція розшукувала водія напідпитку. Коли правоохоронці підійшли до автомобіля, який видався їм підозрілим, усі, хто був усередині, дременули. Тоді почали шукати вже втікачів. Незабаром вартові правопорядку зустріли громадянина (котрий згодом став заявником у справі «Žemaitis v. Lithuania») і заарештували його у зв’язку з підозрою в керуванні авто в нетверезому стані.

Правда, спочатку чоловік не зрозумів, що відбувається, і почав тікати, оскільки йому не оголосили, що він має справу з поліцією. Через це бідолаху збили з ніг та кілька разів ударили по голові й ребрах. Коли ж спійманого підняли, на ньому не було окулярів, він попросив показати, де вони, але один з офіцерів навмисно, як уважав затриманий, наступив на них. Далі дослідження показало, що Аугустінас Жемайтіс був абсолютно тверезим, тому довелося його відпустити.

Постраждалий вирішив просто так цього не залишати. Та й судово-медична експертиза підтвердила незначне погіршення стану здоров’я.

Тоді розпочалося розслідування можливого зловживання службовим становищем офіцером, який у свою чергу поспішив піти зі служби за власним бажанням. Утім, за його версією, події розгортались у менш жорстокій атмосфері, а окулярів А.Жемайтіса він узагалі не бачив, тому не міг навмисно їх зламати.

Незважаючи на це, Вільнюський окружний суд визнав вину поліцейського, підтвердивши, що затримання було проведене без додержання правил. Як покарання останній дістав майже €4 тис. штрафу, а заявнику мав виплатити €5 тис. як компенсацію за моральну шкоду та майже €200 — за окуляри.

От тільки історія на цьому не закінчилась, адже в апеляційній інстанції ситуація повернулася проти постраждалого. Там переконалися, що рішення суду найнижчої ланки основувалося виключно на показаннях заявника, тому виправдали поліцейського.

Ще більш резонансним стало те, що вищий суд не знайшов беззаперечних доказів того, що заявник був побитий без причини. Про окуляри також згадали — вирішили, що вони могли розбитися після падіння їх власника на землю. Більше того, А.Жемайтіса притягнули до відповідальності за непокору законним вимогам працівників поліції. Розсудили, що він відчував страх, ворожість і недовіру до офіцера або впевненість у власній праведності. Отже, дії заявника кваліфікували як свідомі, учинені з метою уникнення адміністративної відповідальності.

Після такого діаметрально протилежного рішення він подав скаргу до Верховного суду, де зазначав: законники припустили, що полісмен мав право застосовувати фізичну силу проти нього, але так і не з’ясували, чи було необхідно правоохоронцям удаватися до фізичної сили, адже в результаті спілкування з ними заявник дістав 22 травми різних частин тіла. Крім того, суд, на думку А.Жемайтіса, «перейшов на особистості», приписавши йому помсту поліцейському, який його затримував.

ВС рішення другої ланки не скасував. Натомість припустив, що людина, яка перебувала в стресовій ситуації, не могла дати дуже точних свідчень, адже твердження заявника подекуди були суперечливими. Наостанок найвища інстанція підтвердила, що поведінка останнього до, під час і після його арешту зумовлювала застосування проти нього фізичної сили.

Отже, затриманий ще й виявився винним у тому, що його побили слуги закону. ЄСПЛ залишалося тільки аргументувати порушення конвенції.

Обставини приниження

Про жорстоке поводження правоохоронних органів Євросуд уже висловлювався в рішенні у справі «Bouyid v. Belgium». Він нагадав, що стосовно людини, яку позбавили волі, будь-яке застосування фізичної сили в принципі є порушенням права, закріпленого в ст.3 конвенції.

Натомість представники уряду запевняли, що всі одержані заявником травми стали результатом законних дій поліцейських при затриманні, хоча той, за його словами, опору не чинив.

Третя гілка влади постановила, що травми на обличчі заявника могли бути результатом розбитих від удару окулярів. Одначе поліцейські у своїх поясненнях не зазначали, яким чином він міг їх отримати, тобто не поставили під сумнів викладення подій постраждалим. Разом з тим тягар доказування лежав саме на них.

ЄСПЛ вирішив, що необхідність насилля з боку правоохоронців нічим не доведена. Водночас він зауважив, що навіть один удар в обличчя міг сприйнятись як свавілля, викликати в заявника почуття несправедливості й безсилля. Зазначене поводження можна прирівняти до нелюдського або такого, що принижує гідність. Це визнали порушенням ст.3 конвенції.

Друга частина історії — судовий розгляд, де мали бути з’ясовані обставини арешту В.Жемайтіса, зокрема те, чи пручався він і які заходи були вжиті у відповідь. Заявник скаржився на те, що юстиція допустила на його адресу образливі й неетичні висловлювання, вказуючи на його мстивість і психологічні проблеми. У рішенні зазначалося, що він «залежить від фобій, через які не міг оцінити ситуацію належним чином; скарги і клопотання, подані в ході розгляду, продемонстрували спробу зробити розслідування сприятливим для нього і тим самим уникнути відповідальності; його дії мотивовані особистою неприязню до офіцера, який заарештував його».

У Страсбурзі визнали неприйнятним той факт, що Феміда презюмувала недобросовісність заявника. На додачу вона дискредитувала себе припущеннями про його фобії та ворожість у ставленні до працівника поліції.

Такі висновки, на думку Суду, не мали стосунку до процедурних зобов’язань відповідно до ст.3 конвенції. Тож розслідування тверджень А.Жемайтіса про жорстоке поводження з боку працівників поліції не виправдало необхідного рівня ефективності відповідно до процесуальної частини цієї ж норми.

Через те що конвенцію порушили і поліцейські, і судді, заявник отримає як компенсацію за завдану йому моральну шкоду €15 тис.