Підвели під монастир

ЄСПЛ заперечив можливість утручання держави в церковні справи без вагомих причин

Захист і врахування інтересів інших осіб — постулат як для світських відносин, так і для релігійних. Утім, якщо сприймати церкву як юридичну особу, держава не вправі її не зареєструвати. Хоча свобода віросповідання також має межі.

До чужого монастиря зі своїм законом...

Коли конфлікт не можна розв’язати всередині церковної спільноти, він набуває ознак цивільного, а його вирішення переміщується до суду. Так стираються кордони невтручання, і подібні справи потрапляють на розгляд навіть до судів господарської юрисдикції.

Можна сміливо сказати, що релігійне становище в Колишній Югославській Республіці Македонія дещо перегукується з українським. На території держави діють дві православні церкви — безпосередньо македонська, яку підтримує влада, і підпорядкована сербському патріархату. Перша — порівняно молода, існує приблизно 50 років, але визнається всім православним світом неканонічною та розкольницькою.

По суті, проти неї й пішли її колишні черниці. І дійшли, захищаючи власні переконання, аж до Страсбурга. Їх протест розпочався із заснування Ставропігійного монастиря святого Іоанна Златоуста. У статуті релігійного об’єднання прописали, що до македонської церкви вони не належать, бо вважають останню неортодоксальною та єретичною.

Першим «перетином» державного та релігійного є реєстрація, яку в даному випадку мав проводити суд. Їм відмовили у визнанні такого об’єднання. І це слугувало передтечею справи «Stavropegic Monastery of Saint John Chrysostom v. the former Yugoslav Republic of Macedonia».

Знайшли дві причини:

• невідповідність спеціальному акту, конституції та навіть Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

• відсутність терміна «монастир» у переліку релігійних організацій.

Заявники вважали, що суд так і не пояснив, чиї саме права порушить їхня ініціатива, та не вказав на недоліки, які, за законом, мають бути усунуті для отримання зеленого світла.

Справа дійшла до Конституційного суду. Проте й там заяву відхилили, знайшовши в ній суб’єктний конфлікт. «Скарга направлена від імені релігійної громади й не стосується захисту прав та свобод фізичної особи», — вирішили судді. І додали, що аргументів, доказів чи фактів на підтвердження своєї позиції заявники не долучили, а предмет скарги не належить до компетенції захисників основного закону.

Таким чином, суд першої інстанції побачив порушення конституції, натомість КС узагалі умив руки від церковних справ, а монахині залишися ні з чим. Довелося звертатися до Європейського суду з прав людини.

Через призму плюралізму

Отже, саме на долю ЄСПЛ випало дізнатися, почуття яких саме вірян було ображено й чи має право юстиція вирішувати такі спори.

Випадок із незареєстрованим монастирем заявники розцінили як порушення стст.9, 11 конвенції. Уряд узагалі не вбачав підстав для відкриття провадження, адже заявники конституційної скарги так і не подали, тим самим не замкнувши кола всіх можливих засобів правового захисту. Проте у Страсбурзі зазначили, що очікування використання всіх національних засобів юридичного захисту було вичерпано.

Підібравшись до суті, в ЄСПЛ почали аналізувати причини відмови в реєстрації монастиря та підстави для цього.

Порушення прав та свобод інших осіб, яких суд першої інстанції кинувся захищати, у Страсбурзі розцінили як протиріччя, викликані прихильністю до Македонської православної церкви. Адже з позиції держави випливає, що, крім останньої, храми та общини засновувати не може ніхто. Проте такі погляди, на думку заявників, суперечать нейтральності, неупередженості та принципу релігійного плюралізму. До того ж нічого протиправного засновниці не замислювали, вони лише шукали шляху до Господа.

Утім, представники уряду знайшли образи в протоколі установчих зборів організації, спрямовані в бік зрадженої заявниками церкви. Тому вважали, що відмова суду повністю виправдана.

В ЄСПЛ дійшли висновку, що законодавство передбачало можливість утручання у справи заявників і влада мала для цього виправдану мету.

Проте Суд виявив суперечності в профільному для релігійних громад законі, на який посилався реєстраційний орган. Та й буцімто невідомий термін «монастир» з актом не конфліктував, тому така організаційно-правова форма повністю відповідала встановленим правилам.

Поставлену на карту загрозу для свободи інших релігійних організацій ЄСПЛ визнав перебільшеною. Сам висновок про те, що решта церков потерпатиме від створення «конкурентної», про що також згадували представники уряду, видався узагальненим і не підкріпленим жодним фактом. Юстиція так і не назвала конкретних осіб, яким би загрожувала нова громада.

Суд поставив під сумнів порушений, на думку уряду, порядок реєстрації. Матеріали справи чітко вказували на те, що в статуті монастиря чітко визначалася його діяльність як релігійної громади. Та й у запиті до суду була зазначена саме ця організаційна форма.

Окремим провадженням судді запропонували вирішити питання дискримінації монахинь за релігійні погляди. Адже утиски з боку державного органу за цим принципом уже стосуються іншого предмета розгляду.

Тому заборона порушила ст.11 конвенції, яку Суд уважав за потрібне тлумачити у світлі ст.9. Це означає, що монастирю святого Іоанна Златоуста все-таки бути. І щоб відмовити заявникам у його реєстрації знову, потрібно буде довести, що черниці планують підірвати безпеку держави чи суспільства, чинять щось аморальне або шкодять здоров’ю прихожан.

А за утиски релігійної свободи уряду доведеться виплатити €3000 як компенсацію за понесену моральну шкоду та €1000 — за роботу юристів на благо нової общини.