Суд повинен потурбуватися, щоб його рішення не нашкодило особам, які не брали участі в процесі
Судові розгляди повинні проходити публічно. Чи вважатиметься втручанням в особисте життя згадка в негативному контексті конкретних осіб, котрі не брали участі в процесі? Адже це може нашкодити репутації людини.
Заочно зганьблений
Фернандо Вінсент дель Кампо працював учителем, а також був начальником відділу в державній школі. Одна з його колег поскаржилася на нього в органи освіти через психологічні домагання. Скаргу відхилили, визнавши, що суперечки на роботі не можуть кваліфікуватись як домагання.
Проте жінка не вгамовувалась і пішла далі інстанціями, вимагаючи від адміністрації компенсації за шкідливі умови роботи. Оскільки компетентні органи не прийняли рішення вчасно, вона подала до суду.
Там громадянка розповіла, що колега висував помилкові звинувачення проти неї, принижував, ображав і навіть погрожував убити в присутності учнів, батьків та інших колег. Свої моральні страждання вчителька оцінила в €74434,12, а також зажадала поновлення на посаді викладача в школі мистецтв і ремесел.
У листопаді 2011 року адміністративна палата Вищого суду юстиції Кастилья-Леон задовольнила позов і зобов’язала адміністрацію виплатити жінці €14500. Констатувалося, що органи освіти не вжили ефективних заходів, аби залагодити конфлікт у школі.
Ф.Вінсент дізнався про рішення з газети й зажадав доступу до матеріалів справи, а також статусу сторони спору. Матеріали йому надали, а ось у процес не допустили, вирішивши, що згідно із законом він не може вважатися зацікавленою особою, оскільки мова йде про відповідальність державної установи. Інакше довелося б допускати як зацікавлених осіб усіх працівників держустанови, проти якої було подано позов, із керівництвом школи або медперсоналом включно, якщо йдеться про відповідальність клініки.
Звернення до Конституційного суду країни також не дало результату. Тому незадоволений вчитель, чия репутація була фактично заплямована, поскаржився в Страсбург.
Втручання в приватне
У рішенні від 6.11.2018 у справі «Vicent Del Campo v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція приватного життя поширюється на аспекти, які стосуються персональної ідентифікації, такі як ім’я людини або фізична й моральна недоторканність, а також репутація та честь. Рішення суду розкрило особу заявника й показало, що його поведінка стосовно колеги кваліфікується як психологічне домагання та знущання. Тому, на думку ЄСПЛ, ці факти підпадають під дію ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд наголосив, що практики утримуватися від розкриття особи в судових рішеннях також додержується КС Іспанії. Аналогічні правила закріплені в регламенті ЄСПЛ: голова палати може обмежити доступ громадськості до документа або до будь-якої його частини, якщо це необхідно для захисту приватного життя сторони чи на вимогу відповідної особи.
Оскільки судочинство в принципі є публічним, не має значення, ким було ініційовано оприлюднення тексту рішення. Суд відзначив: преса, безумовно, мала доступ до повного імені заявника, про це свідчить той факт, що його особу було розкрито. З огляду на зобов’язання державних органів захищати репутацію громадян суд при складанні рішення мав ужити належних заходів для захисту права заявника на повагу до приватного життя.
ЄСПЛ зауважив, що вчителька не подавала будь-яких позовів проти заявника після того, як її скарга до органів освіти була відхилена. Відповідно, у Ф.Вінсента не було можливості клопотати про нерозкриття його особи. Таким чином, утручання в приватне життя не супроводжувалось ефективними гарантіями.
Виходячи із цього, Суд уважає, що втручання в право заявника на повагу до його особистого життя, викликане рішенням суду, є недостатньо обґрунтованим і не відповідає законним цілям. Відповідно, мало місце порушення ст.8 конвенції.
Тепер держава повинна виплатити Ф.Вінсенту €12 тис. як моральну шкоду й понад €9 тис. судових витрат.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!