Порушення розумних строків у справах про злочини неповнолітніх пояснюється складністю організації процесу
Наступна частина узагальнення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ присвячена пошуку причин тривалого розгляду справ про злочини неповнолітніх, а також чинникам, які впливають на обрання та зміну запобіжного заходу, що застосовується до обвинувачених. Нагадаємо, що над цим аналізом працювали суддя ВСС Наталя КВАСНЕВСЬКА, начальник управління вивчення та узагальнення судової практики і статистики ВСС Єлізавета ЧЕРНУШЕНКО, головний консультант відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики і статистики ВСС Анна ГРИДАСОВА.
Неявка в суд — прояв неповаги
Згідно з статистичними даними, переважну більшість справ про злочини, скоєні неповнолітніми, розглянуто в строк до 2 місяців, однак для розгляду певного відсотку справ знадобилося понад 3 місяці, а деяких — понад 6 місяців.
Порушення розумних строків у справах про злочини, скоєні неповнолітніми, пояснюється складністю організації судового процесу під час їх розгляду, зокрема, неявкою підсудних, стосовно яких як запобіжній захід обрано підписку про невиїзд, їх законних представників, захисників, свідків, потерпілих та їх представників у судове засідання, поданням учасниками процесу клопотань про перенесення слухання справи за різних обставин, ознайомлення з матеріалами справи.
Так, кримінальна справа стосовно неповнолітньої обвинуваченої Д., запобіжним заходом для якої було обрано підписку про невиїзд, у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК надійшла до Красногвардійського районного суду АРК 17.05.2010. За результатами проведеного 28.05.2010 попереднього розгляду справу призначено до судового розгляду на 7.06.2010. Розгляд неодноразово відкладався через постійну неявку підсудної та її законного представника. Підсудна про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась судом у встановленому законом порядку, крім того, про судове засідання, призначене на 29.06.2010 була сповіщена особисто, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, проте в судові засідання не з’являлась.
На запитання суду законний представник підсудної стверджувала про відсутність інформації про місцезнаходження доньки. Спроба приводу підсудної була безрезультатною, відповідно до рапорту Красногвардійського РВО ГУМВС в АРК підсудна за місцем проживання не мешкає, встановити її місцезнаходження неможливо. Постановою суду від 22.07.2010 неповнолітню підсудну Д. оголошено в розшук. 22 лютого 2011 року підсудна доставлена в суд та постановою від 22.02.2011 їй змінено запобіжній захід із підписки про невиїзд на взяття під варту. Справу призначено до розгляду на 16.03.2011, за результатами розгляду постановлено вирок.
Слід зазначити, що хоча взяття під варту як запобіжній захід може застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, судом за вказаних обставин було правильно вирішено питання про заміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту, оскільки така зневага до суду є безпосередньою підставою для зміни запобіжного заходу підсудному з метою забезпечення виконання процесуальних рішень.
Проблема неявки до суду стосується не тільки підсудних та їх законних представників, а й свідків та потерпілих, які також є учасниками судового процесу, а отже, законодавством на них покладено обов’язок виконання вимог суду.
Зокрема, яскравим прикладом виявлення неповаги до суду, яке потягло за собою правові наслідки, може бути кримінальна справа стосовно неповнолітнього К., обвинуваченого у скоєні злочину, передбаченого ч.3 ст.136 КК, що перебувала в провадженні Якимівського районного суду Запорізької області понад рік (із 5.05.2009 до 5.08.2010). Причиною такого тривалого розгляду стала неявка свідків у судові засідання. Для забезпечення явки учасників процесу суд вжив відповідних заходів шляхом винесення постанов про їх привід, проте тривале невиконання процесуальної вимоги потягло за собою закриття провадження у справі у зв’язку зі спливом строку притягнення до відповідальності підсудного.
Процес без свідків
Питання забезпечення явки свідків в судове засідання є нагальною проблемою не тільки кримінального судочинства, а й судочинства в цілому, оскільки всі свідки у справі мають бути допитані в засіданні. Ця вимога закону спрямована на виконання принципу безпосереднього дослідження доказів у суді та обов’язку суду обгрунтовувати рішення лише тими доказами, що були досліджені в ході слідства.
Разом із тим судді, керуючись загальноприйнятими правилами, інколи не застосовують положення ст.306 КПК, яка передбачає можливість не безпосередньо допитувати свідка, а лише оголосити у виняткових випадках його свідчення. Перелік таких випадків є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Фактично оголошення показань свідка, даних під час дізнання або досудового слідства, не порушує принципу безпосередності дослідження показань свідка в суді.
Згідно з п.2 ч.1 ст.306 КПК можливе оголошення показань свідка, явка якого до суду неможлива. Проте необхідними умовами є письмове підтвердження отримання свідком повістки, а також поважність причин, що перешкоджають явці свідка в засідання. В інших випадках неявки свідка в засідання головуючий суддя вправі застосувати положення ст.70 та ст.71 КПК.
Судова практика свідчить, що судді не застосовують положення ст.306 КПК, крім того, найчастіше в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація щодо підтвердження отримання свідком виклику до суду. Зазвичай суди не з’ясовують причин неявки та відповідним чином не реагують на це.
Звичайно, не можна залишити без уваги й ту обставину, що інколи свідки не з’являються до суду через свою правову безграмотність і байдужість до справи. У таких випадках у разі повторної неявки в засідання свідка, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, судам слід роз’яснювати свідкам правові наслідки такої неявки, передбачені ст.70, ст.71 КПК та ст.185-3 Кодексу про адміністративні правопорушення в частині накладення штрафу в розмірі, передбаченому законодавством.
Зволікання з боку захисту
Часто тривалий розгляд кримінальних справ зумовлений неявками потерпілих, якими іноді є неповнолітні особи.
У більшості таких випадків, як свідчить практика, суди вживають відповідних заходів, передбачених законом, для залучення вказаних осіб до розгляду справи, зокрема, надсилають повістки із повідомленням не тільки на адресу потерпілого, а й на адресу закладу, в якому навчається ця особа, з проханням забезпечити явку в судове засідання. Такі заходи слід визнати досить ефективними.
Крім того, складність організації розгляду справ цієї категорії пов’язана з обов’язковим залученням до участі у справі захисників, які зазвичай виконують свої професійні обов’язки на безоплатній основі, а відтак, не зацікавлені у явці до органів досудового слідства та суду, у зв’язку з чим суди витрачають забагато часу для повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають значення у справі.
Наприклад, справа за обвинуваченням К. у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК, одержана Крижопільським районним судом Вінницької області 22.02.2010, а розглянута 17.12.2010. Причинами тривалого розгляду стала відмова підсудного та його законного представника від призначеного державою захисника, оскільки захист підсудного не був достатньо кваліфікованим. Вирішення питання про призначення іншого, більш досвідченого захисника та подальше його ознайомлення з матеріалами справи спричинило неодноразові перенесення слухання справи.
Зволікання з боку захисту під час розгляду справи надає суду право вжиття відповідних заходів реагування (винесення окремих постанов/ухвал з направленням їх до керівних органів) із метою запобігання в подальшому зривів розгляду справи. Крім того, повідомлення керівних органів про порушення є обов’язком суду, а не його правом.
Як вбачається з матеріалів узагальнення, причинами тривалого розгляду справ також є неналежне виконання працівниками досудового слідства окремих доручень, винесених у порядку ст.315-1 КПК, постанов суду про привід учасників процесу. Наразі привід підсудних, свідків, потерпілих є одним із проблемних питань кримінально-процесуального законодавства через неврегульованість та складність у виконанні постанов про привід органами внутрішніх справ.
Так, Кіровоградським районним судом тричі відкладався розгляд справи за обвинуваченням Ш. у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК, у зв’язку з невиконанням постанов суду про привід свідків.
Відкладання розгляду справи через невиконання або неналежне виконання працівниками міліції, яким доручається такий привід, своїх обов’язків (зокрема, ненадання суду матеріалів, рапортів, пояснень стосовно причин його невиконання) позбавляє суд можливості приймати рішення щодо можливого розгляду справи за відсутності осіб, які не з’явилися.
Експерти не квапляться…
Іноді тривалий розгляд справ про злочини, скоєні неповнолітніми, викликаний перевіркою заяв підсудного про застосування до нього недозволених методів досудового слідства або зміною прокурором обвинувачення в суді.
Наприклад, Інгулецький районний суд м.Кривий Ріг розглядав справу за обвинуваченням Б. та О. у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою ст.121 КК, 7 місяців 1 день у зв’язку з тим, що після проведеної судово-психіатричної експертизи прокурор у межах наданих йому повноважень змінив обвинувачення підсудним.
В іншому випадку кримінальна справа за обвинуваченням К. у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК, надійшла на адресу суду 22.02.2010 й перебувала в провадженні судді до 17.12.2010. Причинами тривалого розгляду стало заявлене прокурором клопотання про винесення судового доручення з метою перевірки та уточнення фактичних даних щодо застосування органами дізнання неправомірних дій стосовно підсудного К. Зазначене клопотання судом було задоволено, в порядку ст.15-1 КПК винесено постанову щодо перевірки обставин.
У поодиноких випадках кримінальні справи зазначеної категорії розглядались суддями понад 6 місяців з об’єктивних на те причин, зокрема, через необхідність проведення судово-психіатричної експертизи стосовно неповнолітніх, тривалість її проведення.
Наприклад, кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього І. у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.86, ч.2 ст.189 КК, надійшла до суду 6.07.2010. Постановою від 14.07.2010 справу призначено до розгляду, проте 4.08.2010 до суду надійшла ще одна справа за обвинуваченням І. у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК. Постановою суду від 9.08.2010 справи було об’єднано в одне провадження та призначено до розгляду на 9.08.2010. У призначеному на 9.08.2010 засіданні суд за клопотанням захисника підсудного призначив у справі амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Після повернення кримінальної справи 10.09.2010 із висновком експерта 28.09.2010 її було розглянуто з постановленням вироку.
Кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього К. та ще двох повнолітніх обвинувачених у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК, надійшла до Сімферопольського районного суду АРК 27.08.2009. Постановою суду від 18.02.2010 у справі було призначено судово-психіатричну експертизу для визначення психіатричного стану неповнолітнього К. Справа з актом амбулаторної експертизи надійшла з експертної установи 14.06.2010. Вирок постановлено 30.07.2010, отже, проведення експертизи протягом 4 місяців спричинило порушення строків розгляду справи.
Об’єктивна тяганина
Між тим є поодинокі випадки об’єктивних причин відкладення розгляду справи, наприклад, недоставка до суду підсудних, яким обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, конвоєм слідчого ізолятору, адже на сьогодні в деяких областях України існує проблема тримання цих осіб.
Зазначені причини тривалого розгляду справ є особливо актуальними для судів Херсонської області, оскільки слідчий ізолятор тимчасового тримання осіб м.Херсона частково закрито, внаслідок чого підсудних тримають у слідчих ізоляторах мм.Миколаєва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривий Ріг.
Наприклад, кримінальна справа стосовно неповнолітнього Д. та інших повнолітніх осіб, обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК, надійшла до провадження Новокаховського міського суду Херсонської області 12.08.2009, а розглянута була 20.07.2010. Причиною тривалого розгляду стала неодноразова недоставка конвоєм підсудних у судове засідання. Крім того, слухання справи відкладалося на тривалий термін з урахуванням часу, необхідного для доставки підсудних, яких тримали в слідчому ізоляторі м.Миколаєва.
За таких обставин судам слід брати до уваги положення ст.439 КПК про можливість виділення справи про злочин, скоєний неповнолітнім, в окреме провадження з додержанням вимог ст.26 КПК.
Крім того, з матеріалів узагальнення вбачається, що причиною тривалого розгляду справ є значне навантаження суддів або переведення їх на роботу до іншого суду. Такі випадки мали місце в Дубровицькому районному суді Рівненської області. У зв’язку з надмірним навантаженням єдиної на той період судді — голови суду — справи розглядались із порушенням строків. У Нахімовському районному суді м.Севастополя кримінальна справа стосовно Ш. за ч.2 та ч.3 ст.185, ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК, Б. за ч.3 ст.185, ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.1 та ч.3 ст.296 КК перебувала в провадженні з 2006 року. Відповідно до обвинувального висновку неповнолітні обвинувачувались у скоєнні 34 епізодів, у тому числі тяжких злочинів. У зв’язку з невизнанням вини підсудними суд вирішив питання про проведення судового розгляду з дослідженням усіх наявних у справі доказів, допитів свідків, потерпілих згідно зі списком, доданим до обвинувального висновку. 21.04.2008 у зв’язку з переведенням судді, у провадженні якого перебувала ця справа, на роботу до іншого суду кримінальну справу було передано іншому судді, через що провадження в справі було розпочато спочатку.
Наявність цих об’єктивних обставин не дає підстав стверджувати про те, що суди умисно допускали тяганину при розгляді кримінальних справ про злочини, скоєні неповнолітніми.
Загалом, оцінюючи сукупність усіх зібраних даних, можна сказати, що суди намагаються не порушувати строків розгляду справ стосовно неповнолітніх без поважних на те причин. У цілому такі відкладання не впливали на дотримання розумних строків розгляду справ.
Розумний підхід до запобіжного заходу
Система запобіжних заходів, закріплена в КПК, дозволяє органу дізнання та досудового слідства застосовувати їх з урахуванням тяжкості злочину, віку підозрюваної, обвинуваченої особи, стану здоров’я, сімейного і матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують.
Вирішуючи питання про обрання того чи іншого запобіжного заходу стосовно неповнолітніх, судам необхідно враховувати тяжкість злочину, у скоєнні якого обвинувачуються ці особи, мету та необхідність застосування запобіжних заходів.
Взяття під варту обирається стосовно неповнолітніх лише за наявності підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, гарантувати його належну поведінку. Згідно із ст.13.2 Пекінських правил тримання під вартою до суду за можливості слід замінювати альтернативними заходами. Виходячи з конкретних обставин справи та ступеня тяжкості злочину, з урахуванням відомостей про особу неповнолітнього, умов його життя й виховання, стосунків із батьками суд на підставі ст.436 КПК може передати таку особу під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, — під нагляд адміністрації цієї установи.
Аналіз справ цієї категорії свідчить, що запобіжний захід у виді взяття під варту застосовується до осіб, обвинувачених у скоєнні тяжких злочинів. При цьому обираючи запобіжний захід, суди з’ясовують як характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини його вчинення, так і відомості про особу обвинуваченого, у тому числі умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характеристики за місцем проживання й навчання.
Із матеріалів узагальнення вбачається, що до неповнолітніх обвинувачених та підсудних як запобіжний захід переважно застосовується підписка про невиїзд, і лише в поодиноких випадках — взяття під варту. Наприклад, у Бобровицькому районному суді Чернігівської області у справі за обвинуваченням М. у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК, слідчим Бобровицького РВ УМВС в Чернігівській області винесено постанову про обрання обвинуваченій запобіжного заходу — підписки про невиїзд. На виклики в судове засідання підсудна не з’являлась, про причини неявки суд не повідомляла, у зв’язку з чим Бобровицький районний суд Чернігівської області змінив міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту. Після розшуку М. було засуджено за ч.2 ст.185 КК до 2 років позбавлення волі. На підставі стст.75, 104 КК її звільнено від відбування покарання з випробуванням — іспитовим строком тривалістю 1 рік. Міру запобіжного заходу змінено на підписку про невиїзд, підсудну звільнено з-під варти в залі суду.
В Армянському міському суді Автономної Республіки Крим кримінальну справу за обвинуваченням П. у скоєнні злочину, передбаченого чч.1, 2 ст.185 КК, було призначено до попереднього розгляду на 28.11.2009. У призначений час П. до суду не з’явився, внаслідок чого суд звернувся до органу внутрішніх справ для забезпечення явки обвинуваченого. У попереднє судове засідання підсудний не з’явився і не був доставлений приводом. До початку судового розгляду справи прокурор заявив клопотання про об’єднання цієї кримінальної справи з іншими справами за обвинуваченням П. і С у скоєнні злочинів, передбачених чч.2, 3 ст.185 КК, що надійшли до Армянського міського суду Автономної Республіки Крим пізніше. Одночасно прокурор просив суд змінити П. запобіжній захід із підписки про невиїзд на взяття під варту у зв’язку з тим, що один з інкримінованих йому злочинів у другій справі вчинено за попередньою змовою з іншими особами та в період, коли перша справа перебувала в суді. За таких підстав 29.01.2010 судом було винесено постанову про зміну неповнолітньому П. запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту.
Прикладом застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту у зв’язку із скоєнням злочину під час відбування покарання із випробуванням — іспитовим строком — за попереднім вироком може бути кримінальна справа стосовно неповнолітнього С., засудженого вироком Ленінського районного суду м.Кіровограда від 28.04.2009 за ч.3 ст.185 КК до 5 років позбавлення волі. На підставі стст.75, 104 КК С. було звільнено від покарання із випробуванням строком на 2 роки. У період іспитового строку — 27 жовтня 2009 року — С. скоїв ще один злочин. Кіровський районний суд м.Кіровограда взяв до уваги те, що новий злочин неповнолітнім скоєно в період іспитового строку та змінив у ході розгляду справи запобіжний захід із підписки про невиїзд на взяття під варту, посилаючись у своїй постанові на те, що неповнолітній не став на шлях виправлення та продовжував злочинну діяльність.
Слід визнати, що є випадки зміни запобіжного заходу під час попереднього розгляду справи. Відповідно до вимог ст.237 КПК при попередньому розгляді справи, що надійшла від прокурора, суддя, крім інших питань, з’ясовує, чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого.
Звернемо увагу, що суди професійно ставляться до вирішення цього питання. Викладене підтверджується прикладом Заводського районного суду м.Запоріжжя. У 2010 році під час попереднього розгляду справи стосовно неповнолітнього С. за ч.2 ст.187, ст.198 КК та Ц. за ч.2 ст.187 КК останньому було змінено запобіжній захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд із постійного місця проживання. Підставами обрання обвинуваченому такого запобіжного заходу були тяжкість злочину, скоєного неповнолітнім, та відсутність коштів на відшкодування збитків. Суд врахував те, що С. до кримінальної відповідальності раніше не притягався, скоїв злочин в неповнолітньому віці, є студентом, має постійне місце проживання, виховується в повній родині, батьки С. частково відшкодували збитки потерпілому, а також не було переконливих доказів того, що С. ухилятиметься від явки до суду.
В іншому випадку Кіровським міським судом Луганської області під час попереднього розгляду кримінальної справи за обвинуваченням О. в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК, було змінено запобіжний захід із передання під нагляд батьків, які не виконували своїх обов’язків щодо забезпечення запобіжного заходу, на взяття під варту, оскільки підсудний на виклики до суду не з’являвся, місце перебування О. було невідоме.
Слід звернути увагу, що призначаючи покарання, суд не пов’язаний з видом запобіжного заходу і призначає покарання відповідно до вимог закону, відтак, розумний підхід до обрання запобіжного заходу в подальшому може мати виховний ефект.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!