Лист для розвідки

Правоохоронці навмання запитують у судів інформацію, аби знайти «корупційні зачіпки»

Через відсутність чіткого регламентування повноважень Національної поліції щодо реагування на корупційні проступки порушуються гарантії незалежності служителів Феміди. Так, суди отримують листи департаменту захисту економіки НП з вимогою передати інформацію про «підозрілих осіб». При цьому правоохоронці жодним чином не обґрунтовують своєї позиції.

Законодавче недопрацювання

Здавалося б, законодавець ґрунтовно підійшов до питання боротьби з корупцією в судах. Так, відбулися зміни в системі судових органів, прийнято низку нормативно-правових актів з метою проведення реформ у сфері запобігання і протидії корупції.

На цю боротьбу було уповноважено Національне антикорупційне бюро, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Уже не кажучи про передбачену законодавством можливість притягнення володарів мантій до відповідальності Вищою радою правосуддя за вчинення дисциплінарного проступку, зокрема такого, як корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане із корупцією.

Так, згідно з визначенням, що міститься у ст.1 закону «Про запобігання корупції», спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції — це органи прокуратури, Нацполіції, НАБ, НАЗК. Тобто до цього переліку включили всіх, кого можна було. Втім, центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, є НАЗК.

Повноваження та компетенція як агентства в цілому, так і його працівників чітко визначені у законі «Про запобігання корупції». Проте останнім часом за «хабарників» у судових органах узявся… департамент захисту економіки Нацполіції. Це при тому, що в згаданому законі є лише кілька норм, в яких згадуються органи НП. Так, про Нацполіцію йдеться тільки у ст.1, а кілька норм стосуються спеціально уповноваженого органу у сфері запобігання корупції.

Таке недопрацювання в частині регламентації дій поліції як спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції зумовлено тим, що законодавець вирішив створити окремий орган із переданням йому виключної компетенції у цій сфері. Оскільки для становлення нового органу у сфері протидії корупції — НАЗК та налагодження його роботи в регіонах необхідний час, було вирішено: для ефективної протидії ганебному явищу в регіонах тимчасово делегувати ці повноваження НП.

Вимога департаменту

Нині саме департамент захисту економіки НП лідирує в питанні надсилання запитів щодо надання інформації про працівників апарату та володарів мантій, складання протоколів про вчинення правопорушень, пов’язаних із корупцією.

Зазвичай такі листи складно назвати запитами. Як правило, суть такого звернення зводиться до цитування ч.2 ст.251 Кодексу про адміністративні правопорушення, стст.60, 61, 65 закону «Про запобігання корупції» та ч.1 ст.23 закону «Про Національну поліцію». Потім без зазначення обставин, що зумовили звернення, лист завершується вимогою надати відомості щодо певних осіб (суддів, працівників апарату).

Це швидше нагадує гру в «морський бій», оскільки інформація витребується стосовно кількох осіб. До того ж зі змісту листа не вбачається, що вказані особи вчинили дії, які містять ознаки правопорушення, пов’язаного з корупцією. Більше того, в цих запитах, як правило, навіть немає посилання на відповідну статтю КпАП, якою передбачено відповідальність за таке правопорушення.

Тобто до суду надходить папірець, в якому міститься вимога якнайшвидше надати належним чином засвідчені документи щодо 5 і більше осіб. Також зазначається: ст.172⁹ КпАП установлена відповідальність посадових і службових осіб за невжиття заходів щодо протидії корупції.

Аналіз положень

Так, у ст.1 закону «Про запобігання корупції» визначено, що органи НП є спеціально уповноваженим суб’єктом у сфері протидії корупції. Норми про те, що саме департамент є уповноваженим органом, а не інший структурний підрозділ Нацполіції, знайти в законах не вдалося.

Водночас такі повноваження надані департаменту положенням про цей орган, затвердженим наказом НП від 7.11.2015 №81. Пунктом 3 розд.4 документа передбачено право складати адмінпротоколи про виявлені факти порушення антикорупційного законодавства та направляти їх до судових органів.

Прикметно, що зі змістом положення на офіційних сайтах органів державної влади ознайомитися не вдалось, бо на веб-порталі Верховної Ради і НП воно не розміщене. Документ удалося знайти тільки на приватному сайті.

Більше того, розд.4 положення не визначає права департаменту звертатись із запитами та отримувати від судових органів інформацію (на відміну від запитів до посадових осіб органів внутрішніх справ і центральних органів виконавчої влади). Структурний підрозділ посилається на ч.2 ст.251 КпАП, якою передбачено: обов’язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адмінправопорушення, визначених ст.255 цього кодексу. Проте департамент «забуває» вказати, що згідно із ч.1 ст.251 КпАП поняття «докази» нерозривно пов’язане з наявністю справи щодо конкретної особи, а самі докази повинні сприяти встановленню наявності чи відсутності проступку та вини такої особи в його вчиненні.

Зі змісту ст.251 КпАП вбачається, що збирання доказів департаментом може мати місце виключно в рамках справи про адмінправопорушення, яке вчинене певною особою. Водночас передбачений ч.2 ст.251 КпАП обов’язок щодо збирання доказів ніяким чином не створює обов’язку надавати інформацію та/або документи.

Якщо ч.4 ст.12 закону «Про запобігання корупції» встановлено обов’язок надавати запитувані НАЗК відомості, то такої обов’язковості для запитів НП за межами розслідування кримінального правопорушення законодавство не передбачає. Однак департамент посилається на ч.3 ст.65 зазначеного закону.

Водночас департамент посилається на ч.3 ст.65 закону, тобто, імовірно, розцінює такий лист як подання. Проте навіть у разі направлення подання потрібно зазначати, яка саме особа вчинила правопорушення (прізвище, ім’я, посаду), фактичні обставини вчинення проступку (дії, бездіяльності), що можуть бути перевірені.

За відсутності цієї інформації реалізація положень ч.3 ст.65 закону, а тим більше — положень Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 13.06.2000 №950, є неможливою.

Відповідь не обов’язкова

Тобто викладення в листі тільки норм законодавства жодним чином не може трактуватись як подання спеціально уповноваженого суб’єкта. Більше того, такий лист навіть складно назвати відповідним заходом органу Нацполіції в рамках збирання доказів. Складається враження, що ним навмання витребуються документи, аби щось «накопати» та виконати норматив щодо протоколів.

До речі, доволі широке тлумачення департаментом норм ст.255 КпАП, ст.23 закону «Про Національну поліцію» та положення вже були підставою звернення асоціацій суддів до ВРП стосовно неприпустимості зловживань органами Нацполіції своїми повноваженнями.

Проаналізовані норми законодавства жодним чином не встановлюють обов’язковості надання відповіді на листи органу НП, викладені в довільній формі. Тим більше не передбачають відповідальності за ненадання інформації стосовно володарів мантій та працівників апарату, якщо зі змісту таких запитів не можна встановити: департамент просто цікавиться певними особами чи реалізує свої повноваження?

На жаль, доводиться констатувати, що через відсутність регламентації дій НП при реалізації повноважень як спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції нівелюється конституційний припис про те, що органи держвлади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Також порушуються гарантії незалежності суддів. Тож не виключено, що в подальшому «полювання на відьом» буде відбуватись у НП, — у зв’язку із пред’явленням її посадовим особам звинувачень у втручанні у діяльність судів.