Народний депутат Руслан Сидорович:

«Фактично адвокатура стане обов’язковою виключно для серйозних бізнес-спорів»

Один з учасників форуму з конкурсного права звернув увагу на те, що монополія адвокатури невиправдано поширюватиметься на справи про банкрутство. Такої ж позиції дотримується й народний депутат, член Ради з питань судової реформи Руслан Сидорович. Він переконаний, що потрібно буде «цю квазімонополію обмежувати до неможливості, оскільки до неї не готові ні суди, ні тим більше адвокатська спільнота». «ЗіБ» вирішив розпитати в народного обранця, як і наскільки може бути обмежена монополія адвокатури, а також поцікавився думкою щодо якості сучасної законотворчості.

— Ви говорили про необхідність обмеження монополії адвокатури. У чому воно полягатиме?

— Швидше за все, обмеження буде за кількома характеристиками. Це ціна спору (зараз питання дискутується. Йдеться про близько 2 млн грн.). Якщо вона менша — участь адвоката буде необов’язковою. Також під дію монополії не підпадатимуть немайнові справи, які мають характер соціальних.

Фактично адвокатура стане обов’язковою виключно для серйозних бізнес-спорів. Хоча я би хотів надіятися, що ми зможемо повернутися до дискусії з цього питання пізніше. Тому що ідея цієї норми, коли ми її обговорювали в рамках Конституційної комісії, зводилася до того, щоб підняти якість судового процесу за рахунок участі в ньому професіоналів. І в такий спосіб забезпечити громадянам доступ до високої якості правових послуг.

Проте, очевидно, для того, щоб цього досягнути, потрібно вносити цілу низку змін до закону про адвокатуру, нам потрібно побачити іншу якість судочинства, ту, яка викликає довіру…

— Зараз у Раді з питань судової реформи якраз обговорюється законопроект про адвокатуру…

— На жаль, це робиться до певної міри кулуарно. Хоча я є членом ради, мене до процесу не долучили. Важливо, щоб підготовка проекту відбувалася більш публічно, прозоро.

Прикладом якісної підготовки законопроектів можу вважати дискусії щодо реформи виконавчого провадження. Ми провели десятки круглих столів, була співпраця народних депутатів, Адміністрації Президента, Ради з питань судової реформи, Міністерства юстиції, експертів (як українських, так і іноземних). Це дало можливість юридичній спільноті зрозуміти нюанси реформи, взяти безпосередню участь в її розробленні, що, у свою чергу, забезпечило доволі високу якість відповідних законів.

Тому зміни до закону про адвокатуру повинні прийматися в такий самий спосіб. Публічно, відкрито. Всі адвокати, всі правники, вся юридична спільнота повинні мати доступ до процесу підготовки цих змін.

— Це затягне процес…

— Треба дати собі відповідь на запитання: нам потрібен швидкий процес чи якісний? Адвокатура — один з найважливіших секторів, якщо ми говоримо про побудову правової держави. Тому категорично не маємо права, нехтуючи якістю закону, поспішати з його прийняттям.

Можливо, є сенс розділити норми на ті, що їх треба прийняти вже тепер, та інші, які потребують більшої дискусії. Але той законодавчий спам, який народжує сьогодні парламент, абсолютно не дає якості. Подивіться на кількість актів, які приймає Верховна Рада й на ті докорінні зміни, які відбуваються в Україні. Кореляції насправді немає. Це свідчить про те, що темп прийняття законів, який сьогодні має український парламент, не відповідає потребам суспільства.

Тому темп потрібно знизити, до підготовки документів підходити більш виважено й дотримуватися стандартів, яких від нас вимагає Європа. До моменту реєстрації проекту повинні писатися: зелена книга — проблем, біла — рішень. Мають пройти експертні, громадські обговорення. І тільки після цього документ можна реєструвати. Також слід усвідомлювати, які будуть необхідні адміністративні, бюджетні ресурси для впровадження закону. Тоді це дає можливість проводити дійсно якісні реформи. Не потрібні гарні ідеї, які реалізувати на практиці дуже складно, а подекуди неможливо.