Розчерком пера

Завзятість адвоката в залученні ЗМІ до захисту свого клієнта може призвести до неочікуваних наслідків

Залучення мас-медіа до висвітлення судового процесу адвокати вважають одним із прийнятних засобів боротьби зі свавіллям володарів мантій. Цю позицію підтверджують приписи міжнародних актів та позитивна динаміка виграних справ. Окремі ж фахівці попереджають, що непрофесійність журналістів може негативно позначитися на іміджі правосуддя, а для недолугого репортера обернутися кримінальною відповідальністю.

Процес у світлі ЗМІ

Намагаючись захистити інтереси клієнта, адвокати не гребують будь-якими законними, а іноді й не дуже, засобами. Останнім трендом у цій царині стало залучення журналістів до висвітлення судових процесів. Подібним досвідом юристи поділилися з колегами на тематичному семінарі, ініційованому Асоціацією правників України.

На думку захисників — Романа Титикала, Олександра Горошинського, Дмитра Овсія та деяких інших, які також прокоментували це питання «ЗіБ», залучення представників четвертої гілки влади до здійснення судочинства якщо і не гарантує перемогу в процесі, то принаймні змушує служителя Феміди уважніше досліджувати матеріали справи та дотримуватися вимог закону.

Ця сентенція була проілюстрована численними випадками із практики самих спікерів, які не раз відстоювали інтереси підзахисних під прицілами відеокамер. Позитивна динаміка виграних справ навіть дозволила Р.Титикалу порекомендувати колегам розжитися «своїм» журналістом та при нагоді запрошувати його на висвітлення судового процесу.

Ця пропозиція отримала схвалення всіх правників, присутніх на заході, що, здавалося б, вичерпало підстави для подальшої дискусії. Однак, спілкуючись з іншими юристами, журналістами, суддями та фахівцями у суміжних галузях, «ЗіБ» виявив не­однозначне ставлення до впливу на суд через ЗМІ.

Під ризиком відповідальності

Цілком погоджуючись із принципом гласності судового процесу, проголошеним серед іншого у ст.11 закону «Про судоустрій і статус суддів», фахівці відзначили, що журналісту, не обізнаному в юридичних нюансах, важко розібратись у хитросплетіннях правових позицій. Тим паче оцінити те чи інше рішення судді з огляду на закон, а не на власне бачення справедливості. Отже, запрошуючи представників неспеціалізованих мас-медіа до зали засідання, правник має бути готовий до того, що подія буде висвітлена із допущенням суттєвих неточностей.

Запобігти цьому, зауважили спеціалісти, можна, попередньо «попрацювавши» із журналістами та роз’яснивши очікування від їхньої присутності. Щоправда, в такому разі є ризик появи необ’єктивної інформації, яка відображатиме позицію лише. однієї зі сторін та слугуватиме своєрідною вказівкою для громадськості на те, яке ж рішення можна вважати справедливим.

Навіть якщо інформація буде витримана у найкращих європейських традиціях, акумульованих у рішеннях Європейського суду з прав людини, тобто, не посягатиме на авторитет судової влади (справа «Ворм проти Австрії») чи таємницю слідства («Дюпюї та інші проти Франції»), буде соціально значущою («Дабровський проти Польщі») та базуватиметься на доказах («Моріс проти Франції»), вона може бути розцінена як тиск на суд. А це вже тягне з собою відповідальність, передбачену ст.376 Кримінального кодексу.

Експертні зауваження

Аналізуючи цю статтю, фахівці звернули увагу «ЗіБ» на кілька науково-практичних коментарів, автори яких уважають злочином критикування судді у засобах масової інформації до вирішення конкретної справи у зв’язку з її розглядом. Ця думка кореспондується із науковими працями, де під неправомірною поведінкою журналістів мається на увазі юридична, політична та інша оцінка судових рішень.

Зокрема, про це говорили представники Харківського національного університету внутрішніх справ, посилаючись на п.11 постанови Пленуму Верховного Суду «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8. Їхні колеги з Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого з посиланням на постанову Пленуму ВС «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» від 12.09.96 №4 вважають, що володар мантії не повинен звітувати та давати пояснення з приводу судових справ.

Нарешті, у Львівському національному університеті ім. І.Франка, посилаючись на думку колишнього Голови ВС Василя Маляренка, під тиском на суд і втручанням у діяльність служителя Феміди розуміють непроцесуальну критику в ЗМІ рішення, що не набрало чинності. За даними львів’ян, такого тиску зазнають 27% українських володарів мантій. Нагадаємо: опитування, проведене Центром суддівських студій разом із Радою суддів, засвідчило, що критики в ЗМІ зазнали 47,3% законників (див. «ЗіБ» №51/2014).

Щоправда, з приводу застосування ст.376 КК є й інші думки. Так, деякі експерти вважають, що склад злочину буде наявний лише в разі схиляння судді до винесення неправосудного рішення. Інші дотримуються позиції, що склад злочину відсутній, якщо наведені в ЗМІ конкретні оцінки справ не позбавлять суддю можливості прийняти законний вердикт.

Перше зауваження стало підставою для іронії, з якою в журналіста «ЗіБ» запитали: а чи здатен адвокат, а тим паче журналіст визначити неправосудність рішення і чи не краще в такому випадку захисникові діяти в межах правового поля та своєї компетенції, звертаючись до суду вищої інстанції?

Друге зауваження виявилося набагато складнішим.

Тонкощі психології

Зважаючи на те, що мова йде про тиск психологічний, експерти радять звернути увагу на деякі доробки фахівців саме в цій галузі. Так, видатний психолог Абрахам Маслоу відносить потребу в суспільній повазі до однієї з базових потреб. Він виділив дві категорії потреб в оцінці: самоповазі й в оцінці інших. Перша категорія охоплює бажання впевненості в собі, компетентності, майстерності тощо. Повага інших включає престиж, визнання, статус, репутацію. Суб’єкт з правильною самооцінкою більш упевнений у собі й завдяки цьому продуктивніший. Про це ж говорить знаний комунікатор Джерард Ніренберг, аналізуючи умови, за яких особа в суспільстві почуватиме себе комфортно. Саме соціальний комфорт, на думку науковця, є однією з визначальних засад належного виконання людиною своїх професійних обов’язків.

Отже, окремі правники впевнені, що запорукою відправлення справедливого правосуддя є створення таких умов, за яких законники будуть убезпечені від тиску як влади, так і суспільства — через ЗМІ або через так зване майданне право. На підтвердження своєї позиції вони наводять приклади окремих штатів США, в яких заборонені відео- та фотозйомка в залах судових засідань, а процесуальні учасники не коментують перебіг процесу аж до його завершення.

Їхні опоненти, посилаючись серед іншого на Мадридські принципи взаємодії засобів масової інформації, поширені відповідно до резолюції Економічної та соціальної ради ООН від 11.02.94 №1296, наполягають на тому, що «функцією та правом ЗМІ є вибір та поширення серед громадськості інформації, висловлювань та критичних тверджень про судочинство, а також висвітлення судових справ до, після та під час судового розгляду без порушення при цьому презумпції невинуватості». До того ж вони переконані в закоснілості судової системи в корупційній трясовині, а також у тому, що контроль з боку ЗМІ дисциплінуватиме законників та привчатиме їх відправляти правосуддя належним чином. Мовляв, тиск лише загартує психологічно нестійких служителів Феміди.

Більш помірковані спікери пропонують віддати порятунок потопельника самому потопельнику. На їхню думку, аргументи на користь контролю за суддями з боку ЗМІ не позбавлені сенсу. Що ж стосується можливих порушень, їх має виявляти сам суддя та звертатися із цього приводу до правоохоронних органів. Таким чином, формуватиметься судова практика, а адвокати, залучаючи ЗМІ до захисту клієнтів, дізнаватимуться з гіркого досвіду колег, за які червоні прапорці краще не заходити. От тільки запитання: а чи будуть правоохоронні органи належним чином та вчасно реагувати на подібні звернення? Адже вітчизняна практика притягнення до відповідальності адвокатів чи політиків за тиск на суд є маловідомою.

Єдине, із чим ладні погодитись усі опоненти, — це вислів експерта Ради Європи Джакомо Оберто: «Незалежний суддя не може самостійно забезпечити незалежність судової влади». Тож поки не будуть встановлені стандарти взаємодії судів і ЗМІ або поки «піонери»-політики чи адвокати не сформують практику застосування ст.376 КК, фахівці закликають правників і мас-медіа до консолідації та професійної співпраці у встановленні об’єктивної істини в кожній конкретній справі.

Коментар «ЗіБ»

«Кожен з нас має прагнути до вирішення спорів за допомогою законів, а не телебачення, газет чи сумнівних інтернет-порталів»

Микола СТРУЦЬ, т.в.о. керуючого партнера АК IMG Partners, адвокат, арбітражний керуючий:

— На мою думку, ЗМІ не мають права впливати на прийняття рішень судами. Їхня основна функція полягає саме у висвітленні інформації та подій, які відбуваються довкола, причому — об’єктивному. Включення до комплексу заходів із захисту інтересів клієнта ЗМІ як інструмент тиску на суд свідчить про некомпетентність юристів. Адже такими діями вони фактично перекладають свої функції на журналістів, які не мають юридичної освіти, а тому не можуть самостійно дати правову оцінку діям суддів.

Для захисту інтересів клієнта насамперед необхідно використовувати закони, які регулюють спірне питання та судовий процес, і навіть інколи їх тлумачити суду, якщо бачите, що суддя некомпетентний у вирішенні конкретного спору. Крім того, за наявності підстав кожна зі сторін завжди має право заявити відвід та/або подати скаргу до ВККС.

Кожен з нас, а юристи тим більше, має прагнути до вирішення спорів за допомогою законів, а не телебачення, газет чи сумнівних інтернет-порталів. Для чого тоді всі ці реформи?!

«Адвокат повинен застосовувати усі законні засоби ефективного вирішення спору на користь клієнта»

ЮРІЙ ПЕТРЕНКО, адвокат, партнер АО «Спенсер і Кауфманн»:

— Правила адвокатської етики зобов’язують нас у професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів перед будь-якими іншими міркуваннями. Але в межах дотримання принципу законності. Адвокат повинен застосовувати усі законні засоби ефективного вирішення спору на користь клієнта.

З другого боку, будь-яка форма втручання в діяльність судді, включаючи тиск через ЗМІ, становить об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст.376 Кримінального кодексу. Втім, диспозиція цієї статті встановлює обов’язковість мети: перешкодити виконанню суддею службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення. Коли такої мети немає — адвокат діє цілком правомірно.

Наприклад, якщо суддя, розглядаючи справу, порушує процесуальний закон, принципи судочинства (і в адвоката є відповідні докази), то поширення такої інформації, зокрема за допомогою ЗМІ, у жодному випадку не може вважатися порушенням. Такий захист інтересів клієнта вважаю цілком припустимим і навіть необхідним.

«Докази — це основа для перемоги, а не маневри за рахунок неправомірного впливу за допомогою ЗМІ»

Софія МАТІЯШ, адвокат АФ «Династія»:

— Використання ЗМІ для тиску на суд в інтересах клієнта є неприпустимим. Я вбачаю лише таку послідовність: співпраця ЗМІ і суду в інтересах клієнта.

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, про це зазначено у ст.126 Конституції. Порушення цієї гарантії відбувається дуже часто. Особисто для мене це відразу свідчить, що у сторони захисту, адвоката, закінчилися аргументи, докази. Тож абсолютно помилковим є припущення, що безвихідне становище мають врятувати ЗМІ.

Звісно, кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань відповідно до ст.55 Конституції. Однак заборона тиску на суд є імперативною нормою. Тому перш за все залишаються докази, і це основа для перемоги, а не маневри за рахунок неправомірного впливу за допомогою ЗМІ задля перешкоджання виконанню суддями професійних обов'язків або схиляння їх до винесення неправосудного рішення.

«Підвищена увага до справи з боку ЗМІ та громадськості сприяє справедливому та ефективному судовому розгляду»

Інна РУДНИК, юрист ЮФ «Лавринович і партнери»:

— Підвищена увага до справи з боку ЗМІ та громадськості у більшості випадків сприяє справедливому та ефективному судовому розгляду. Особливо якщо це стосується кримінального провадження. Під пильним оком представників суспільства учасники процесу поводяться більш дисципліновано та відповідальніше ставляться до дотримання меж своїх повноважень.

Поширення інформації про деталі судового процесу в ЗМІ та через громадські організації допомагає припинити свавілля представників влади та привернути увагу тих, хто має пов­новаження вплинути на ту чи іншу сторону процесу. Непоодинокі випадки, коли обурені представники громади своїми чисельними скаргами та запитами привертали увагу народних депутатів чи уповноваженого ВР з прав людини, в результаті чого вдавалося добитися закриття безпідставного кримінального провадження.

Використання ЗМІ є не тільки припустимим, а й необхідним способом впливу на учасників судового процесу. І таке використання не втратить своєї актуальності, доки громадяни не побачать у дії дійсно справедливий та неупереджений суд.