Про новий кодекс і старі методи

Експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук: "Наш КПК — один із найкращих у Європі, але старі інституції намагаються застосовувати його за старими правилами"

Нещодавно виповнилося два роки, як набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Про те, як в Україні прижився новий КПК,  «Коментарі» говорили з експертом Центра політико-правових реформ, кандидатом юридичних наук Олександром Банчуком.

Наскільки ефективним показав себе новий КПК за ці два роки?

Якщо запитати обидві сторони — обвинуваченого і захист, то закон не подобається ні тим, ні тим. Але ніж не буває одночасно і гострим, і тупим. Це тому, що 50 років країна жила за одними правилами, а тут з’являються нові. Ми опрацьовували цей кодекс від 2006 до 2010 року, щоб привести цю сферу у відповідність до мінімальних європейських стандартів. Кодекс — це правила, і ми передбачали, що будемо ці правила вводити в дію одночасно з певною реформою інституцій, які їх застосовують. Фактично ми отримали чудові правила, але інституції, які залишились старими, тягнуться до того, щоб застосовувати законодавство так, як і раніше.

Та за два з половиною роки кількість людей в СІЗО зменшилася з 36 тис. (в лютому 2012 року) до 18 тис. (на перше жовтня 2014 року). Нагадаю, що це люди, які ще не визнані вироком суду винними. Є така річ, як кількість засуджених осіб — вона також за минулий рік суттєво зменшилась. Що це для мене означає? Що правила формування кримінальних справ для прокуратури та міліції ускладнилися. Але з іншого боку, це означає і те, що раніше проходило на 20–25% більше сумнівних справ. А зараз, у зв’язку з ускладненою процедурою, прокуратура надсилає до суду лише те, в чому вона більш-менш впевнена.

Якщо ми візьмемо статистику обшуків, прослуховувань, їх кількість зменшилася на 10–20%. Чому? Тому що раніше сам слідчий, який проводив розслідування, приймав рішення про обшук. Зараз треба йти до суду. І хоча в 90–95% випадків судді підтверджують цю позицію, але все одно йти до суду — це не в себе в кабінеті підписати документ. Оці загальні цифри показують, що система кримінальної юстиції гуманізується.

Ми очікуємо, що з березня наступного року набере чинності закон «Про прокуратуру». Тоді у разі зловживання з боку прокуратури будуть більш якісні процедури притягнення  до дисциплінарної відповідальності й звільнення прокурорів. Потрібно очікувати реформу поліції. Це означатиме, що ми зможемо дисциплінувати осіб, які застосовують кодекс. А це, своєю чергою, означає (я сподіваюсь), що вони краще застосовуватимуть сам закон, додержуватимуться тих гарантій, які в ньому є.

Ви від самого початку брали участь у розробці нового КПК. Чи істотно змінилася перша версія кодексу в порівнянні з тим, що стало законом?

Звичайно, нам багато чого не подобається в нинішньому кодексі, бо в ньому багато компромісів із прокуратурою, нема чистоти тих інститутів, які від самого початку ми передбачали. Але якщо ґрунтуватись на позиції Ради Європи, це одна з найкращих реформ на Європейському континенті.

Одна з принципових змін — це суд присяжних. Іронія долі тут ось в чому. Юлія Тимошенко була прем’єр-міністром, і ми знаємо, що вона знала про існування цього кодексу, але вона слухалась своїх генералів. А генерали могли подивитися своїми радянськими  очима і сказати: Юліє Володимирівно, це неможливо приймати. Так і генерали Юрія Луценка, коли він був міністром внутрішніх справ, говорили: ні, це теоретики написали, ми так не зможемо працювати. І вони це відкладали, і уряд навіть не вніс цей законопроект, хоча ми для уряду працювали. А він передбачав на той час суд присяжних по тяжких і особливо тяжких злочинах. Реальний суд присяжних з семи осіб. І на першому судовому засіданні з Луценком він каже: я хочу відповідно до Конституції, щоб мене суд присяжних судив. Але Конституція передбачила суд присяжних, а галузевий закон не передбачив. Так само і справа Тимошенко, якщо б був новий кодекс, мала б розглядатися судом присяжних. Розумієте, історія зовсім по-іншому писалася б.

Наступні речі більш технічні. Наприклад, позиція прокуратури. Ми вважали (і зараз намагаємось такі зміни підготувати), що прокурор повинен бути головним на досудовому розслідуванні. Що це означає? Що він має керувати слідчими. Прокурор є конструктором всього розслідування, бо саме він представляє судді позицію обвинувачення. А у нас вийшла модель, що прокурор на практиці не знає, що розслідують. І фактично слідчий зі свого розуміння щось розслідує, а далі передає прокуророві — іди й захищай. І прокурор зв’язаний із тим, що йому слідчий зібрав. І це впливає на ефективність розслідування.

Коли кодекс приймався, говорили, що він революційний, і з ваших слів я розумію, що він таким і є. Але чому революції все одно не відбулося?

Тому що інституції не реформувались — це перше. Друге — тому що суди були також залежні від політичної влади і залежні від прокуратури. Якщо б суд діяв у межах тих правил, які виписані кодексом, 90% всіх проблем знялося. Фактично зараз судовим органам надали близько 30 додаткових повноважень. Але судді звикли слухати прокуратуру — така історична спадщина. Можливо, в великих містах це не проблема зовсім, а в районах, де п’ять прокурорів і три судді…

Залежність суддів від прокурорів демонструє рівень виправдувальних вироків. В перший рік роботи Кодексу їх було 0,28%. За перше півріччя цього року їх кількість підвищилась до 0,57%, можна сказати вдвічі. Чому в цій системі координат, яка в нас є, це суттєво?

Тому що раніше виправдувальні вироки складалися за рахунок справ приватного обвинувачення. Тобто в цих справах були дві приватні особи, а зараз в таких справах завжди є прокурор. Це важливо, що прокурор підтримує обвинувачення, а суд каже: ні, ви не праві.

Інше, що гуманізувало процеси, це те, що близько 9–10% справ, які надходять до суду, це справи з угодами про примирення. У величезній кількості справ кодекс дозволив домовитися і потерпілому, і підозрюваному.

Були гучні справи, коли люди втікали з-під домашнього арешту. Зважаючи на це, наскільки така міра взагалі доцільна?

За кількістю застосування домашній арешт другий після особистого зобов’язання. Контролювати людину при домашньому арешті можна так: два міліціонери позмінно перебувають під домом. Інший механізм — це застосування електронного моніторингу за допомогою браслета. Але справа в тому, що моніторинг передбачили, а діючим міліціонерам це навантаження дали в добавку. До того ж я думаю, що в наших органах правопорядку спрацювала певна розхлябаність. Людина втекла — і хто винен? Я не винен, а кодекс винен, бо він передбачив такий механізм? Ну пробачте!

Сьогодні шириться думка про те, що зважаючи на ситуацію в країні, кодекс мав би бути більш суворим.

Я розумію, що зараз моя думка не в тренді, бо всі кажуть, що потрібно ламати хребет злочинності, але я гадаю, що в багатьох речах кодекс недостатньо гуманний. Я люблю згадувати: наприкінці XIX — початку XX століття один із розробників кримінального кодексу в Італії говорив, що кримінальний закон пишеться для негідників, а кримінально-процесуальний для чесних і порядних людей. Це в тоталітарних суспільствах говорять, що треба жорсткіше ставитися до підозрюваних. Поки особа не обвинувачена, необхідно всі процедури ставити на більш гуманну основу.

А чи змінив кодекс хоча б трохи ставлення суддів і прокурорів до обвинуваченого як до заздалегідь винуватого? Така собі презумпція винуватості…

Не думаю. Наша практика показує, що молоді вчаться у старших, а старші звикли бачити цей кодекс через свою призму. Наприклад, є процедура автоматичного початку кримінального провадження. На практиці це викручується так, що все одно кожну заяву перевіряють, і тільки якщо є якісь підозри, тільки тоді вносять в реєстр. І те ж саме по багатьох речах. Зміни можуть бути, коли відбудуться реформи відповідних інституцій, ми замінимо людей і розробимо дієві механізми притягнення осіб до дисциплінарної відповідальності.

Коментарі