Прогул из-за вынужденных обстоятельств

Уважительность причин отсутствия работника может подтверждаться не только больничным, но и показаниями свидетелей и другими доказательствами

Верховний Суд України

Іменем України
Ухвала

19 жовтня 2011 р.                  м.Київ

Колегія суддів Верховного Суду України в складі:  

головуючого — Патрюка М.В., 

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Жайворонок Т.Є., Онопенка В.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 3 до Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Особи 3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.06.2010 та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7.09.2010,

 ВСТАНОВИЛА:

 У листопаді 2009 року Особа 3 звернулась до суду з позовом до Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції (далі — Івано-Франківська міська СЕС) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що з 23.09.94 працювала на посаді санітарного лікаря з комунальної гігієни Івано-Франківської міської СЕС. Наказом від 12.10.2009 №132-к її звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин 11.09.2009 на підставі п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). Посилаючись на те, що прогул вона не вчиняла, її відсутність на роботі викликана поважними причинами, її звільнено з порушенням вимог закону, позивачка просила поновити її на роботі й стягнути на її користь 1228 грн. 41 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5 тис. грн. моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.06.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-­Франківської області від 7.09.2010, у задоволенні позовних вимог Особи 3 відмовлено.

У касаційній скарзі Особа 3 просить скасувати ухвалені судові рішення районного та апеляційного судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Відповідно до п.2 розд.ХІІІ «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом в порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивачки з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Судом установлено, що позивачка 11.09.2009 була відсутня на роботі у зв’язку з тим, що її онука — Особа 4, яка є членом її сім’ї, що підтверджується довідкою ЖЕО №6 від 5.11.2009 №2174, виписувалася з хірургічного відділення Івано-Франківської центральної міської лікарні, де їй була проведена операція, у зв’язку із чим потребувала допомоги.

Відмовляючи Особі 3 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що 11.09.2009 остання вчинила прогул без поважних причин, оскільки надана на підтвердження поважності причин відсутності її на роботі довідка медичної установи №517 на її ім’я не відповідає вимогам правових актів Міністерства охорони здоров’я.

Між тим, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони не грунтуються на вимогах закону.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул уважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа, передбачених ст.57 ЦПК. При цьому відсутність працівника може підтверджуватися не тільки лікарняним листком чи довідкою медичної установи, а й показаннями свідків та іншими доказами.

У цьому випадку суд з’ясовував не поважність причин відсутності Особи 3 на роботі, а відповідність медичної довідки вимогам правових актів Міністерства охорони здоров’я та Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян.

Крім того, ст.149 КЗпП зобов’язує власника або уповноважений ним орган при обранні виду стягнення враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, та попередню роботу позивачки.

Судом не з’ясовано, чи були дотримані ці вимоги закону відповідачем, зокрема, і обставини, за яких вчинено проступок, якщо такий мав місце, реально заподіяну ним шкоду та попередню роботу позивачки.

З огляду на викладене судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду

 УХВАЛИЛА:

 Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.06.2010 та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7.09.2010 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.