Факт утери продавцом правоустанавливающего документа на предмет отчуждения не может быть основанием для признания договора действительным в судебном порядке.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
19 червня 2013 року м.Київ №6-49ц13
Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Гуменюка В.І.,
суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Онопенка В.В., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні заяву Особи 7 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.01.2013 у справі за позовом Особи 8 до Особи 9 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2012 року Особа 8 звернувся до суду з позовом до Особи 9 про визнання дійсним договору купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна та визнання права власності на нього. Позивач зазначав, що 2.07.2012 ним та Особою 9 було укладено та нотаріально посвідчено попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення ігрових автоматів, яке розташоване за Адресою 1, згідно з яким вони зобов’язалися не пізніше ніж 3.07.2012 укласти договір купівлі-продажу даного нежитлового приміщення. Тоді ж ними було досягнуто згоди щодо ціни продажу предмета договору. В цей же день ним, Особою 8 як покупцем були повністю виконанні умови попереднього договору купівлі-продажу. 3.07.2012 між ним і відповідачем було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу вищевказаного нежитлового приміщення, однак нотаріально посвідчити даний договір виявилось неможливим у зв’язку з тим, що продавцем Особою 9 втрачено правовстановлюючий документ на зазначене нежитлове приміщення — договір купівлі-продажу цього приміщення, укладеного Особою 9 з попереднім власником, а отримати дублікат вказаного договору в нотаріуса виявилося неможливим. За таких обставин позивач просив визнати фактично укладений ним з відповідачем договір купівлі-продажу нежитлового приміщення дійсним та визнати за ним право власності на нього.
Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 18.07.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2012 позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 3.07.2012 Особа 9 з Особою 8, відповідно до якого Особа 9 продав Особою 8 нежитлове приміщення ігрових автоматів, розташоване за Адресою 1, та визнано за Особою 8 право власності на зазначене нежитлове приміщення.
Ухвалою судді ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.01.2013 відмовлено Особі 7 у відкритті касаційного провадження у справі за зазначеним позовом.
У заяві про перегляд ВС судового рішення суду касаційної інстанції Особа 7 просить скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч.2 ст.220 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді ВС, пояснення представника Особи 7 — Особи 10 та адвоката Особи 11, який надає правову допомогу Особі 9, на підтримання заяви, а також представника Особи 12 — Особи 13 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата в цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст.354 ЦПК право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку мають сторони та інші особи, які брали участь у справі.
Сторонами у справі є позивач Особа 12 та відповідач Особа 9. З ініціативи Особи 7 справа переглядалася в апеляційному та касаційному порядку, відтак, вона є особою, яка брала участь у справі й за її заявою справа може переглядатися Верховним Судом.
На підставі ст.360-4 ЦПК ВС скасовує судове рішення в справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна та відбулося його виконання позивачем, а нотаріально посвідчити договір неможливо через втрату продавцем правовстановлюючого документа на предмет договору, що є підставою для визнання договору дійсним відповідно до ч.2 ст.220 ЦК.
Разом з тим у судових рішеннях ВСС від 11.04.2011, 4.07.2012 та 25.07.2012, а також від 10.10.2012, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві Особа 7, касаційний суд вказав, що норма ч.2 ст.220 ЦК не застосовується до правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до стст.210 та 640 ЦК в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пов’язується з державною реєстрацією правочину, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
Отже, судом касаційної інстанції допущено неоднакове застосування ч.2 ст.220 ЦК у справах з подібних правовідносин.
Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права ВС виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із ч.2 ст.220 ЦК, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.
Пленум ВС в п.13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9 роз’яснив, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до стст.210, 640 ЦК пов’язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.
Статтею 657 ЦК в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Однак при розгляді справи суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та не врахували, що договір купівлі-продажу нежитлового будинку в силу ст.657 ЦК в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі ч.2 ст.220 ЦК, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.
Крім того, судом не було враховано, що однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину, чого судом у справі встановлено не було, а встановлений ним факт втрати продавцем правовстановлюючого документа на предмет відчуження за договором не може бути підставою для визнання договору дійсним.
Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст.360-4 ЦПК його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.
Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360-3, чч.1, 2 ст.360-4 ЦПК, Судова палата в цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 7 задовольнити частково.
Ухвалу судді ВСС від 21.01.2013 скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.
Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!