Почему причиненный вред сам по себе не оправдывает высшую сумму залога
Европейский суд по правам человека оценил практику определения украинскими судами размера залога. Он пришел к выводу, что ей не хватает логики и анализа всех критериев, которые должны приниматься во внимание при избрании этой меры пресечения. И вот почему.
У 2015 році проти Олени Істоміної було порушено кілька кримінальних справ за підозрами в ухиленні від сплати податків, у фіктивному підприємництві та підробленні документів. За версією обвинувачення, її дії завдали шкоди державному бюджету на суму понад 12,25 млн грн. За клопотанням прокуратури суд першої інстанції обрав запобіжний захід у вигляді застави, що дорівнювала сумі заявленої шкоди. При цьому суд зазначив, що максимально допустимий розмір застави, визначений Кримінальним процесуальним кодексом для тяжких злочинів, буде недостатнім і не досягне мети забезпечення виконання обвинуваченою всіх процесуальних обов’язків.
Жінка неодноразово зверталася до суду першої та другої інстанцій з клопотаннями про заміну запобіжного заходу на домашній арешт і зменшення суми застави. Адже визначена сума була несумірною з її доходом за останні 2 роки. Крім того, заявниця повідомила, що на її утриманні перебуває неповнолітня дитина.
Зрештою суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на невнесення визначеної суми застави, а також ризик впливу на свідків у справі необхідним є тримання О.Істоміної під вартою. Як альтернативний запобіжний захід було встановлено заставу в тому самому розмірі. Як наслідок, жінка перебувала під вартою із 7.04 до 29.07.2015, коли апеляційний суд нарешті постановив, що подальше її тримання під вартою не є виправданим.
У рішенні від 13.01.2022 у справі «Істоміна проти України» ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ч.4 ст.182 КПК слідчий суддя визначає розмір застави «з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього».
Далі Суд зазначив, що застава має на меті не гарантування відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи в судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватися залежно від особи, про яку йдеться, з урахуванням її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. В ЄСПЛ наголосили, що суд повинен так само обережно й ретельно розглядати питання про застосування застави, як і вирішувати, чи є необхідним продовження тримання особи під вартою. Сума шкоди може бути одним з факторів, що виправдовує вищий розмір застави, але лише в поєднанні з іншими критеріями — серйозністю злочину, ризику втечі та ін.
Зважаючи на природу й обсяг злочинів, у скоєнні яких обвинувачували жінку, та необхідність забезпечення недоторканності доказів у справі (документів, відсутності тиску на свідків), Суд погодився, що обраний запобіжний захід був обґрунтованим (попри те що суди кілька разів посилалися на одні й ті самі причини для продовження тримання під вартою, що, за загальною практикою ЄСПЛ, є неприйнятним). Він констатував, що національні суди 6 разів розглядали питання запобіжного заходу й забезпечили належну та достатню оцінку наведених сторонами аргументів.
Водночас окрему увагу було приділено логіці при визначенні розміру застави. Адже хоч національне законодавство й дозволяє у виняткових випадках застосування застави в розмірі, вищому від найвищої визначеної в КПК межі, однак такий крок повинен бути детально аргументованим. Але суди жодним чином не дослідили питання про пропорційність суми застави, що у 125 разів перевищувала найвищу дозволену законодавством межу.
Крім того, було залишено без аналізу аргументи жінки, що визначена сума застави є надмірною. Рішення прийняли тільки з огляду на один критерій — суму шкоди, завданої у справі. На основі такого висновку Суд установив порушення Україною §3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та постановив виплатити заявниці сатисфакцію в сумі €1000 та компенсувати судові витрати в сумі €1000.
Оскільки причиною встановленого Судом порушення є не недолік законодавства, а практика його застосування, доцільними виявляться будь-які заходи, що продемонструють еволюцію судової практики й недопущення схожих порушень у майбутньому. Тож судам варто переглянути підхід до визначення розміру застави та привести судову практику у відповідність до висновків ЄСПЛ у цій справі.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!