Какой узник, такой и режим

Видеонаблюдение и ежедневные осмотры осужденного нарушают конвенционные гарантии

В прецедентной практике Европейского суда по правам человека есть дела, в которых осмотры с обнажением, длительная изоляция и видеонаблюдение не признавались нарушением прав человека. Впрочем, на этот раз высокие судьи заняли другую позицию.

Гнівний розбійник

У 2011 році Гневомир Філас був засуджений до позбавлення волі за серію розбійних нападів та побої. Уже за 3 роки його перебування в тюрмі пенітенціарна комісія класифікувала його як особливо небезпечного в’язня після того, як він здійснив напад на наглядача. У результаті суворий режим тримання за ґратами продовжувався кожні 3 місяці протягом 3 років. У звітах, які подавались адміністрацією установи, сказано, що Г.Філас був підданий численним дисциплінарним стягненням за свою агресивну поведінку та повторний напад на наглядача.

Таке ставлення до себе чоловік уважав несправедливим, а тому вирішив спочатку оскаржити це рішення до пенітенціарної комісії Познанського слідчого ізолятора, а потім — до Познанського окружного суду. Скарги стосувалися того, що весь час його тримали в одиночних камерах, уся площа яких, із убиральнею включно, була під відеоспостереженням. Кожного дня та кожного разу, коли він входив у камеру, його піддавали обшукам та огляду з роздяганням. Найбільш принизливим чоловік уважав огляд анатомічно складно доступних частин тіла. Також він скаржився, що кожного разу, коли він покидав камеру на нього надягали кайданки, з’єднані між собою ланцюгом, що спричиняло дискомфорт і біль.

Утім, суд вирішив, що рішення стосовно засудженого були справедливими. До того ж до Феміди потрапили письмові записки, в яких він погрожував працівникам установи «ошпарити їх кип’ятком».

Вимушені обмеження

Зрозумівши мотивацію та позицію польських судів, чоловік вирішив скаржитися до Європейського суду з прав людини на порушення стосовно нього ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Своє тривале тримання за ґратами як особливо небезпечного в’язня та пов’язані із цим обмеження Г.Філас уважав нелюдськими та такими, що принизили його честь і гідність.

Представники країни стверджували, що у працівників пенітенціарної установи були вагомі підстави для того, щоб віднести скаржника до цієї категорії, бо він напав на наглядача. Тож такий суворий режим розглядався як законне та необхідне обмеження для безпеки тюрми. До того ж клопотання заявника про скасування статусу завжди розглядались. Утім, пенітенціарна комісія змушена була продовжувати режим, адже чоловік мав численні дисциплінарні стягнення за все нові й нові випадки агресивної поведінки щодо службовців.

Урядовці ратували, що тривалість та суворість заходів, яким був підданий заявник, ніколи не виходили за межі законних вимог та міжнародних стандартів. У обставинах цієї справи такі заходи були необхідними для безпеки працівників установи, інших засуджених та самого ж заявника. Також представники країни стверджували, що чоловіку був забезпечений адекватний людський контакт, а також доступ до бібліотеки та участь у різних спортивних та культурних заходах.

Формальна небезпека

У Євросуді вказали, що представники країни достатньо обґрунтували причини застосування обмежувальних заходів. Наявність статусу особливо небезпечного в’язня та міри безпеки у вигляді відеоспостереження та оглядів виглядають цілком логічними. До того ж дисциплінарні стягнення та напади на наглядачів дуже ілюстративні.

Втім, Суд не погоджується з тим, що постійне, рутинне та невибіркове застосування всього комплексу заходів безпеки протягом такого тривалого строку було необхідним для збереження режиму та безпеки в’язниці. До того ж у ЄСПЛ відзначили, що ні в установі, ні в державі ніхто не виявляв бажання чи спроби протидіяти наслідкам тривалої ізоляції та надати психологічну допомогу заявнику. Адже 3 роки в ізольованій кімнаті могли пригнічувати психічне здоров’я чоловіка.

Також у Євросуді висловили занепокоєння відносно щоденного, а інколи й кілька разів на день роздягання та огляду тіла заявника. У своїй прецедентній практиці Суд вказував, що обшуки з роздяганням можуть бути необхідними для забезпечення безпеки тюрми та запобігання заворушенням. Але доводи представників країни не переконали страсбурзьких суддів у тому, що настільки систематичні та ускладнені перевірки були так вже й необхідними. Вони також відзначили, що обшуки з роздяганням проводились як буденна процедура й не були пов’язані з будь-якими конкретними підозрами, пов’язаними з поведінкою заявника.

Тож беручи до уваги той факт, що Г.Філас був безальтернативно підданий різним заходам суворого нагляду Суд уважає, що практика оглядів з оголошенням щодня протягом трьох років повинна була викликати в заявника відчуття меншовартості, неповноцінності, страждання, а також приниження.

Важливо, що після внесення поправок до національного законодавства, які набрали чинності у 2015 році, було передбачено можливість змінити кількість заходів безпеки. Однак і після цього, у період між жовтнем 2015 і листопадом 2017 року, пенітенціарна комісія не розглядала можливості зміни заходів, застосованих до заявника.

Також суд відмітив, що відповідно до нових змін в законодавстві тюремна комісія мала б переглядати причини необхідності продовження статусу особливо небезпечного засудженого. Але у ситуації Г.Філаса його кожного разу продовжували, посилаючись на попередні причини та повторюючи їх слово в слово. Саме тому Суд зробив висновок, що процедура перегляду статусу мала формальний характер.

Оцінивши факти та доводи сторін і врахувавши вплив суворого режиму, Суд дійшов висновку, що представники країни не навели достатньо вагомих аргументів, які могли б виправдати тяжкість застосованих заходів. Важливо, що урядовці не змогли довести, що оскаржувані заходи та статус були необхідними для досягнення законної цілі та гарантування безпеки тюрми.

Відповідно, у рішенні від 15.04.2021 у справі «Filas v. Poland» ЄСПЛ установив порушення ст.3 конвенції. Сума компенсації за моральну шкоду сягнула €7000.