Факт насилия при признании сделки недействительной может не подпадать под действие УК, а устанавливаться в гражданском процессе. Такое заключение сделал ВС в постановлении №201/13098/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
11 грудня 2019 року м.Київ №201/13098/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — КУЗНЄЦОВА В.О.,
суддів: ІГНАТЕНКА В.М., КАРПЕНКО С.О., СТРІЛЬЧУКА В.А. (суддя-доповідач), ТІТОВА М.Ю. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 та Особи 2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2016 року Особа 1, Особа 2 звернулися до суду з позовом до ФОП Особи 3, Особи 4, Особи 5, третя особа — Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, про визнання правочинів недійсними, витребування майна, визнання права власності, зобов’язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що з 1 січня 2015 року вони проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу та 24 січня 2015 року за рахунок спільних коштів придбали транспортний засіб «CitroenC1SX», 2011 року випуску, колір червоний, номер шасі (кузова, рами) №1, номер двигуна №2, який було зареєстровано на ім’я Особи 1. У вересні 2015 року неправомірними діями організованої групи осіб шляхом вчинення фізичного і психологічного насильства щодо Особи 8, який є братом Особи 1, їх сім’ю змусили оформити довіреності на право розпорядження нерухомим майном та відібрали транспортні засоби. За вказаним фактом ГУ НП у Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження №* за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 189 Кримінального кодексу України (вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб). 5 вересня 2015 року Харківським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи №2 транспортний засіб «CitroenC1SX», 2011 року випуску, знято з обліку для реалізації та 15 вересня 2015 року Територіальним сервісним центром №1241 зареєстровано на ім’я Особи 4 30 березня 2016 року в Територіальному сервісному центрі №2346 зазначений транспортний засіб було зареєстровано за Особою 5. Вони не мали дійсних намірів на відчуження майна і будь-яких угод про відчуження транспортного засобу вона (після укладення шлюбу — Особа 1) не підписувала, нікого на такі дії не уповноважувала, грошових коштів від його продажу не отримувала. Особа 2 не надавав згоди на відчуження спільного майна, набутого за час сумісного проживання. Враховуючи викладене, Особа 1, Особа 2 просили:
- визнати недійсним договір комісії, укладений між Особою 1 та ФОП Особою 3 про здійснення комісійного продажу транспортного засобу «CitroenC1SX»;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеного транспортного засобу, укладений між Особою 1 та Особою 4, оформлений довідкою-рахунком від 15 вересня 2015 року №ААЕ415435, виданою ФОП Особою 3;
- визнати за Особою 1 право власності на транспортний засіб «CitroenC1SX», 2011 року випуску;
- витребувати від Особи 5 на користь Особи 1 вказаний транспортний засіб;
- зобов’язати Особу 5 передати Особы 1 зазначений транспортний засіб, ключі від нього та свідоцтво про його реєстрацію.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 7 червня 2018 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Витребувано з володіння Особи 5 автомобіль марки «CitroenC1SX», 2011 року випуску, та зобов’язано його передати цей автомобіль Особи 1. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Особи 5 на користь Особи 1 судовий збір в розмірі 640 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірний автомобіль вибув з володіння Особи 1 поза її волею, з порушенням встановленої законодавством процедури, тому позовні вимоги в частині витребування транспортного засобу з незаконного володіння Особи 5 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Решта позовних вимог не підлягає задоволенню, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача Особи 1 є витребування майна з чужого незаконного володіння.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу Особи 5 задоволено, апеляційну скаргу Особи 1 та Особи 2 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Особи 1 та Особи 2 на користь Особи 5 судовий збір по 5 167,50 грн з кожного.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими. Посилання позивачів на їх спільне проживання з 01 січня 2015 року однією сім’єю без реєстрації шлюбу і придбання спірного транспортного засобу 24 січня 2015 року за рахунок спільних коштів є безпідставними, оскільки судове рішення про встановлення факту проживання позивачів однією сім’єю відсутнє, а шлюб між Особою 2 та Особою 1 укладено 17 вересня 2016 року. Доводи позивачів про те, що переоформлення автомобіля марки «CitroenC1SX» відбулося внаслідок неправомірних дій організованої групи осіб, які змусили Особу 1 оформити довіреності на право розпорядження нерухомим майном та відібрали транспортні засоби, є необґрунтованими, оскільки щодо зазначених фактів немає остаточного процесуального рішення, нікому не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Посилання місцевого суду на те, що Особа 1 не укладала з ФОП Особою 3 договору щодо відчуження спірного автомобіля і не отримувала коштів, ґрунтуються лише на поясненнях Особи 2, тому є припущеннями. Доводи позивачів про те, що Особа 1 не підписувала «Договор на оказание услуг по выписке справки-счет» від 15 вересня 2015 року, спростовується матеріалами справи, зокрема самим договором, в якому міститься її підпис. Перереєстрація транспортного засобу відбулася на підставі зазначеного договору від 15 вересня 2015 року, за яким Особа 1 доручила ФОП Особі 14 оформити і видати на ім’я Особи 4 довідку-рахунок на продаж транспортного засобу. Порушення порядку перереєстрації транспортного засобу не може бути предметом розгляду в порядку цивільного судочинства. Вимоги позивачів щодо визнання недійсним договору про здійснення комісійного продажу транспортного засобу, укладеного між Особою 1 і ФОП Особою 3, є необґрунтованими, оскільки існування такого договору не встановлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2017 року Особа 1 та Особа 2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга Особи 1 та Особи 2 мотивована тим, що рішення суду першої інстанції суперечить завданням цивільного судочинства, не визначає ефективного способу захисту їх порушених прав та законних інтересів, не призводить до поновлення таких прав. Місцевий суд дав неправильну оцінку частині доказів, необґрунтовано відмовив у витребуванні доказів та проведенні почеркознавчої експертизи, не вжив заходів процесуального примусу щодо посадових осіб Соборного відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, які не надали необхідних для розгляду справи доказів. Скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не зазначив, у якій частині рішення стосується кожного з позивачів і не навів висновків щодо кожної з позовних вимог. Апеляційний суд позбавив позивачів права на судовий захист, оскільки ухвалою від 14 травня 2018 року про відкриття апеляційного провадження надав строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали, а 24 травня 2018 року, тобто раніше ніж закінчився строк подання відзиву, — розглянув справу без їх участі та ухвалив оскаржуване рішення. При цьому вони не отримали жодної повістки, ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги Особи 5. Оскільки судом першої інстанції не було витребувано частину доказів, то позивачі мали намір подати відповідні клопотання до апеляційного суду, однак їм було відмовлено в доступі до правосуддя. Відхиляючи їх доводи щодо купівлі автомобіля за спільні кошти, апеляційний суд не звернув уваги на те, що рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2017 року у справі №184/104/17-ц за позовом Особи 2 до Особи 1, треті особи: Особа 4, Особа 5, Особа 15, Особа 16, Особа 17, Особа 18, Особа 19, Особа 20, Особа 21, Особа 22, ФОП Особа 3, про встановлення факту проживання однією сім’єю та поділ майна, було встановлено факт їх спільного проживання з 1 січня 2015 року по 17 вересня 2016 року. Також апеляційний суд безпідставно відхилив їх доводи про те, що переоформлення автомобіля марки «CitroenC1SX» відбулося під впливом насильства, не врахував, що факт насильства не обов’язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Апеляційний суд вважав встановленою обставину, що перереєстрація транспортного засобу відбулася на підставі договору про надання послуг від 15 вересня 2015 року, за яким Особа 1 доручила ФОП Особі 14 оформити і видати на ім’я Особи 4 довідку-рахунок на продаж транспортного засобу, однак дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним договору комісії, укладеного між Особою 1 та ФОП Особою 3, про здійснення комісійного продажу транспортного засобу, оскільки в ході судового розгляду не було встановлено існування такого договору. Такі висновки суду є суперечливими та взаємовиключними, так як за відсутності укладеного між Особою 1 та ФОП Особою 3 договору були б відсутні правові підстави для оформлення довідки-рахунку і реєстрації права власності за Особою 4 <…>
Позиція Верховного Суду.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно з частиною третьою статті 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (стаття 1018 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Судами встановлено, що 24 січня 2015 між Особою 1 та Особою 21 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Особа 1 придбала автомобіль «CITROEN C1SX», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) №1, номер двигуна №2, реєстраційний №4.
24 січня 2015 року Дніпропетровським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи №1 спірний транспортний засіб було зареєстровано за Особою 1 та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №5, номерний знак №6.
5 вересня 2015 року автомобіль «CITROEN C1SX», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) №1, номер двигуна №2, знятий з обліку для реалізації у відділі реєстраційно-екзаменаційної роботи №2 Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.
15 вересня 2015 року Дніпропетровським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи №2 вказаний транспортний було зареєстровано за Особою 4 на підставі довідки-рахунку від 15 вересня 2015 року №415435, виданої ФОП Особі 3 за умовами договору про надання послуг з виписки довідки-рахунку від 15 вересня 2015 року, укладеного між ФОП Особою 3 та Особою 1
За договором купівлі-продажу транспортного засобу від 26 березня 2016 року №293/01/2346/2016 Особа 4 продала вищевказаний автомобіль Особі 5.
30 березня 2016 року Територіальним сервісним центром №2346 МВС вказаний транспортний було зареєстровано за Особою 5.
23 серпня 2016 року Особа 8, Особа 23, Особа 1 та Особа 2 подали до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області заяву про те, що з вересня 2015 року невідомі особи, погрожуючи їм фізичною розправою, вимагали в них кошти. 23 серпня 2016 року відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 189 Кримінального кодексу України, були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження №*).
Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час пред’явлення до суду цього позову, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Таким способом може бути, зокрема визнання правочину недійсним (пункт другий частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі №6-2407цс15).
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.
Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і покупця (набувача).
Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388, встановлено єдину на території України процедуру державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачу реєстраційних документів і номерних знаків.
Відповідно до абзаців першого-четвертого, дванадцятого пункту 8 Порядку №1388 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух»). Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб’єктом господарювання, діяльність якого пов’язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договори купівлі-продажу транспортних засобів, оформлені в Державтоінспекції, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби. Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції, крім зазначених у цьому пункті документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою підрозділу Державтоінспекції про зняття транспортного засобу з обліку. Переобладнання (крім переобладнання для роботи на газових паливах), відчуження, передача права користування і (або) розпорядження придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах Державтоінспеції, не допускається.
Абзацами першим-другим, четвертим-п’ятим пункту 33 Порядку №1388 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників — юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери. При перереєстрації транспортних засобів у разі зміни їх власників зняття з обліку таких транспортних засобів не проводиться. У разі відчуження транспортних засобів, зазначених в абзаці другому цього пункту, їх перереєстрація проводиться за умови дотримання вимог щодо відчуження, які визначені нормативно-правовими актами Фонду державного майна та іншими актами законодавства. Для проведення перереєстрації транспортних засобів, зазначених в абзаці другому цього пункту, до підрозділів Державтоінспекції подаються засвідчені підписами сторін, що скріплені печатками, акти приймання-передачі транспортних засобів із зазначенням їх кольору, марки, моделі, року випуску, ідентифікаційних номерів складових частин, а для проведення перереєстрації транспортних засобів у разі їх відчуження — документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби, разом із зазначеними актами.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 червня 2017 року було витребувано від Соборного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 оригінали для огляду в судовому засіданні та засвідчені належним чином копії документів про переоформлення транспортного засобу «Citroen C1SX», 2011 року випуску, колір червоний, номер шасі (кузова, рами) №1, номер двигуна №2, які було вилучено 28 вересня 2016 року у ФОП Особи 3 та Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області у зв’язку з розслідуванням кримінального провадження №12016040650003661. Витребувано від Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області оригінали для огляду в судовому засіданні та засвідчені належним чином копії документів, на підставі яких здійснювалося оформлення права власності та всі реєстраційні дії щодо спірного транспортного засобу з часу його ввезення на митну територію України. Витребувано від ФОП Особи 3 оригінали для огляду в судовому засіданні та засвідчені належним чином копії документів, що стали підставою для переоформлення вищевказаного транспортного засобу.
На виконання ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 червня 2017 року Регіональним сервісним центром МВС у Дніпропетровській області надано відповідь із зазначенням реєстраційних дій щодо спірного автомобіля, а також — копії документів на вказаний автомобіль, операції з яким проводилися на території Дніпропетровської області.
Листом слідчого відділення Соборного відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУ НП у Дніпропетровській області від 21 грудня 2017 року повідомлено суду, що надати витребувані документи, які знаходилися в матеріалах кримінального провадження №12016040650003661, неможливо, оскільки 16 листопада 2017 року кримінальне провадження перебувало у приміщені Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, де виникла пожежа, в результаті якої матеріали кримінального провадження було пошкоджено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належний Особі 1 на праві власності автомобіль вибув із її володіння поза її волею, всупереч встановленій законодавством процедурі, тому позовні вимоги в частині витребування з незаконного володіння відповідача Особи 5 транспортного засобу Citroen C1SX, 2011 року випуску, колір червоний, номер шасі (кузова, рами) №1, номер двигуна №2, є законними та обґрунтованими.
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції Особа 1, Особа 2 посилалися на те, що рішення суперечить завданням цивільного судочинства, оскільки не визначає ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивачів і не призводить до поновлення таких прав. Суд дав неправильну оцінку частині доказів, необґрунтовано відмовив у витребуванні доказів та проведенні почеркознавчої експертизи.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу наведених аргументів позивачів та не спростував їх доводів про те, що Особа 1 не підписувала договір про надання послуг від 15 вересня 2015 року, укладений між ФОП Особою 3 та Особою 1, на підставі якого ФОП Особою 3 складено довідку-рахунок від 15 вересня 2015 року №415435.
Відхиляючи доводи позивачів щодо укладення оскаржуваних правочинів внаслідок застосування до Особи 8, який є братом Особи 1 фізичного чи психічного тиску, апеляційний суд виходив з того, що з приводу зазначених фактів немає остаточного процесуального рішення, нікому не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, що виключає можливість посилання на ці обставини.
Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права і зроблені без належної перевірки та оцінки зібраних доказів.
Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
У разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора — фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.
Як роз’яснив Пленум ВСУ у пункті 21 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов’язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою — як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім’ї, родичів тощо або їх майна.
Отже, стаття 231 ЦК України безпосередньо не пов’язує недійсність правочину із вчиненням кримінально карних дій. Факт насильства при визнанні правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі, тобто насильство може і не підпадати під дію Кримінального кодексу України, але воно завжди з позицій цивільного права є неправомірним.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Крім того, апеляційним судом допущене суттєве порушення інших норм процесуального права <…>
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо клопотань Особи 1 та Особи 2 про передачу справи на розгляд ВП ВС
25 вересня 2018 року Особа 1, а 09 жовтня 2018 року Особа 2 звернулися до Верховного Суду з клопотаннями про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п’ятої статті 403 ЦПК України, посилаючись на те, що суди здебільшого помилково ототожнюють такий документ як довідка-рахунок із правочином щодо транспортного засобу, по-різному формулюють резолютивні частини рішень, що дає вагомі підстави вважати, що справа містить виключну правову проблему і є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Частиною п’ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі №757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
За наведених вище обставин ВС дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотань Особи 1 та Особи 2 про передачу справи на розгляд ВП ВС з підстав, передбачених частиною п’ятою статті 403 ЦПК України, оскільки наведені ними аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні клопотань Особи 1 та Особи 2 про передачу справи на розгляд ВП ВС відмовити.
Касаційну скаргу Особи 1 та Особи 2 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!