Евросуд решил, что вынесение приговора по видеосвязм унижает достоинство
Да, он торговец наркотиками, можно сказать, даже широкого масштаба. Но он не насильник и не террорист, стражи порядка не должны были закрывать его в клетке, где он остался один на один со стыдом и беспомощностью, хотя за решеткой проходил судебный процесс. Его претензии были услышаны.
Люди страждають через метал
Залізо у вигляді клітки переслідувало заявника у справі «Валюженич проти Росії» протягом усього судового процесу, в усіх інстанціях. Для нього це було не процедурою, яку можна перетерпіти, а чимось набагато більшим. Пізніше з’ясувалося, що безпідставне поміщення до ізолятора в судовій залі в Михайла Валюженича асоціювалося з порушенням ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і просто з дискомфортом.
Він не міг робити нотаток під час засідань, але мав змогу спілкуватися зі своїм адвокатом, якщо лише дозволяв головуючий та розмову чули й охоронці. І так 16 разів, саме стільки засідань було в його процесі.
У Верховному суді РФ і останнього права в нього не було, адже задля безпеки арештанта вирішили не привозити із СІЗО, суддям він відповідав у режимі он-лайн. Словом, через такі правила заявник безперервно потерпав.
Утім, представники уряду із цим не погоджувалися: характеру постійності, на їхню думку, перебування в клітці не мало. До того ж скарга була подана всупереч вимогам ч.1 ст.35 конвенції. Тому захисники держави не розраховували на те, що заклик приниженого про допомогу почують у Страсбурзі.
Проте Європейський суд з прав людини полюбляє дивувати. Звісно, у межах своєї компетенції. Тому зазначив: той факт, що М.Валюженича чи то ув’язнювали в суді, чи то не відпускали із СІЗО на всіх етапах розгляду, якраз свідчить про триваюче порушення. І немає різниці, в якій клітці — металевій чи скляній — його тримали. Тому заяву він подав, не порушивши критеріїв прийнятності. Суд зробив висновок, що незалежно від того, що часовий розрив між закінченням слухання справи й розглядом його апеляції сягнув 5 місяців, поміщення в металеву клітку створило «безперервну ситуацію» для цілей розрахунку 6-місячного строку, встановленого в ст.35 конвенції. Тому у Страсбурзі претензій до заявника не мали.
Доки не впріти, доти не вміти
20-річна звичка відокремлювати підсудних кліткою повністю узгоджується із законом. На думку уряду, такий захід не спрямований на те, щоб поставити обвинуваченого на місце й виявити ворожість до нього. Навпаки, метою подекуди є захист від жертв злочину, які могли напасти. Хоча у випадку заявника жертвами вчиненого ним правопорушення можна вважати наркозалежних, які залишилися без дилера. У Верховному суді, де з ним спілкувалися через веб-камеру, також нічого особливого не сталося. Відеоконференція із СІЗО жодним чином не мала б уплинути на його почуття, адже він фактично перебував там до остаточного вироку.
Утім, заявник продовжував наполягати, що відсутність у нього судимості та обвинувачення в ненасильницькому злочині не давали права закривати його в клітці, яка, по суті, ще й створила йому образ надзвичайно небезпечного злочинця.
Треба віддати належне Євросуду, він не втомлюється повторювати одним і тим же відповідачам свої позиції, адже порушення конвенції не припиняються.
Після наведення рішень в аналогічних справах («Свинаренко і Сляднєв проти Росії», «Уразова проти Росії», «Воронцов та інші проти Росії») ЄСПЛ підтвердив: коли людину закривають у металевій клітці в залі суду, принижується її особистість, що є несумісним з нормами цивілізованої поведінки, якою вирізняється демократична держава. Отже, ст.3 апріорі порушується, і додаткові обставини щодо тяжкості злочину до уваги не беруться.
Пряме включення із СІЗО продовжувало принижувати гідність заявника. Адже сам факт небажання присутності злочинця в залі засідань трактується як не надто поважне ставлення до нього. Та й заявник, очевидно, прагнув до присутності в останній інстанції. Разом з тим проти скляних «акваріумів» ЄСПЛ у рішенні не виступав. Можливо, високо оцінивши ступінь страждань людини, а можливо, з метою додаткового наголошення на проблемі, яка давно мала би бути розв’язана, Суд зобов’язав уряд компенсувати М.Валюженичу моральну шкоду в розмірі €7500.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!