Служитель Фемиды поплатился работой из-за 7000 т зерна, которые исчезли благодаря его определению
Из-под носа у законника украли арестованное имущество. Это произошло за месяц, на протяжении которого он сначала принял решение о принятии мер обеспечения иска, а затем — передумал.
Два роки тому до Вищої ради правосуддя надійшли скарги на неправомірні дії Андрія Тарасова з Приморського районного суду м.Одеси. Скаржники стверджують, що суддя за 2 дні до початку 2016 року, під час розгляду справи про стягнення одним підприємством з приватної особи та іншого підприємства заборгованості в розмірі близько 22 млн грн., наклав арешт на зерно кукурудзи, сої та соняшника. Загалом — на майже 7 тис. т. Майно передали на зберігання… позивачеві.
Ухвалу про забезпечення позову згодом скасувала апеляційна інстанція, оскільки заявник не навів жодного обґрунтування, чому такі дії необхідні. На думку апеляційного суду, постановивши ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, А.Тарасов вирішив спір по суті.
Справа повернулася до місцевого суду. Через місяць після винесення ухвали А.Тарасов її скасував. Але було вже пізно. Позивач часу не гаяв, забрав зерно й кудись відвіз. Бо на складі, який був визначений для зберігання, майна не виявилося. Тому суддя постановив окрему ухвалу, якою констатував викрадення арештованого майна.
Крім того, позивач мав сплатити понад 300 тис. судового збору, що становить 1,5% від ціни позову. Проте А.Тарасов відстрочив виплату. На думку скаржників, позивач фактично отримав усе, що хотів, то й збору вже не платитиме.
Коли дисциплінарна палата досліджувала справу, з’ясувалося, що в матеріалах немає довідки з банківської установи про відсутність коштів на рахунку позивача. Жодних доказів про нездатність сплатити збір підприємство не надало.
Що стосується самої справи, то тут мова йшла про об’єднані в одному позові вимоги, які підлягали розгляду за правилами різних видів судочинства. Питання щодо стягнення заборгованості з приватної особи мав вирішувати загальний суд, а з підприємства — господарський.
Також дисциплінарна палата зацікавилася поінформованістю відповідача про такі доленосні рішення суду.
У справі відсутні відомості про те, що суддя повідомив відповідача про відкриття провадження. А.Тарасов не провів підготовчого засідання, а за 2 дні до Нового року прийняв одночасно 3 ухвали: про відстрочення сплати судового збору, забезпечення позову та вжиття заходів щодо забезпечення позову. Лише 13 січня всі документи, разом з ухвалами, надіслали відповідачу. Це наштовхнуло на думку, що суддя так поводився навмисно, аби дати позивачу змогу забрати зерно.
До початку розгляду дисциплінарної справи суддя пояснив своє рішення. Він заявив, що думка про те, начебто він мав попередні домовленості з позивачем, безпідставна. Адже справа йому дісталася за результатами автоматичного розподілу. А.Тарасов визнав, що під час вирішення питання щодо належності справи до цивільної юрисдикції допустив помилку через надмірне навантаження та незначний досвід роботи. І наполягав, що, вирішуючи питання про відстрочення сплати судового збору, спирався на практику Європейського суду з прав людини.
Утім, його слова нікого не переконали, і дисциплінарна палата вирішила звільнити законника з посади.
А.Тарасов оскаржив звільнення. ВРП двічі слухала справу, першого разу відклала прийняття рішення, а наприкінці грудня підтримала ДП.
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!