От шариата к нотариату

Спор между международным частным правом и гражданским кодексом

Конфликт двух законов привел к правовой неопределенности, которая, в свою очередь, повлекла разную судебную практику. Так, в деле по наследству отменили волю завещателя, оставив наследницу лишь с четвертью причитающегося ей по желанию покойного. То, правильно ли юстиция разрешила правовую головоломку, решали в Страсбурге.

Спадкоємиці іншої віри

Передісторія появи справи «Molla Sali v. Greece» починається зі смерті грецького громадянина мусульманської віри. За 5 років до цього він засвідчив свою останню волю в місцевого нотаріуса, заповівши все нажите своїй дружині. Суд підтвердив, що заявниця є законною власницею сільськогосподарських угідь, половини квартири, чверті магазину та коштів. На цьому завіса мала би бути опущеною, але, за законом «спадкового» жанру, у справі з’явилися нові персонажі — сестри покійного.

Вони звернулися до суду, нагадавши про релігію, яку сповідував їхній брат. Спиралися на те, що іслам — віра з власними законами, в яких немає місця заповіту, тому вимагали його скасування. Згідно із шаріатом саме сестри мали би вступити в права володіння 3/4 спадщини. Свою позицію вони підкріпили міжнародними договорами, ратифікованими Грецією, та чекали, поки долю майна на їхню користь вирішить муфтій — мусульманський богослов-правознавець.

Натомість у першій інстанції зазначили, що застосування ісламського права в питанні спадкування грецьких мусульман породило неприйнятну дискримінацію за ознакою релігійних переконань. Адже шаріат певною мірою перекреслював волевиявлення померлого. І хоча застосування релігійних законів підкріплюється міжнародними договорами, це не повинно обмежувати громадянських прав грецьких мусульман. Такий підхід залишив спадкоємицю з тим сасим обсягом майна, що й заповів їй чоловік.

Апеляційна інстанція підкреслила, що муфтій не наділений відповідною юрисдикцією, а спадкодавець був вільний обрати спосіб здійснення своїх прав і його бажання не мали права обмежувати. Чоловік скористався законним правом розпоряджатися своїм майном в очікуванні смерті на тих же умовах, що й інші грецькі громадяни.

А от найвищий суд перекреслив переваги кодексу над шаріатом. Він підтвердив, що юрисдикція муфтія поширюється на сфери шлюбу, розлучення, платежі щодо технічного обслуговування, опікунства, піклування, правоздатності неповнолітніх, ісламських заповітів та успадкування. І ратифікований закон, який регулює відносини між грецькими громадянами мусульманської віри, є невід’ємною частиною внутрішнього законодавства.

Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що землею померлого потрібно було розпоряджатися за ісламським звичаєм. Урешті-решт жінці залишили тільки чверть заповіданого. Спадкоємиця марно намагалася довести, що її чоловік не «практикував іслам». Будучи ображеною, вона звернулася до Європейського суду з прав людини.

Між двох законів

Позиція заявниці ґрунтувалася на тому, що застосування шаріату позбавило її законного сподівання, що норми правової держави будуть застосовуватися в її ситуації. Якщо шаріат і має місце в грецькому правопорядку, коли йдеться про захист мусульманської меншини, він не повинен іти проти волі зацікавленої особи.

Представники уряду у свою чергу стверджували, що громадянка покладалася виключно на волю свого чоловіка, достовірності якої ніхто не перевіряв. Натомість прецедентне право, пов’язане з мусульманським чинником, не виконувалось аж до остаточного рішення касаційної інстанції.

Висловилися також і щодо «законних очікувань» заявниці. На думку грецьких чиновників, сестри померлого також сподівалися на застосування законів шаріату.

Суд вирішив, що спір про застосування різних законів позбавив заявницю майнових прав, а отже, йдеться про порушення ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу. Належало встановити: була заявниця бенефіціаром згідно з волею чоловіка відповідно до цивільного кодексу чи мусульманська віра домінує над законом, Конституцією та конвенцією.

ЄСПЛ зазначив, що, застосувавши ісламське поняття про визначення категорії власності, грецька юстиція не врахувала, що, якщо слідувати шаріату, такого статусу майно померлого набуває з волі муфтія, котрий у справі не фігурував.

При цьому не може бути ніяких сумнівів у тому, що підписані та ратифіковані міжнародні договори покликані поважати звичаї мусульманської меншини. Утім, вони не зобов’язують Грецію застосовувати шаріат.

У Страсбурзі також нагадали, що відповідно до прецедентного права свобода віросповідання не вимагає від держав створювати певну правову базу для того, щоб надавати релігійним спільнотам особливого статусу. Заповідач, звернувшись до нотаріуса, а не муфтія, автоматично відмовився від свого права стати суб’єктом шаріату.

Отже, Греція застосувала ісламський закон проти бажання своїх громадян. Така позиція негативно позначилася на правах вдови, яка успадкувала майно чоловіка відповідно до норм цивільного законодавства.

Загалом шаріат у державах застосовується як іноземне право в рамках міжнародного приватного права. Поза цими рамками лише Франція застосовувала закони шаріату до населення території Майотта, але ця практика закінчилась у 2011 р.

Наостанок Суд згадав про закон, який вже діє майже рік і регулює сімейне право для мусульманської меншини. Він прямо зазначає, що звернення до муфтія в питаннях шлюбу, розлучення або успадкування можливе тільки за згодою всіх зацікавлених сторін. І, хоч акт з’явився після описаного спору, про нього потрібно пам’ятати.

Таким чином, усі аргументи Суду склалися в один пазл і привели до визнання порушення ст.14 конвенції в поєднанні зі ст.1 Першого протоколу, але питання компенсації поки що залишиться відкритим.