Соринки в глазу Фемиды

Изменения к процессуальным кодексам: концепция верна, дьявол в деталях

Концепция изменений к процессуальному законодательству в целом поддерживается судьями, научными работниками и международными экспертами. Однако несмотря на то, что проект готовился больше полутора лет и к его обсуждению было привлечено все заинтересованные стороны, уже после регистрации в парламенте стало очевидным, что немало норм остаются дискуссионными и требуют доработки.

Зі страсбурзької дзвіниці

Рада Європи поки що не проводила аналізу проекту «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (№6232), однак очікує, що зміни відповідатимуть європейським стандартам. Про це повідомив керівник проекту РЄ «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні» Андрій Кавакін під час конференції «Нове процесуальне законодавство — шлях до ефективності судової влади», організованої Асоціацією правників України, Радою з питань судової реформи при Президентові та офісом Ради Європи в Україні.

Експерт РЄ, професор права Університету Комплутенсе (Мадрид) Лорена Бахмайер Вінтер розповіла, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не визначає якоїсь моделі для цивільного судочинства. Стаття 6 документа закріплює право на справедливий відкритий суд, але не застерігає, які саме повноваження повинен мати суддя, в який спосіб мають тлумачитися докази. Так само немає конкретної моделі перегляду справ у апеляційній і касаційній інстанціях. Це право віддано на розсуд держав.

Утім, є рекомендації 1974 та 1995 років щодо здійснення правосуддя, а найкраща практика європейських країн зафіксована в рекомендаціях 2016-го. Зокрема, в них ідеться про необхідність дотримання розумних строків слухання справ, доцільність стандартизації неоспорюваних справ, які мають розглядатися за спрощеним провадженням тощо.

Найактуальнішими темами для обговорення в Європі сьогодні є критерії економії витрат і часу, розвиток інституту мирової угоди, запровадження колективного позову та введення електронного правосуддя.

Важливе значення РЄ надає реформі Верховного Суду. В рекомендаціях 1995 року немає вимоги щодо трирівневої системи судів. Однак застерігається: коли така система створюється, важливо, аби найвищий суд розглядав тільки найважливіші для суспільства справи і практика в судах була послідовною. При цьому ВС повинен дотримуватися норм і рішень Європейського суду з прав людини.

Очевидно, що проект №6232 розроблявся на загальних принципах. Зокрема, завідувач відділу представництва інтересів Президента України в судах Адміністрації Президента Віктор Короленко у своїй доповіді акцентував на тому, що головними пріоритетами реформи є:

• ефективний спосіб захисту (суд не повинен зосереджуватися на вирішенні окремих питань, а має забезпечити захист особи);

• змагальність (широкі права учасників процесу);

• гнучкі можливості мирного врегулювання спору (досудового і в суді);

• предметна підсудність замість суб’єктної (буде врегульовано конфлікт міжюрисдикційних спорів);

• спрощений розгляд нескладних справ (прискорення процесу) тощо. Однак реалізація цих принципів залишає бажати кращого.

Єдність практики

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Володимир Кравчук звернув увагу, що створення нового Верховного Суду та прийняття нових процесуальних кодексів сприятиме єдності практики.

Проект передбачає п’ять варіантів складу суду, який приймає рішення. Це суддя-доповідач (може приймати певні процесуальні рішення), колегія суддів, палата, об’єднана палата (по 2 судді з кожної палати) й Велика палата ВС (по 5 суддів від кожного касаційного суду + Голова ВС). При цьому закладено такий механізм: коли на певному рівні судді хочуть відійти від своєї правової позиції, вони передають справу вище.

Якщо, наприклад, колегія хоче змінити свою позицію, вона передає справу до палати. Якщо позиція не узгоджується з думкою колег з іншого касаційного суду — до об’єднаної палати. Самі ж палати можуть апелювати до ВП. Остання ставить крапку у вирішенні питання юрисдикції, що також сприятиме унеможливленню випадків, коли суди різної юрисдикції приймають протилежні рішення. Це виключає, принаймні теоретично, ймовірність так званого процесуального футболу.

«ВС буде відрізнятися від ВСУ не тільки тим, що змінився склад суб’єктів. Він отримає достатньо високий рівень процесуальної свободи, щоб визначатись, як і на якому рівні забезпечувати єдність судової практики», — пояснив В.Кравчук. Також він звернув увагу на наступність старої практики. Відповідно до «Прикінцевих положень» проекту, якщо новий касаційний суд бачить необхідність відійти від висновку ВСУ, він повинен передати справу до Великої палати.

Водночас, на думку служителя Феміди, перед новим ВС стоїть складне завдання, бо «правовий висновок — це своєрідний прецедент», а поняття «правовий висновок» у нас немає. Тому судді повинні домовитися між собою про те, «якими очима дивитись на всі ці речі». Нині судді вже обговорюють це питання у вузьких колах, їхні думки в майбутньому мали б трансформуватись у певний регламент, де буде визначено, що таке правовий висновок, коли від нього можна відходити, що таке відмова від висновку, його перегляд тощо.

Ще один інструмент забезпечення однакового застосування законодавства — узагальнення практики. Проте В.Кравчук занепокоєний тим, що таке узагальнення фактично нічим не закінчується. «Яка їхня вага, який відхід від них?» — поцікавився суддя. Отже, постає питання: наскільки коректно посилатися в рішеннях суду на ці узагальнення? Вони мали б вагу за умови, що коли правові висновки враховуються судами, то узагальнень вони повинні дотримуватися, що могло б показувати значущість документів.

«Законність» не зникла

Учасники заходу як підтримували прийняття документа, так і висловлювали чимало зауважень до окремих його норм. Доцент юридичного факультету Львівського національного університету ім.І.Франка Дмитро Гудима звернув увагу на те, що з Конституції вилучили норму про принцип законності, проте він згадується як окрема засада судочинства в процесуальних кодексах. Фактично цей принцип був замінений принципом верховенства права.

«Це, на погляд теоретика права, буде й далі спричиняти в суспільстві дискусії щодо того, як співвідноситься верховенство права і законність», — зазначив науковець.

Також питання викликає те, що проект відносить конвенцію до джерел права. При цьому в частині іншої статті йдеться, що суд розглядає справи відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою. Але ж конвенція — це один з таких договорів.

Крім того, на думку Д.Гудими, в проекті варто передбачити можливість висловлення окремої думки суддями, котрі підтримують прийняте рішення. Він послався на теорію права і юридичну практику, зокрема Конституційного Суду, де згадується кілька видів окремих думок. Так, судді можуть повністю підтримати рішення, але на його користь навести іншу аргументацію, ніж та, що погоджена колегією суддів. Натомість проект не встановлює такої можливості.

«Цей момент не сприятиме розвитку аргументації в діяльності суддів, розвитку правової думки», — зазначив експерт. Також він підкреслив: якщо певний аргумент зафіксований в окремій думці, але його немає в тексті рішення, це не свідчить про те, що він не може з’явитись в іншому рішенні.

Кримінальний процес чекає

Говорили й про кримінальний процес, який не зазнає суттєвих змін. Однак доцент юридичного факультету Львівського національного університету ім.І.Франка Наталія Антонюк вважає, що КК також має бути узгоджено з рекомендаціями РЄ. Вона звернула увагу на необхідність спрощення кримінального правосуддя.

Це має позитивно вплинути не тільки на тривалість розгляду справ, а й на завантаженість суддів. Хоча ЄСПЛ неодноразово наголошував, що тривалість розгляду справ не виправдовується навантаженням суддів. Утім, така проблема породжує недовіру до кримінального права і процесу загалом.

Аби провадження не слухалися роками, треба, щоб суд розглядав тільки справи щодо тяжких і особливо тяжких злочинів. А нетяжкі правопорушення слід віднести до адміністративних. Щоправда, у 2012 році вже відбулася декриміналізація багатьох статей КК. Однак є ще поле для роботи.

Також доцільно розглянути можливість розширення приватного обвинувачення (може бути розпочате лише за заявою потерпілого).

Чи почули суддів?

Присутні на форумі судді цивільної, господарської, адміністративної юрисдикції також висловили чимало зауважень і пропозицій до проекту. У свою чергу Лорена Бахмайер Вінтер висловила глибоке здивування тим, що в Україні існує подібний розподіл юрисдикції. Суддя Господарського суду Харківської області Тетяна Суярко пояснила, що так склалось історично: господарське судочинство виникло з арбітражу й ми рухаємось до гармонізації ЦПК та ГПК.

А суддя Господарського суду Одеської області Юлія Бездоля додала, що більш простий господарський процес дає можливість швидше та ефективніше розглядати спори за участю, зокрема, іноземних інвесторів. А їх в одеському регіоні дуже багато.

Очевидно, що висловлені думки доречно було б урахувати розробникам проекту. На запитання кореспондента «ЗіБ» про те, чому такі конференції не проведені до внесення документа до парламенту, В.Короленко відповів, що обговорення відбувалися постійно, й запевнив, що всі зауваження будуть вивчені в Раді з питань судової реформи й враховані під час підготовки проекту до другого читання.

Щоправда, нині м’яч — на полі законодавця: те, які поправки враховувати, визначатиме профільний комітет ВР. Імовірно, свою причетність до судової реформи захочуть зафіксувати в історії й народні обранці, які нададуть свої пропозиції. Тому ризикуємо отримати черговий «компромісний варіант».

Утім, багато суддів переконані, що проект треба приймати в першому читанні з наступним його доопрацюванням.

Про зауваження і пропозиції суддів цивільної, господарської та адміністративної юрисдикції читайте в наступному числі «ЗіБ».

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Володимир КРАВЧУК,
суддя Львівського окружного адміністративного суду:

— Розумію ризики формування Великої палати. Найскладніше — домогтися, щоб її члени відчували себе суддями Верховного Суду, а не делегатами від відповідної юрисдикції. Щоб цього не сталося, треба обирати до ВП ВС людей, які зможуть подолати цей стереотип юрисдикційної належності.

Насамперед у ВС мали б домінувати наукові доктринальні підходи. В ідеалі там мали б працювати вихідці з університетів, які, можливо, не мають суддівського досвіду роботи, але можуть через його відсутність максимально демонструвати свободу праворозуміння. Звісно, судді ВС — досвідчені люди, і вони розберуться, хто з якими завданнями впорається.

Верховний Суд — це одна інстанція, і в її межах існує складний механізм, зорієнтований на забезпечення єдності практики.

Що стосується того, що в складі ВП ВС суддям однієї юрисдикції доведеться приймати рішення з питань іншої, то якісний склад і добросовісне ставлення до роботи можуть розв’язати цю проблему.

Шляхи подолання проблем, що постали перед судовою системою, треба шукати не тільки з огляду на вдосконалення законодавства. Це еволюційний процес, і тут важливе значення має добросовісне ставлення суддів до своїх обов’язків.