Когда компенсация становится следствием не только вины, но и отсутствия необходимых для нормальной трудовой дисциплины условий
Прежде чем обращаться в суд о взыскании убытков, возникших по вине рабочих, владелец предприятия должен убедиться, что придерживался трудового законодательства и выполнял свои обязанности. К такому выводу пришли в Ингулецком районном суде Кривого Рога, где в 2013 году на рассмотрении находилось три дела о компенсации вреда, причиненного работником предприятию.
За загальними правилами
На відміну від більшості трудових спорів, для яких можливе позасудове вирішення комісіями з трудових спорів, справи про матеріальну відповідальність робітників і службовців розглядаються безпосередньо в суді.
Однак розгляду підлягають тільки позови до працівника про компенсацію шкоди в повному розмірі, або якщо відшкодування не перевищує його середнього місячного заробітку, але не може бути утримане за розпорядженням адміністрації із заробітної плати. Наприклад, коли пропущено строк для видачі відповідного розпорядження або працівник звільнився. Крім того, судовому розгляду підлягають позовні заяви працівників, незгодних iз відрахуваннями (їх розміром), проведеними власником або уповноваженим ним органом. Такі позови пред’являються до суду за загальними правилами підсудності, визначеними гл.1 розд.III Цивільного процесуального кодексу. При цьому суд має враховувати право позивача на пред’явлення позову про компенсацію шкоди також за його зареєстрованим місцем перебування (ч.1 ст.110 ЦПК) або за місцем заподіяння шкоди (ч.6 ст.110 ЦПК).
Без загрози держінтересам
У двох справах зазначеної категорії, розглянутих Інгулецьким районним судом м.Кривого Рогу в 2013 році, позивачем виступав державний навчальний заклад, відповідачами — його працівники, третьою особою на стороні позивача — контрольно-ревізійне управління в Дніпропетровській області. Так, у справах №213/1035/13-ц та №213/1036/13-ц позивач просив стягнути з відповідачів зайво нараховану заробітну плату за 12-тарифним розрядом, який їм було присвоєно безпідставно через надання фальсифікованих посвідчень про проходження навчання.
Датою виявлення шкоди судом було визначено день отримання адміністрацією навчального закладу акта ревізії, проведеної КРУ, внаслідок якої виявлено фальсифікацію. Однак через недоведеність позовних вимог суд в обох випадках не встановив підстав для їх задоволення, що кореспондується з приписами п.11 ч.3 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14.
Дві позовні заяви прокурора, подані в інтересах державного навчального закладу, були повернуті судом як такі, що подані особою, яка не має повноважень на ведення справи згідно з п.3 ч.3 ст.121 ЦПК.
У справі №213/660/13-ц для обгрунтування свого права на подання позову держобвинувач посилався на рішення Конституційного Суду від 8.04.99 №3-рп/9, згідно з яким прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку визначає, в чому саме полягає чи може полягати порушення матеріальних інтересів держави та мотивує необхідність їх захисту.
На думку суду, позивач не обгрунтував, що саме заважало навчальному закладу самостійно звернутися з відповідним позовом до суду, та не вказав, які інтереси держави були порушені відповідачем, ураховуючи, що фінансування закладів освіти, незалежно від форм власності, відбувається з місцевого бюджету. Отже, правові підстави для участі прокурора у справі були відсутні, оскільки суд не вбачав наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій фізичної особи — відповідача.
Нестача цінностей
У справі №2-1730/11 позивач вимагав компенсації шкоди, заподіяної майстром будівельно-монтажної дільниці внаслідок нестачі товарно-матеріальних цінностей, яку було виявлено в результаті інвентаризації. Датою виявлення шкоди в цьому випадку був день підписання інвентаризаційного опису, в якому зафіксовано результат перевірки. Підприємство звернулося до суду в межах строку, встановленого ст.233 Кодексу законів про працю.
У справах про компенсацію шкоди, завданої працівником підприємству, суд відповідно до ст.130 КЗпП зобов’язаний передусім з’ясувати факт заподіяння прямої дійсної шкоди. За наявності останньої для настання матеріальної відповідальності необхідні три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв’язок між нею і результатом у вигляді шкоди і вина працівника. Протиправними вважаються такі дії чи бездіяльність, які становлять порушення норм поведінки, передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.
Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду відповідно до ст.138 КЗпП власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 цього кодексу.
Завдяки відповідним доказам можна:
• підтвердити або спростувати правомірність покладання матеріальної відповідальності на працівника;
• встановити обставини заподіяння шкоди;
• вказати на факти, що впливають на визначення виду матеріальної відповідальності й розміру шкоди; виявити причини та умови, що призвели до виникнення збитків, а також установити факт їх заподіяння неправомірними діями працівника;
• з’ясувати, чи входять до функцій працівника обов’язки, належне виконання яких призвело до шкоди;
• в якій обстановці підприємству завдано збитків і чи є в цьому вина працівника;
• встановити, чи були створені працівнику умови, які б забезпечували збереження матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.
За певних умов
У справах №213/1035/13-ц та №213/1036/13-ц, порушених за позовом ліцею до майстрів виробничого навчання, пряма шкода, заподіяна навчальному закладу, полягала в неправильному обчисленні заробітної плати, що спричинило виплату зайвих грошових сум, нарахованих як різниця в оплаті праці майстрів за 12-м та 9-м тарифними розрядами за період з жовтня 2009-го до вересня 2011 року. Час проведення розрахунку відповідає періоду, за який було перевірено фінансово-господарську діяльність закладу КРУ в Дніпропетровській області. Правовою підставою компенсації шкоди в повному обсязі позивач зазначив п.3 ч.1 ст.134 КЗпП — «Шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку».
Відповідальність працівника за п.3 ст.134 КЗпП виникає за умови, що злочинний характер його діянь підтверджений вироком суду. Особливість застосування цієї норми полягає в тому, що підставою є не факт притягнення до кримінальної відповідальності, а факт наявності складу злочину в діях працівника. Така особа, щодо якої було винесено виправдувальний вирок або припинено провадження у справі за відсутністю складу чи події злочину, не може бути суб’єктом повної матеріальної відповідальності на цій підставі. Натомість, якщо працівник був звільнений від кримінальної відповідальності внаслідок закінчення строку давності, застосування амністії, передання його на поруки, він не звільняється від повної матеріальної відповідальності.
В цьому випадку кримінальні провадження щодо відповідачів не порушувалися. Правоохоронні органи проводили перевірку стосовно громадянки, до посадових обов’язків якої належало формування особових справ працівників навчального закладу, але та померла. Будь-яких службових розслідувань за фактом долучення до особових справ фальсифікованих посвідчень адміністрацією навчального закладу не проводилося. Все це стало підставою відмови в задоволенні позовних вимог у цих двох справах.
Винуватці безпосередні та опосередковані
В п.6 постанови Пленуму ВС від 29.12.92 №14 судам роз’яснено, що на пiдставi п.2 ст.133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, та в деяких інших випадках матеріальну відповідальність у межах прямої дійсної шкоди (що не перевищує середнього місячного заробітку) несуть винні в цьому директори, начальники та інші керівники підприємств, установ, організацій та їхні заступники. Відповідні особи можуть притягатися до матеріальної відповідальності у випадках, визначених ст.133 КЗпП, тільки в тому разі, якщо безпосередніх винуватців не встановлено. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, вони зобов’язані компенсувати її в межах, установлених законодавством. У такому випадку службові особи (керівники підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники) несуть матеріальну відповідальність у розмірі свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми її заподіювачами. На них покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з вини таких осіб не було своєчасно вжито заходів щодо стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів й таку можливість підприємство втратило (п.6 постанови Пленуму ВС №14).
В п.3 цієї ж постанови зазначається: встановивши, що шкода заподіяна з вини не тільки працівника, до якого пред’явлено позов, а й службових осіб підприємства, установи, організації, суд має обговорити питання про залучення їх до участі в справі як співвідповідачів.
Оскільки в цих справах особа, винна в долученні до особових справ фальсифікованих посвідчень, не була встановлена, інших працівників навчального закладу як співвідповідачів суд не залучав.
Що стосується директора, який несе матеріальну відповідальність у розмірі середньомісячної зарплати у випадку невстановлення винної особи, то таке відшкодування відповідно до ч.1 ст.136 КЗпП здійснюється за розпорядженням вищого органу шляхом відрахування із заробітної плати. Це кореспондується з іншими нормами трудового законодавства та приписом зазначеної постанови ВС, відповідно до яких питання стягнення матеріальної шкоди в межах середнього місячного заробітку судом не розглядається. Таким чином, директора навчального закладу суд також не залучав як співвідповідача.
Договір не для всіх
В 2013 році була розглянута справа №2-1730/11, порушена за позовом про компенсацію шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов’язків, яка надійшла до суду на новий розгляд у 2011 році після скасування рішень Інгулецького райсуду м.Кривого Рогу від 22.10.1010 та Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3.08.2011 Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Як зазначив позивач у своїй заяві, відповідач, працюючи на посаді майстра будівельно-монтажної дільниці, відповідно до посадових обов’язків мав отримувати та контролювати якість матеріалів, приладів та обладнання, а також забезпечувати їх правильне зберігання на об’єктах. З відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. У результаті інвентаризації було встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей. Відповідач відмовився відшкодовувати збитки в добровільному порядку, у зв’язку із чим підприємство звернулося до суду.
Пленум Верховного Суду в п.8 зазначеної постанови звернув увагу, що при розгляді справ про матеріальну відповідальність на підставі відповідного письмового договору, укладеного працівником з підприємством, необхідно перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст.1351 КЗпП може бути укладено такий договір. За відсутності цієї умови на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно із чинним законодавством він з інших підстав не несе відповідальності в повному розмірі шкоди.
Судом установлено, що згідно зі ст.1351 КЗпП та Переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомітету праці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 №447/24, відповідач не належить до категорії працівників, з якими може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.
Крім того, договір про матеріальну відповідальність був укладений з майстром будівельно-монтажної дільниці 13.02.2007, а призначений на цю посаду він був наказом від 6.03.2007. Отже, суд дійшов висновку, що договір про повну матеріальну відповідальність був укладений неправомірно, всупереч вимогам ст.1351 КЗпП, а також вищевказаної постанови.
Також судом установлено, що відповідачу всупереч нормам ст.131 КЗпП не були створені умови, необхідні для нормальної роботи й забезпечення повного збереження майна, тобто не виділено відповідного приміщення (складу, комори). Крім того, за відсутності відповідача (під час його перебування у навчальній та щорічній відпустках) видавались матеріали із вказівкою його прізвища, однак за підписом іншої особи.
Суд визнав, що позивач не довів наявності умов, передбачених ст.130 цього кодексу, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду. Не підтверджено прямої дійсної шкоди, порушення відповідачем трудових обов’язків, причинного зв’язку між порушенням і шкодою, а також вини відповідача. За таких обставин суд не виявив підстав для задоволення позовних вимог.
Материалы по теме
Когда переводят часы (постановление Кабмина)
22.03.2024
На рынке труда появились 42 новые профессии
02.02.2024
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!