Член ВРЮ Віталій Кузьмишин:

«Метою люстрації має бути усунення загроз порушення основних прав людини, а не переслідування політичних опонентів»

У Верховній Раді зареєстровано відразу 6 законопроектів, метою яких названо відновлення довіри до судової влади. Крім кабмінівського варіанта (№4378), свої бачення люстраційного механізму запропонували «свободівці» Олег Тягнибок, Олег Бондарчук, Олег Гелевей та Олег Осуховський (№4378-1), «ударівці» Віталій Ковальчук, Віктор Пинзеник, Наталія Агафонова (№4378-4), а також позафракційні Анжеліка Лабунська (№4378-2), Юрій Дерев’янко (№4378-3) та Роман Стаднійчук (№4378-5). Що спільного в цих документів, а в чому їх відмінність? Як вони співвідносяться з Конституцією та міжнародними стандартами незалежності судочинства? Ці питання «ЗіБ» адресував членові Вищої ради юстиції, голові Вінницького апеляційного адміністративного суду Віталію КУЗЬМИШИНУ.

«Способи відновлення довіри до судової влади, які пропонуються, лише віддаляють Україну від правової держави»

— Віталію Миколайовичу, як ви оцінюєте люстраційні ініціативи, запропоновані на розгляд парламенту? Як вони узгоджуються з наріжним принципом поділу влади?

— Проаналізувавши ці законопроекти, майже усі з яких мають назву «Про відновлення довіри до судової системи», насамперед зауважу, що будь-які реформи, а особливо — в судовій сфері, повинна відбуватися із дотриманням основоположних конституційних принципів.

Так, ст.6 Конституції визначає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. А органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Втіленням цих конституційних норм є, зокрема, те, що кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною. Тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою іншою гілкою державної влади, особою або органом. Таким чином, поділ влади поєднує дві базові функції: реалізацію влади та її обмеження.

З практичної точки зору, закріплення певної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень, неприпустимість втручання в прерогативи один одного, їх злиття та зосередження всієї влади в одній гілці є не чим іншим, як наявністю в органів влади взаємного контролю та неможливістю зміни компетенції органів держави неконституційним шляхом.

Зокрема, на законодавчу владу покладено виключне право приймати закони, виконавча влада володіє правом безпосереднього управління в державі та здійснює розпорядчу діяльність, судова ж охороняє право та здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від прямого чи непрямого впливу інших гілок влади.

Наведені принципи слід використовувати в законотворчій діяльності задля утримання балансу держаної влади.

Поряд з тим викликає стурбованість та обставина, що способи відновлення довіри до судової влади, які пропонуються суспільству в усіх цих законопроектах, містять відверто антиконституційні норми та лише віддаляють Україну від правової держави.

— Чи є взагалі потреба в ухваленні такого спеціального закону, аби провести процедуру очищення судової влади?

— Дійсно, для реалізації завдань щодо формування суддівського корпусу та притягнення суддів до відповідальності в Україні нині наявні всі законодавчі та інституційні можливості. Так, чинна редакція закону «Про судоустрій і статус суддів», схвалена Європейською комісією «За демократію через право», наділяє відповідними повноваженнями Вищу кваліфікаційну комісію суддів та/або Вищу раду юстиції.

Зокрема, ст.105 цього закону визначено, що факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККС або ВРЮ, а звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги відбувається за поданням Ради після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до закону «Про Вищу раду юстиції».

Результати роботи цих органів були оцінені на належному рівні фахівцями проектів USAD та OБCЄ. Тому, на мій погляд, утворення додаткових органів для розгляду питань відповідальності суддів буде зайвим.

— Місяць тому Верховна Рада ухвалила зміни до деяких законодавчих актів щодо порядку обрання суддів безстроково та призначення на адміністративні посади. Тобто парламент посилив свій контроль за вказаними процедурами. Чи піде це на користь судовій системі?

— Збільшення ролі парламенту в питаннях обрання та звільнення суддів, призначення їх на адміністративні посади, не тільки не розв’яже наявних проблем прозорості судової системи, незалежності суддів і авторитету цієї професії, а навпаки, посилить залежність. З погляду експертів Венеціанської комісії, які у своїх рекомендаціях висловлювалися за необхідність усунення політичного впливу на судочинство, це є неприпустимим.

Зокрема, Європейський суд у справі «Волков проти України» зазначиво: «…констатовані порушення свідчать про наявність системної проблеми функціонування судової влади в Україні в тому, що стосується незабезпечення її належного відділення від інших гілок влади, що, у свою чергу, не гарантує незалежності суддів і захисту від порушень та свавілля при застосуванні дисциплінарних заходів».

— Але ж, обгрунтовуючи необхідність прийняття люстраційних законів, деякі автори також посилаються на резолюції ПАРЄ №1096 (1996) та №1481 (2006), в яких міститься заклик до посткомуністичних країн переоцінити історію комунізму та їхнього власного минулого, а також відмежуватися від злочинів, які були скоєні тоталітарними комуністичними режимами, та засудити їх без будь-якої двозначності.

— Названі вами документи були викликані необхідністю міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів. Метою ж люстрації має бути усунення загроз порушення основних прав людини та демократичного процесу, а не переслідування політичних опонентів чи покарання осіб.

В умовах урегулювання політичної кризи та необхідності повернення легітимності виконавчої влади, Верховній Раді, як найвищому представницькому органу держави, потрібно мати на увазі дотримання принципу поділу влади та існування й діяльності судової влади як легітимної, дієвої та незалежної поряд із законодавчою. Саме існування судової влади і готовність до виконання конституційних повноважень з її боку повинне сприяти якнайшвидшому виходу з політичної кризи в межах правового поля держави. Тим самим буде забезпечено баланс сил і противаг, аби запобігти узурпації влади однією з гілок влади, гарантувати захист прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб України.

«Створення додаткових органів для перевірки та атестації призведе до прямого втручання в діяльність суддів»

— На ваш погляд, які принципові вади цих законопроектів? І чи можна відновити довіру до вітчизняної Феміди, зберігаючи при цьому її незалежність?

— У виступах моїх колег на конференціях суддів уже озвучено чимало зауважень до підходів, які використані в цих законопроектах. На мій погляд, однією із засадничих помилок є намагання визначити коло осіб, які підлягають спеціальній перевірці, без урахування принципу диспозитивності під час здійснення правосуддя. Цей принцип виключає розгляд спорів судами на свій розсуд. Адже судовий процес ініціюється лише за зверненням певних осіб чи органів, зокрема прокурорів, органів державної влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб. Немає можливості виходу суду за межі позовних вимог. Крім того, розгляд справ відбувається з дотриманням принципу змагальності, коли кожна зі сторін вільна в наданні доказів і доведенні їх переконливості перед судом.

Незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою гілками влади є невід’ємними ознаками правової держави. Незалежність суддів установлена в Україні як конституційний принцип організації та функціонування судів з метою забезпечення прав осіб на судовий захист від неправомірних дій та рішень інших органів державної влади й місцевого самоврядування. Недоторканність суддів є не особистим привілеєм, а як один з елементів статусу суддів має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя незалежним, неупередженим і справедливим судом.

Подані законопроекти щодо відновлення довіри до судової системи не забезпечать гарантій самостійності та незалежності суддів, а отже, і довіри до них. Водночас створення додаткових органів для перевірки та атестації суддів з числа представників політичних сил і суб’єктів владних повноважень не входить до компетенції цих органів згідно з Конституцією та законами України й призведе до тиску, прямого втручання в діяльність суддів при вирішенні конкретних справ.

— Це може якимось чином позначитися на стані захисту прав і законних інтересів простих громадян?

— Безумовно. Така ситуація призведе до реальної загрози утвердженню в державі принципу верховенства права, здійсненню правосуддя на засадах, визначених Конституцією та законами України, а також обмежить особу в захисті її прав та інтересів шляхом неупередженого та справедливого суду.

Тиск на суддів через масштабні перевірки неабияк посилить залежність суддів, створить масштабний прецедент негативного впливу з боку суб’єктів владних повноважень і політиків на формування свідомості суддів та їх особистого переконання в залежності при прийнятті рішень. За таких обставин прийняття запропонованих законів не тільки не відновить довіри до судових органів, а навпаки, призведе до маніпулювання свідомістю служителів Феміди та, нарешті, до перешкоджання здійсненню правосуддя. Адже суддя має завжди бути незалежним і впевненим у всіх сферах життя, і ніхто не може впливати на нього.

— Що для цього може бути зроблено на законодавчому рівні?

— На мою думку, насамперед парламенту слід внести зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів», визначити виключно церемоніальну процедуру обрання суддів безстроково, а також змінити процедуру призначення суддів на адміністративні посади, надавши такі повноваження органам суддівського самоврядування.

У проекті №4378-5, який, до речі, єдиний називається «Про підвищення авторитету судової влади України», є й позитивний момент, зокрема щодо призначення на адміністративні посади в суді через органи суддівського самоврядування. Так, народний депутат Р.Стаднійчук пропонує в пп.2 п.10 розд.II «Прикінцеві та перехідні положення» викласти в новій редакції ст.20 закону «Про судоустрій і статус суддів» і передбачити, що голови місцевих та апеляційних судів та їх заступники обираються із числа суддів зборами суддів. Запропоновані зміни сприятимуть поглибленню поняття «незалежний суд», вони стосуються саме організаційних питань діяльності судів.

— Які ще кроки, на ваш погляд, можуть посприяти підвищенню довіри до вітчизняної Феміди?

— Основою для відновлення довіри суспільства до судової системи України насамперед має стати утримання політиків і посадових осіб усіх рівнів від публічної критики органів судової влади. Визначальним є також забезпечення дієвого механізму притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності за прояви неповаги до суду, за втручання в роботу судових органів та поширення неправдивої, компрометуючої та недостовірної інформації про суддів і будь-кого з працівників органів судової системи. Дотримання етичних норм усіма представниками суспільства сприятиме позитивній оцінці діяльності судової влади.

Натомість сформовані відповідно до вимог Конституції та закону «Про судоустрій і статус суддів» Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів, органи суддівського самоврядування діють саме для створення високопрофесійного суддівського корпусу. Вони цілком спроможні виконувати покладені на них завдання та самостійно очиститися від негативних проявів у судовій системі.

Одним зі шляхів вирішення зазначеного питання, зокрема, може бути широке висвітлення громадськістю діяльності ВРЮ та ВККС, зокрема шляхом прямої трансляції засідань, на яких розглядатимуться матеріали щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, про звільнення суддів з посад у зв’язку зі вступом у силу обвинувального вироку щодо них або за порушення присяги, а також інші резонансні справи. Адже відкритість, неупередженість і доступність діяльності всіх органів судової системи є основною ознакою правової держави, яка забезпечує довіру суспільства.

Наведу приклад Вінницького апеляційного адміністративного суду. Задля відновлення довіри до установи та судової влади в цілому ВААС на постійній основі висвітлює не лише загальну інформацію щодо своєї діяльності, а й через свій офіційний сайт та сторінки суду в соціальних мережах інформує суспільство про те, скільки справ розглянуто та які рішення прийнято.

Хотів би звернути увагу й на те, що відповідно до проведених опитувань понад 70% громадян довіряють судам, а ще 25% відповіли, що швидше довіряють». Однак суспільству, на жаль, подається зовсім інша картина.

Скажу більше, якщо брати до уваги дослідження, проведені соціологічною службою Центру Разумкова в усіх регіонах України, то на запитання «Чи доводилося вам протягом останніх 5 років брати участь у розгляді судових справ у будь-якій ролі», лише трохи більше за 10% опитуваних відповіли «так», а 89,6% — «ні». Про що це говорить? А про те, що майже в 90% людей враження про суд формується з інших джерел.

І тому, коли відбуватиметься пряма трансляція резонансних і важливих для громадськості подій, про які я вже говорив раніше, люди самі розберуться, хто чого вартий.

З огляду на європейські цінності та європейську практику вирішення питання про відновлення довіри суспільства до судової системи залежить лише від самих суддів. Очищення системи має відбутись із середини, самими суддями, і тільки після цього буде коректним давати оцінку зовні. І така оцінка має бути дана перш за все користувачами судових послуг, а не політиками та суб’єктами владних повноважень.