Яку відповідальність нестимуть контрагенти за невиконання умов договорів?
Наприкінці минулого тижня на розгляд парламенту були винесені відразу дві законодавчі ініціативи щодо регулювання штрафних санкцій. Нардепи збирались узгодити норми Господарського та Цивільного кодексів із цього питання. Але поки що все залишилось як є.
Ні грошей, ні штрафів…
Перший законопроект — «Про внесення змін до Господарського кодексу України» (щодо врегулювання змісту та порядку застосування штрафних санкцій у сфері господарювання)» — зареєстрований рівно рік тому групою народних депутатів із фракції ПП «УДАР» на чолі з Наталією Агафоновою (№2566). Попри значний авторський колектив, сам документ містить лише два положення.
Так, у визначенні штрафних санкцій, що міститься в ст.230 ГК, пропонується уточнити, що вони можуть обумовлюватися у вигляді не лише грошової суми, а й іншого майна. Тобто фактично є намір повторити визначення неустойки, наведене в ч.1 ст.549 ЦК.
Аналогічно пропонується вчинити й зі строками нарахування штрафних санкцій. Наразі їх нарахування припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане (якщо іншого не встановлено законом або договором). Нардепи ж пропонують зняти такі обмеження й, за аналогією із нарахуванням пені, встановити, що штрафні санкції збільшуватимуться доти, доки не буде виконане зобов’язання.
Обгрунтовуючи свою позицію, автори стверджують, що на практиці досить поширеними є випадки, коли, попри позитивне рішення суду, контрагент не виплачує жодних штрафних санкцій через брак грошей на рахунках. Однак є майно (майнові права), за рахунок якого він міг би покрити свої невиконані зобов’язання. Аналогічно, тривалим простроченням виконанням зобов’язань, обумовлюється й доцільність відмови від часових обмежень для нарахування санкцій. «Чекаючи від боржників виконання зобов’язання в натурі, суб’єкти господарювання будуть покривати свої втрати штрафними санкціями лише протягом 6 місяців, що може негативно вплинути на їх фінансовий стан та подальшу стабільну роботу», — відзначається в пояснювальній записці.
На підкріплення своєї позиції, автори спираються на рішення Вищого господарського суду (справа №5021/538/2011 від 19.11.2011) та позицію Верховного Суду. Останній, як стверджують розробники документа, у своєму рішенні від 26.12.2011 констатував: оскільки до більшості договорів у сфері господарювання застосовуються положення ЦК, які не містять жодних обмежень щодо граничних строків нарахування пені, у таких випадках суди не повинні обмежувати строки нарахування штрафних санкцій та застосовувати положення ч.6 ст.232 ГК.
Щоправда, в самій постанові ВС від 26.12.2011 (справа №3-140гс11) ідеться не про зобов’язання взагалі, а про орендні правовідносини. ВС звернув увагу на той факт, що «законодавством, яке регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов’язання щодо повернення об’єкта оренди». Саме тому в даному випадку ВС підтримав позицію касаційної інстанції про безпідставність зменшення строку нарахування неустойки до 6 місяців. І це не суперечить чинній ч.6 ст.232 ГК, яка передбачає, що штрафні санкції можуть нараховуватись і більш тривалий термін, якщо таку можливість передбачено законом або договором.
Водночас у висновках головного науково-експертного управління ВР міститься слушна пропозиція щодо обмеження неустойки (відповідно — штрафних санкцій за порушення майново-господарських зобов’язань) розміром основного зобов’язання. Це пояснюється тим, що «безграничні» за величиною санкції втрачають своє стимулююче значення для забезпечення виконання зобов’язання.
Каральні санкції та приховані збитки
Альтернативним проектом №2566-1, унесеним «регіоналкою» Іриною Горіною, пропонується усунути й інші недоліки чинного законодавства, які наразі уможливлюють порушення балансу інтересів боржників та кредиторів.
Погоджуючись із тим, що обмеження дії штрафних санкцій у часі є недоцільним, автор пропонує взагалі виключити ч.6 ст.232 ГК. Проте в ст.230 ГК уважає за доцільне віддати на розсуд самим контрагентам або законодавцеві порядок визначення цих санкцій.
Також І.Горіна звернула увагу на те, що «окремі норми створюють можливість використання штрафних санкцій та неустойки не як компенсаційних санкцій, направлених на відновлення майнового стану кредитора, а як каральних». На її думку, це призводить до надмірного збагачення кредитора, який до того ж стає зацікавленим у порушенні зобов’язання контрагентом.
Як приклад наводиться ч.5 ст.225 ГК, за якою сторони господарського зобов’язання можуть заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню. За твердженням автора, зазвичай такі «збитки» являють собою замасковану неустойку. «Це дозволяє економічно більш сильній стороні (зокрема постачальникам пального в посівну) примушувати слабку сторону до встановлення «договірних збитків» у астрономічних розмірах, що багатократно перевищують не тільки можливі збитки кредитора, а навіть усю суму договору», — відзначає автор проекту. Таке маскування застосовується для того, щоб унеможливити застосування судом правил ч.1 ст. 233 ГК та ч.3 ст.551 ЦК і зменшити розмір неустойки.
Також І.Горіна фактично заперечує пропозицію авторів попереднього проекту, що неустойкою може бути й інше майно, зокрема неподільне. Адже, на її переконання, це також заважає застосувати правило про можливість зменшення судом розміру неустойки, якщо він явно перевищує збитки. Наприклад, якщо як неустойка буде визначено автомобіль чи картину, то в разі прострочення зобов’язання, хоча б і незначного, боржникові доведеться віддати це майно цілком.
Для досягнення балансу інтересів боржників і кредиторів пропонується виключити ч.5 ст.225 ГК взагалі. Адже на момент укладання договору розмір збитків ще не відомий ні боржнику, ні кредитору. Натомість, зауважує автор, «така грошова сума відповідає визначенню, що міститься в ч.1 ст.230 ГК, а тому, за правовою природою, є штрафною санкцією (неустойкою)».
Крім того, проект містить і низку пропозицій щодо норм ЦК. Зокрема, стосовно ч.1 ст.549, ч.1, абз.2 ч.2 ст.551, якими встановлено, що неустойкою може бути не тільки грошова сума, а й інше рухоме та нерухоме майно. На думку автора, значно простіше отримати з боржника гроші (наприклад примусово), ніж певне майно. А якщо майно в боржника відсутнє, звернення стягнення на його майно відбудеться значно швидше, без додаткового судового рішення, ніж у випадку, коли державному виконавцеві буде необхідно ще встановити факт відсутності майна.
Також автор законодавчої ініціативи відзначає, що «значні проблеми виникають на практиці у зв’язку з незвичним (порівняно з розумінням, що було усталеним до набрання чинності ЦК 2004 р.) визначенням пені та штрафу в чч.2, 3 ст.549 ЦК та зазначення їх як єдиних різновидів неустойки в ч.1 ст.549 ЦК, хоча, за цими визначеннями, штраф і пеня не забезпечують дихотомічного поділу поняття неустойки». Адже можливе й таке тлумачення цих положень, що визначення в договорі неустойки не у відсотках, а в грошовій сумі, а пені — не за кожний день прострочення, а за інший період суперечитиме закону. Якщо ж така санкція передбачена законом, то вона не є неустойкою (навіть якщо названа нею в законі), а є чимось іншим (утім, чим саме — невідомо).
Нардеп наводить як приклад п.1 інформаційного листа ВГС «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України» від 29.05.2012 №01-06/735/2012, де сказано: «Таким чином, ця неустойка (ч.2 ст.785 ЦК) не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п.1 ч.2 ст.258 ЦК, оскільки, на відміну від приписів ст.549 ЦК, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов’язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (пеня)». Тож автор пропонує прибрати з ч.1 ст.549 ЦК вичерпний перелік видів неустойки та доповнити ст.549 ЦК новим положенням, за яким неустойка може обчислюватись і в інший спосіб.
Крім того, передбачається виключити абз.2, 3 ч.2 ст.551 ЦК щодо можливості зміни в договорі розміру неустойки, встановленого будь-яким законом. «Спроба визначити імперативність чи диспозитивність невизначеного кола норм усіх законів, тобто «всліпу», до того ж як тих, що існують наразі, так і тих, що будуть прийняті в майбутньому, є вкрай небезпечною, до того ж здатна створити колізії та загалом є шкідливою для правозастосування», — наголошується в пояснювальній записці.
Нардеп пропонує встановити залікову неустойку як загальне правило, але передбачити можливість установлення інших видів неустойки законом або договором. Адже наразі в ст.624 ЦК як загальне правило передбачена штрафна неустойка. А це, на думку автора проекту, «суперечить принципу повного, але не надмірного поновлення матеріальної сфери кредитора та робить його зацікавленим у порушенні зобов’язання, що неприпустимо».
Водночас головне управління ВР уважає, що така пропозиція сприятиме збільшенню кількості невиконаних зобов’язань. Натомість експерти пропонують передбачити в ч.2 ст.624 ЦК можливість установлення законом випадків, коли збитки відшкодовуються лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.
Щоправда, під час засідання ВР 14 березня обидва проекти не набрали необхідної кількості голосів. На чий бік — кредиторів чи боржників — урешті-решт пристане законодавець, спрогнозувати важко. Адже в нинішніх умовах і перші, і другі потребують захисту.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!