Чому господарські суди розглядають справи, незважаючи на третейське застереження?
Коли у 2008 році Конституційний Суд ухвалив рішення у справі про завдання третейського суду, він не міг навіть уявити, що окремі судді його можуть неправильно зрозуміти. Через помилкове трактування позиції Суду деякі положення підписаних договорів стають фактично необов’язковими для виконання.
Різна практика
У 2010—2011 роках господарські суди по-різному застосовували приписи п.5 ч.1 ст.80 ГПК і, розглядаючи, по суті, одне й те саме питання, не мали єдиної правової позиції. Зокрема, суди не могли вирішити: чи підлягає припиненню провадження у справі, якщо при її розгляді буде встановлено, що є письмова угода (третейське застереження) сторін про передачу спору на вирішення третейського суду?
Так, у постановах від 12.05.2010 №17/171-09 та від 5.10.2010 №5/56д/10 судді Вищого господарського суду дійшли висновку, що наявність третейської угоди (третейського застереження) не свідчить про обов’язок особи в разі виникнення спору звертатися за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє останньому розглядати й вирішувати по суті такий спір. У касаційній інстанції зазначали, що норми законодавства не обмежують юрисдикції господарського суду у зв’язку з третейською угодою між сторонами.
Іншої позиції ВГС дотримувався, наприклад, у постановах від 15.06.2010 №1/6пд та від 23.06.2011 №1/35-37/618. Згідно з нею господарський суд, до якого подано позов з питання, котре є предметом третейської угоди, припиняє провадження у справі, якщо є заперечення однієї зі сторін стосовно вирішення спору в господарському суді й судом не буде визнано, що третейська угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Задля забезпечення однакової та правильної судової практики в п.4.2.3 постанови пленуму ВГС «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 роз’яснено, що провадження у справі підлягає припиненню, якщо буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду. Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на п.5 ч.1 ст.80 ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то в разі, коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім. Якщо ж відповідач із посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, суд має припинити провадження на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК.
Таким чином, питання було вирішено і єдність судової практики забезпечено. Проте, як виявилося, ненадовго.
Проблеми повертаються
Нові суперечки із цього приводу розпочалися, коли в постанові №5023/6007/12 від 09.04.2013 одна із судових колегій ВГС дійшла висновку, що вимога відповідача про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатися тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції.
Був позов до господарського суду про стягнення заборгованості, яка виникла у зв’язку з неналежним виконанням підприємством узятих на себе зобов’язань за договором. Відповідач подав клопотання про припинення провадження, посилаючись на те, що в договорі сторони погодили третейське застереження. Місцевий господарський суд припинив провадження на підставі пп.1, 5 ч.1 ст.80 ГПК. Проте в апеляційній інстанції таку ухвалу скасували, примусивши розглянути справу.
Оцінюючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій судді ВГС дійшли висновку, що у сторін у цій справі існує можливість, а не обов’язок звернення до третейського суду. Лише за наявності волі обох сторін на розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням, господарський суд зобов’язаний припинити провадження у справі.
Знайшли пояснення
Тож колегія суддів ВГС залишила в силі постанову апеляційної інстанції. При цьому судді скористалися такою аргументацією.
Відповідно до приписів п.5 ч.1 ст.80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду. При цьому, зазначили судді, одним зі способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абз.1 п.5 мотивувальної частини рішення КС у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 №3-рп/2004).
Відповідно до ст.17 ЦПК, ст.12 ГПК та ст.6 закону «Про третейські суди» підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, установлених законом.
Згідно з положеннями ч.1 ст.124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави. Тому в контексті ст.55 Конституції органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
Відповідно до акта найвищої юридичної сили, відзначили в ВГС, третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції. Отже, з аналізу положень закону «Про третейські суди» випливає, що вони є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин, наголосила колегія суддів.
До того ж, на думку законників, згідно з ч.1 ст.5 того ж акта юридичні та фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає із цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону.
Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов’язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін, тобто наявність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду. І тільки за наявності такої волі, оформленої відповідним зверненням, господарський суд зобов’язаний припинити провадження у справі. Оскільки таке клопотання заявив лише відповідач, то позбавлення позивача права на вирішення спору господарським судом чинним законодавством не передбачено. Адже, за ст.1 ГПК, юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю справ. А відповідно до п.1 ст.8 закону «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Саме такий висновок зробили судді як апеляційної, так і касаційної інстанцій. Законники зазначили, що суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що спір підвідомчий господарському суду.
Що сказав КС?
Разом з тим у логіці, яку вибудували судді апеляційної та касаційної інстанцій, є суттєва прогалина. Адже, підписуючи договір, обидві сторони погоджувалися з викладеними в ньому умовами, зокрема і з третейським застереженням. Чи не є це доказом волі обох сторін щодо розгляду спору саме третейським судом?
У рішенні від 10.01.2008 №1-рп/2008 КС дійшов висновку, що «третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин — це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч.5 ст.55 Конституції». Цей висновок і покладено в основу постанови ВГС №5023/6007/12, хоч і без прямого посилання на саме рішення КС.
Проте нардепи, які зверталися до КС, стверджували, що положення законодавства фактично наділяли третейські суди статусом органів правосуддя й водночас складової третьої гілки влади. Тому, якби КС побачив хоч якусь невідповідність приписів закону «Про третейські суди» Конституції, він неодмінно вказав би на це, а якби була така потреба, то визнав би неконституційним весь закон. Але КС цього не зробив, а це означає, що третейський розгляд у тому вигляді, в якому він функціонує нині, повною мірою відповідає вимогам акта найвищої юридичної сили та законів.
Отже, коли господарський суд продовжує розгляд справи, незважаючи на наявність третейського застереження, він порушує не лише приписи ГПК та закону «Про третейські суди», а ще й вимоги стст.8, 19 Конституції.
До того ж судді створюють небезпечний прецедент припустимості односторонньої відмови від виконання окремих умов договору. За такої логіки в подальшому сторони зможуть наполягати на відсутності волі на момент розгляду спору в суді щодо застосування, приміром, положень про штрафні санкції чи строки виконання договору. Тобто на момент укладання правочину така воля була, але… «зникла» з появою необхідності виконання обов’язку.
З одного боку, можна сподіватися, що позиція колегії ВГС у зазначеній справі не є позицією всієї касаційної інстанції. До того ж, можливо, з часом Верховний Суд виправить помилкове тлумачення рішення КС. Водночас є й інший шлях розв’язання проблеми: згідно з п.3 §57 Регламенту КС викладені в його рішенні правові висновки можуть бути роз’яснені за клопотанням однієї зі сторін провадження. Тому можна сподіватися, що ця публікація не залишиться непоміченою учасниками конституційного провадження у справі №1-3/2008 й вони звернуться до КС по роз’яснення й тим самим забезпечать єдність судової практики.
Матеріали за темою
Підвідомчість третейських судів обмежать через недовіру нардепів і Генпрокурора
в„–48 (1554), 27.11—03.12.2021
Арбітражники йдуть в онлайн - дослідження
07.10.2021
Чому ВС позбавлений процесуальних механізмів щодо арбітражу та як із цим жити
в„–25 (1531), 19.06—25.06.2021
Сім прогалин, що заважають розвитку третейського судочинства
в„–7 (1513), 13.02—19.02.2021
Реформувати традиційні та реанімувати третейські: яку долю нардепи готують судам
в„–46 (1500), 14.11—20.11.2020
Третейський кінь для цивільного та господарського судочинства
в„–31 (1485), 01.08—07.08.2020
Третейські суди в Україні: чого чекати?
21.02.2020
Третейським судам довіряють більше, ніж державним, бо про них ніхто не знає
в„–51 (1401), 22.12—28.12.2018
ВСУ зробив висновок, коли спір розглядає третейський суд
в„–1-2 (1351-1352), 09.01—19.01.2018
Нове керівництво Третейської палати анонсувало реформу галузі
в„–46 (1292), 12.11—18.11.2016
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!