Голова КСУ Анатолій Головін:

«Права людини і громадянина були дороговказом на шляху до демократії та справжнього народовладдя»

Хоч яким би досконалим був основний закон держави, має існувати незалежний орган, що стоятиме на сторожі його дотримання. Таким інститутом, як правило, стає Конституційний суд. Невдовзі після ухвалення 1996 року акта найвищої юридичної сили в Україні також був утворений єдиний орган конституційної юрисдикції. Напередодні Дня Конституції кореспондент «ЗіБ» зустрівся з Головою КС, заслуженим юристом України Анатолієм ГОЛОВІНИМ, аби дізнатись, як Суд справляється з цією місією та які проблеми ще інколи заважають утвердженню конституційних приписів у нашій країні. Серед іншого, інтерв’юер поцікавився, чи дійсно КС заборонив проведення виборів у столиці до 2015 року.

«Поява перших конституцій була зумовлена намаганнями забезпечити захист людини від свавілля держави, гарантувати її природні права та свободи»

— Анатолію Сергійовичу, незабаром ми відзначатимемо 17-у річницю від дня ухвалення Конституції України. На ваш погляд, прийняття Основного Закону — це спонтанне явище чи результат складного та тривалого процесу формування правової, демократичної Української держави?

— Український народ — громадяни всіх національностей, які споконвіку жили на берегах Дніпра, Дністра та Дунаю, Сули, Сіверського Донця та Кальміусу, — завжди був прихильником демократичного державного устрою, побудованого на засадах права та справедливості. Варто лише згадати Руську правду, яка була чи не єдиним тогочасним зводом законів, який не передбачав можливості позбавлення людини природного права.

Пізніше ідеї «виправлення та підйому природжених прав і вольностей людини», відновлення «усілякого природного права і рівності», були задекларовані в «Пактах і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького», які ще прийнято називати Конституцією Пилипа Орлика 1710 року. Перший Президент незалежної України Леонід Кравчук так характеризував цю історичну постать, 340-у річницю від дня народження якої ми відмічали минулого року: «Єдиний з гетьманів малоросійських, хто науково, юридично та політично обгрунтував державницькі принципи існування України. Його конституція — приклад грамотного та життєздатного на багато століть державостворюючого документа».

Про «новий та праведний закон», який би забезпечив свободу людини, мріяв свого часу й Великий Кобзар Тарас Шевченко. Ці ідеї підтримали та розвинули його соратники по Кирило-Мефодіївському братству Микола Костомаров у працях «Думки про федеративний принцип у старій Русі» і «Книзі буття українського народу» та Георгій Андрузький у «Начерках конституції республіки», вилучених у нього під час обшуку в березні 1850 року.

Над усе ставив інтереси людини, її свободу і права, соціальні, політичні й національні інтереси рідного народу, засади політичної рівності й соціальної справедливості етносів у своєму конституційному проекті видатний український мислитель та політичний діяч Михайло Драгоманов.

Його напрацювання знайшли своє відображення в Конституції Української Народної Республіки, ухваленій 29 квітня 1918 року, яка, за відгуками фахівців, відповідала за змістом основним законам європейських і американських держав. На жаль, приймалася вона Центральною Радою в останній день її існування й тому, як і Конституція П.Орлика, на практиці не застосовувалася.

Проте всі ці документи разом з проектами Основного державного закону УНР 1920 року та проектами конституцій Отто Ейхельмана та Станіслава Дністрянського залишили свій слід в історії й по праву мають вважатися складовою частиною скарбниці національної конституційної думки.

— Однак у подальшому радянська Україна все ж таки отримала чинні конституції, остання з яких (1978 року) діяла й після набуття нашою державою незалежності. Чи можна вважати, що процес конституціоналізації суспільних відносин продовжувався й за радянських часів?

— Як відомо, у період радянської влади в Україні було прийнято 4 конституції:

• конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 та 1929 років, які грунтувалися на марк­систсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату;

• конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 та 1978 років, які хоча й формально проголошували демократичні засади суспільного життя та права і свободи людини та громадянина, однак не надавали достатніх гарантій щодо їх реалізації.

Таким чином, конституції України радянського періоду не відповідали загальновизнаним принципам конституціоналізму, оскільки спочатку закріплювали нерівність у правах певних груп громадян, а потім легалізували фактичну узурпацію державної влади окремою політичною силою, проголошували примат її корпоративних інтересів над інтересами та правами особистості.

Натомість сутність конституційної доктрини, розробленої Гуго Гроцієм, Готфридом-Вільгельмом Лейбніцом, Християном Вольфом, Шарлем-Луї де Монтеск’є, Джоном Локком та іншими мислителями, які проповідували цінність природних прав людини, полягала в обмеженні актів позитивного права природним правом. Поява перших конституцій (у сучасному значенні цього терміна) була зумовлена намаганнями запровадити таку організацію державної влади, яка б унеможливила її узурпацію окремими особами чи групами осіб та використання у вузько корпоративних інтересах, забезпечувала захист людини від свавілля держави, гарантувала її природні права та свободи.

Конституція УРСР 1978 року, як ви правильно зазначили, дійсно діяла й після набуття Україною незалежності майже 5 років. Однак, хоча до неї було внесено низку суттєвих змін, вона все ж таки лишалася радянською та соціалістичною за суттю й не відповідала викликам нової соціально-політичної формації. Її заміна була лише справою часу, і цей час настав 28 червня 1996 року.

— Тобто ви вважаєте, що процес конституціоналізації суспільних відносин тісно пов’язаний з практикою захисту прав людини і громадянина?

— Не тільки з практикою. Права людини і громадянина як філософська категорія, соціально-політичне явище та законодавчо зафіксоване право протягом усього історичного процесу розвитку людства були дороговказом на шляху до демократії та справжнього народовладдя.

Нині права людини набули цінності, яка належить усьому міжнародному співтовариству, й отримали обгрунтування в міжнародному праві як правовий стандарт, до якого повин­ні прагнути всі народи й держави. З моменту визнання цих прав кожна людина набувала певного правового статусу відповідно до міжнародного гуманітарного й разом з тим національного права.

Більше того, положення про права людини, що містяться в статтях Статуту ООН, стали основою становлення нового інституту права — інституту міжнародного захисту прав людини та основних свобод, центральний пункт концепції якого — визнання людської гідності кожної особи. Задля реалізації цих положень уже прийнято цілий комплекс міжнародних документів, таких як Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, які складають Міжнародний білль прав людини (або Хартію прав людини), Конвенція про захист прав люди і основоположних свобод 1950 року тощо.

— Чи вплинули ці міжнародні акти на зміст Конституції 1996 року?

— Вони знайшли своє відображення в Конституції 1996 року, яка, до речі, була відзначена міжнародним співтовариством як одна з найдемократичніших у світі та ухвалення якої стало непересічною подією в історії нашої держави.

За цією Конституцією, Україна проголошена незалежною і суверенною, демократичною, соціальною, правовою державою. Зміст і спрямованість діяльності цієї держави визначають права і свободи людини та їх гарантії. Невипадково найбільший за обсягом розд.ІІ Основного Закону присвячено саме правам і свободам людини і громадянина, встановленню їх обсягу та змісту, які з огляду на ст.22 Конституції не можуть бути звужені при прийнятті нових та внесенні змін до чинних законів.

Як показує історичний досвід, сам по собі факт наявності в державі конституції в кодифікованій, некодифікованій чи комбінованій формі не означає, що проголошені нею принципи та засади діяльності цієї держави будуть неухильно дотримуватись у процесі правозастосування. Прикладами цього, крім уже згадуваних радянських конституцій, може слугувати конституція від 13.12.1653 «Знаряддя управління». Хоча формально цей акт установлював республіканську систему влади, по суті, він запроваджував диктатуру, оскільки реальна влада «вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії» зосереджувалася в руках лорда-протектора. Не захищеною від запровадження диктаторського правління виявилась і конституція Веймарської республіки 1919 року. Це мало наслідком фактичну ліквідацію демократичного ладу в січні 1933 року.

Саме тому в Конституції України передбачено формування загальнодержавного механізму захисту прав і свобод людини та громадянина, одним з важливих складових якого є Конституційний Суд. При цьому запровадження інституту конституційного правосуддя також органічно випливало з необхідності реалізації двох основних конституційних засад — побудови державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а також визнання принципу верховенства права.

— Отже, запровадженню писаних законів, конституцій та конституційної юстиції ми повинні завдячувати боротьбі людини за свої права?

— Дійсно, це так, писані закони, конституції та конституційне правосуддя — це, так би мовити, взаємодоповнюючі кроки на шляху до створення сучасного демократичного суспільства, в якому людина, її життя, честь та гідність є найвищою цінністю.

Водночас конституція будь-якої держави, навіть виходячи з латинського значення слова (constitutio — устрій), визначає, як правило, основні принципи її устрою та діяльності в галузі зовнішньої та внутрішньої політики. Поширення цих принципів на конкретні суспільні відносини, тобто конституціоналізація останніх, здійснюється шляхом видання законів та інших правових актів. Як зазначив із цього приводу голова Конституційного суду Вірменії, член Венеціанської комісії Гагік Арутюнян, «реальне правове мірило демократизації суспільства — це рівень конституціоналізації суспільних відносин на основі верховенства права»… Тобто закони та інші правові акти, як підкреслюється, наприклад, у Конституції України, повинні прийматися на її основі й відповідати їй.

В юридичній літературі така конституціоналізація характеризується як нормативно-законодавча, причому фахівці наголошують, що, хоч ця система й найпоширеніша у світі, вона не досконала, оскільки не забезпечує в повному обсязі гармонічну та позбавлену суперечностей правову систему. Тому в правовому полі держави можуть з’являтися акти, які не відповідають як один одному, так і конституції взагалі.

За таких умов вагома роль у забезпеченні регулюючого впливу основного закону повинна відводитися органам конституційної юрисдикції, до функцій яких, зокрема, належить нормативно-інтерпретаційна конституціалізація правового порядку.

Згідно з актом найвищої юридичної сили України реалізацію такої функції покладено на КС як єдиний орган конституційної юрисдикції в державі. Для цього він наділений повноваженнями органу судового контролю з питань конституційності законів та інших правових актів. Причому в разі, якщо ці правові акти або окремі їх положення визнаються неконституційними, вони втрачають чинність із дня прийняття Судом відповідного рішення.

Таким чином, роль КС у конституціалізації політико-правового життя держави, крім усього іншого, полягає ще й у фактичному вдосконаленні системи законодавства, адже він є повноважним припинити дію актів або правових норм, застосування яких могло призвести або призвело до порушення конституційних норм. І тому невипадково Конституція містить положення, за якими матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами й діями, визнаними неконституційними, відшкодовується державою в установленому законом порядку.

Юридична сила актів КС визначається тим, що вони є обов’язковими для виконання на всій території України, не підлягають оскарженню й не вимагають підтвердження з боку інших органів і посадових осіб.

Правовий акт або його окремі норми, визнані рішенням Суду неконституційними, втрачають юридичну силу з дня прийняття такого рішення, а норма, щодо якої КС дав офіційне тлумачення, надалі повинна застосовуватися відповідно до цього тлумачення.

Таким чином, правовий статус КС дозволяє здійснювати ефективну охорону Основного Закону держави, захищати стабільність конституційного правопорядку й гарантовані на конституційному рівні права та свободи людини і громадянина.

«КС не тільки не може тлумачити неконституційні законодавчі норми, а й зобов’язаний припиняти їх дію»

— А як щодо можливостей безпосереднього звернення до КС простого громадянина? Адже, на відміну від законодавства багатьох країн світу, у віт­чизняному не передбачено інституту конституційної скарги.

— Дійсно на цей час, вітчизняне законодавство, на відміну від більшості країн Європи, не передбачає можливості звернення фізичних та юридичних осіб до КС з індивідуальною скаргою. Саме на це звернув увагу законодавця Президент Віктор Янукович у  щорічному (2013 року) посланні до парламенту, визначивши запровадження цього правового інституту одним з головних заходів у напрямі удосконалення державного механізму захисту прав і свобод людини та громадянина у нашій державі. 

Водночас за відсутності такого інституту законом «Про Конституційний Суд України» запроваджено своєрідний замінник.

Ідеться про те, що в разі, якщо при тлумаченні якогось закону буде встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції, КС у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності даного закону (ст.95). Це випливає насамперед зі статусу Суду як гаранта верховенства Конституції на території держави. КС не тільки не може тлумачити неконституційні законодавчі норми, а й зобов’язаний припиняти їх дію як таких, що порушують конституційний правопорядок у державі. Зокрема, йдеться про порушення встановленого ст.8 Конституції принципу верховенства права, за яким закони та інші правові акти приймаються на основі Конституції та повинні відповідати їй.

Так, розглянувши справу за зверненням громадянки З.Галкіної щодо офіційного тлумачення положення ч.4 ст.3 закону «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», Суд у рішенні від 13.03.2013 визнав неконституційним положення цього закону, згідно з яким «забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100% вартості об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва».

Отже, порушуючи клопотання про офіційне тлумачення закону або його окремих положень, суб’єкт права на конституційне подання (звернення), по суті, одночасно ініціює здійснення конституційного судового контролю цих положень чи закону в цілому.

— Яким чином рішення КС впливають на практику застосування конституційних принципів у діяльності державних органів? І чи впливають взагалі?

— Рішення КС мають істотний вплив на процес дотримання правового порядку в державі, вони поширюють свою дію на необмежене коло суспільних відносин, а викладені в них позиції стають частиною мотивації відповідних рішень судів загальної юрисдикції.

Зокрема, у рішенні від 22.09.2005 КС визначив, що:

• скасування конституційних прав і свобод — це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація;

• звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням;

• з точки зору традиційного розуміння людської діяльності визначальними у змісті поняття прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування й розвитку;

• обсяг прав людини — це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними й загальними.

При цьому Суд наголосив, що під час законодавчого визначення та практичної реалізації основного права його сутність, зміст ні в якому разі не можуть бути порушені. Згодом викладені підходи знайшли відображення в постановах адміністративних, Вищого господарського, а також Верховного судів.

При цьому ухваленню Конституційним Судом рішень часто передує з’ясування змісту загально-правових принципів, конкретних прав людини в міжнародному праві й у відповідній судовій практиці. КС також неодноразово посилався на положення загальновизнаних міжнародних актів та практику Європейського суду з прав людини.

— Які тенденції спостерігались останнім часом у діяльності КС?

— Зауважу, що я, як Голова КС, та мої колеги-судді намагалися приділяти особливу увагу розгляду справ, пов’язаних із захистом прав і свобод людини та громадянина в нашій державі.

На жаль, переважна більшість наших співвітчизників мають доволі слабке уявлення про функції та повноваження КС, а також про особливості здійснення конституційного судочинства. Саме тому за останні роки проведено низку заходів щодо підвищення рівня інформованості населення із цих питань. Зокрема, розроблено пам’ятку для громадян та юридичних осіб про порядок внесення конституційних звернень до КС та за підтримки Канадського агентства з міжнародного розвитку (CIDA) видано буклет «Правова допомога громадянам». Пам’ятка й буклет надаються та надсилаються всім громадянам, які звернулися до єдиного органу конституційної юрисдикції з будь-яких питань.

Якщо раніше громадянину тільки повідомлялося, що його звернення не відповідає встановленим вимогам, то тепер зазначається, що воно (повідом­лення) має виключно інформаційно-роз’яснювальний характер і не позбавляє громадянина права знову звернутися до КС із порушених питань.

Останнім часом стало традицією проведення з ініціативи суддів і постійних комісій Суду науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів з питань здійснення конституційного судочинства.

КС, прагнучи до більшої відкритості своєї діяльності, започаткував практику проведення прямих телевізійних трансляцій пленарних засідань. На опрацюванні перебувають питання щодо запровадження трансляцій відкритих пленарних засідань та оприлюднення рішень у режимі он-лайн у мережі Інтернет. Крім того, регулярно проводяться оглядові екскурсії та дні відкритих дверей, під час яких відвідувачі мають можливість дізнатися про діяльність Суду.

— Ця робота вже дає якісь позитивні результати?

— Так, адвокати дедалі частіше, здійснюючи захист майнових та інших прав своїх клієнтів, почали звертатися до правових позицій КС. З огляду на преюдиціальність рішення Суду дедалі частіше стають надійним засобом поновлення порушених прав наших громадян.

Приємно читати листи громадян, які висловлюють вдячність за відповіді, зокрема за роз’яснення їхніх прав та порядку звернення до КС. Між іншим, якщо в попередні 13 років Суд щорічно розглядав одну-дві справи за зверненнями громадян, то завдяки вжитим заходам щодо інформування населення про порядок та можливості індивідуального доступу до конституційного правосуддя протягом 2010—2012 років уже розглянуто 15 справ такої категорії.

«Ефективного нормативного регулювання механізму виконання актів КС у державі немає»

— На недавніх парламентських слуханнях ви наголошували, що проблема невиконання судових рішень є реальною загрозою для реалізації проголошених Конституцією прав і свобод людини та громадянина в нашій державі. Чому так?

— Ця проблема є вкрай актуальною не тільки для нашої країни, а й для багатьох інших країн Європи та світу. Про це свідчить, зокрема, те, що на численних міжнародних науково-практичних конференціях, які проводились останніми роками під егідою європейської та всесвітньої організації органів конституційної юрисдикції, ці питання не тільки порушувались у доповідях та в ході дискусій, а й визначали тематику таких форумів.

— Виходячи з конституційного припису щодо обов’язковості рішень та висновків КС, органи державної влади, місцевого самоврядування та їхні посадові особи, повинні керуватися й актами КС. Як реалізується цей конституційний принцип?

— На жаль, на практиці все складається далеко не так, як вимагає законодавство. Наприклад, нерідко рішення Суду де-факто зобов’язують повноважних суб’єктів учинити дії щодо приведення правових актів у відповідність зі змістом цих рішень. Зокрема, у разі, коли внаслідок прийняття рішення КС у законі або іншому правовому акті з’являється прогалина, що ускладнює його застосування. За таких обставин правотворчий орган повинен у розумні строки або прийняти новий акт, або внести відповідні зміни до чинного.

Іноді така реакція може бути вельми оперативною. Але ніяк не можна віднести до розумних строків 3 роки, які знадобилося парламенту для виконання рішення КС від 16.05.2007 щодо невідкладного врегулювання питання про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення їх із цих посад.

Відомі вчені-правознавці, незважаючи на різний підхід до вивчення цієї проблеми, практично одностайні в тому, що прогалини в законодавстві є явищем дуже небезпечним, оскільки створюють реальну загрозу правам людини. Наприклад, дотепер не прийнято закону про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами й діями, що визнані неконституційними. Хоча про необхідність такого акта КС звертав увагу Верховної Ради в рішенні від 7.10.2009 №25-рп.

— Із чим, на вашу думку, пов’язане таке ставлення парламенту до виконання рекомендацій, які містяться в рішеннях КС?

— Це залежить не тільки від особливостей законотворчого процесу, а й від правової та політичної культури депутатського корпусу, схильності народних обранців до політичного компромісу заради вирішення завдань загальнонаціонального значення.

Як зазначив КС у рішенні від 30.06.2009, «виконання всіма суб’єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, що набрали законної сили, зміцнює авторитет держави як правової». Разом з тим його власні рішення не завжди виконуються.

— Які можливості Суду щодо контролю за виконанням його рішень? Яких заходів треба вжити для виправлення становища, що склалося?

— Відповідно до ст.70 закону про КС Суд має право зажадати від відповідних державних органів письмового підтвердження виконання його рішення, дотримання висновку. Водночас відповідальність за ненадання такого підтвердження законодавчо не встановлена.

Таким чином, на цей час ефективного нормативного регулювання механізму виконання актів КС у державі немає.

«Дедалі частіше наші зарубіжні колеги виявляють зацікавленість досвідом українського конституційного правосуддя»

— Роки вашого головування припали на період активізації діяльності України в напрямі євроінтеграції. Чи вплинуло це на зовнішні зв’язки КС?

— Останніми роками світові та європейські тенденції розвитку конституційного правосуддя були предметом особливої уваги з боку суддів і працівників секретаріату Суду. Зокрема, не так давно КС, будучи повноправним членом Конференції європейських конституційних судів, ухвалив рішення про вступ до Всесвітньої конференції конституційного правосуддя, ставши таким чином одним із 30 судів-засновників цієї організації.

Набули регулярного характеру й двосторонні зустрічі з колегами з Польщі, Литви, Росії, Вірменії, Німеччини та багатьох інших країн. Протягом 2010—2013 років підписано меморандуми з конституційними судами Болгарії, Литви, Польщі, Сербії, Словаччини, Таджикистану.

Ознакою зростання міжнародного авторитету єдиного органу конституційної юрисдикції в нашій державі за останні роки є й суттєве збільшення зустрічей керівництва та суддів КС із представниками органів конституційної юрисдикції зарубіжних країн і впливових європейських міжнародних організацій: Ради Європи, Венеціанської комісії, Німецького фонду міжнародного правового співробітництва та Європейського суду з прав людини.

Дедалі частіше наші зарубіжні колеги проявляють зацікавленість досвідом українського конституційного правосуддя.

Зокрема, представники органів конституційної юрисдикції майже 20 країн Європи у вересні 2011 року прийняли участь у Міжнародній київській науково-практичній конференції «Захист прав людини органами конституційної юрисдикції: можливості і проблеми».

Регулярно приїздять для ознайомлення з нашим досвідом колеги з органів конституційної юрисдикції Польщі, Німеччини, країн СНД. Недавно ми приймали делегації конституційних судів Таджикистану та В’єтнаму, які знайомилися з організацією діяльності апарату Суду.

На минулому тижні в Ялті за підтримки Президента В.Януковича відбулася міжнародна науково-практична конференція, присвячена 17-ій річниці прийняття Конституції України. Темою цього заходу визначено вкрай важливе та актуальне питання захисту прав людини та громадянина органами конституційної юрисдикції в сучасних умовах. В її роботі взяли участь голови органів конституційної юрисдикції Болгарії (професор Димитар Токушев), Вірменії (професор Гагік Арутюнян), Казахстану (професор Ігор Рогов), Грузії (магістр юридичних наук Георгій Папуашвілі), Латвії (магістр права Гунар Кутріс), Литви (Ромуальдас-Кястутіс Урбайтіс), Словаччини (доктор права Іветта Мацейкова), Молдови (лицензіат права Александру Тенасе), Сербії (доктор права Драгиша Слієпчевич), Туреччини (Хашим Килич), Угорщини (професор права Петер Пацолай), а також заступник голови КС Чорногорії Десанка Лопичич, судді органів конституційної юрисдикції, суддя Европейського суду з прав людини, члени Венеціанської комісії Ради Європи, інші відомі закордонні та вітчизняні фахівці з конституційного права.

Загалом на заході були представники органів конституційної юрисдикції з  понад 20 країн.

Співорганізаторами цього найбільш представницького за всі роки діяльності Конституційного Суду форуму еліти європейських та вітчизняних конституціоналістів виступили Венеціанська комісія Ради Європи, Німецький фонд міжнародного правового співробітництва та координатор проектів ОБСЄ в Україні.

Як відомо, в країні триває конституційний процес. Тому фахові та науково обгрунтовані доповіді із цих питань відомих у світі вчених-конституціоналістів, які були озвучені з трибуни конференції та незабаром вийдуть друком у спеціальному збірнику, набувають особливої цінності насамперед для Конституційної асамблеї, яка нині готує пропозиції щодо внесення змін до Основного Закону держави.

Зокрема, зарубіжні гості представили низку доповідей на злободенні теми захисту прав і свобод людини органами конституційної юрисдикції, висловили свої погляди на роль конституційного судочинства в європейському конституціоналізмі, проблеми гарантування захисту прав людини конституційними судами, компетенції конституційних судів під час розгляду справ за зверненнями фізичних і юридичних осіб щодо порушення основ­них прав і свобод, захисту соціальних прав у сучасних умовах, індивідуального доступу до конституційних судів тощо. Було проаналізовано і практичний досвід конституційного контролю у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина, накопичений країнами—учасницями форуму.

До наукової дискусії були запрошені також представники органів державної влади, судової системи, провідних наукових установ та навчальних закладів України, експерти в галузі конституційного права. Вони висвітлювали питання про український та європейський досвід конституційного судочинства, поновлення органами конституційної юрисдикції порушених прав людини і громадянина, специфіку захисту прав і свобод людини в інформаційну епоху, кримінально-правову охорону прав і свобод людини, конституційно-правові спори в адміністративному судочинстві тощо.

Важливість та своєчасність проведення конференції полягає ще й у тому, що, по-перше, предметом розгляду конференції були питання захисту прав людини і громадянина в сучасних умовах, що є головним завданням започаткованих главою держави реформ судової системи, місцевого самоврядування, державної політики щодо економічної діяльності тощо.

По-друге, своє бачення  проблем, пов’язаних із захистом прав людини і громадянина органами конституційної юрисдикції, висловили й деякі члени Венеціанської комісії, яка як відомо, проводить експертне дослідження напрацьованих асамблеєю пропозицій.

До речі, нещодавно ВК розглянула та схвалила деякі пропозиції асамблеї щодо реформування вітчизняної судової системи.

— У липні спливає термін вашого перебування на посаді очільника КС. Що побажаєте своєму наступникові?

— Насамперед хочу висловити вдячність Президенту В.Януковичу,  Верховній Раді, Уряду, а також моїм колегам — суддям,  працівникам секретаріату КС за підтримку та допомогу у виконанні мною обов’язків на цій високій державній посаді.

Новому Голові КС хочу побажати докласти певних зусиль для спрямування діяльності Суду на дотримання в державі гарантованого Основним Законом принципу верховенства права, захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

— Дякую за змістовне та цікаве інтерв’ю.

— Дякую також і вам за можливість поспілкуватися з читачами шанованого часопису. Користуючись нагодою, хочу привітати колектив тижневика «Закон і Бізнес» та його читачів із Днем Конституції України. Бажаю всім громадянам нашої держави впевненості, що їхні конституційні права та свободи — під надійним захистом. Усього вам найкращого, щастя, миру, злагоди та добробуту!