Як відмова від позовних вимог після їх задоволення впливає на розподіл судових витрат — ВС

Якщо відповідач добровільно задовольняє позовні вимоги вже після звернення позивача до суду, останній має право на повне відшкодування понесених ним судових витрат за рахунок відповідача.

Такі висновки сформулював Касаційний цивільний суд у справах №№953/10140/25 та 345/5838/25 через неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень ст.142 ЦПК, інформує «Закон і Бізнес».

У цих справах суди закрили провадження у справах у зв’язку з відмовою від позову (п.4 ч.1 ст.255 ЦПК) унаслідок задоволення відповідачами позовних вимог уже після пред’явлення позову. Вирішуючи питання розподілу судових витрат у частині судового збору, суди стягнули з відповідачів на користь позивачів 50% сплаченого при поданні позову судового збору. Інші 50% компенсовано за рахунок держави.

Однак, КЦС скасував ці рішення в частині повернення позивачам з державного бюджету 50% сплаченого ними судового збору, стягнувши ці кошти з кожного відповідача.

Як зазначив суд касаційної інстанції, в разі укладення мирової угоди до ухвалення рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову. Якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації — 60% судового збору (ч.1 ст.142 ЦПК).

Водночас згідно із ч.3 ст.142 ЦПК у разі відмови від позову понесені позивачем витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок їх задоволення після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених витрат з відповідача.

КЦС наголосив, що ця норма права є спеціальною, яка уточнює правові наслідки відмови від позову. Вона встановлює правила, які підлягають застосуванню в певних випадках, визначених такою нормою. Натомість, загальна норма (ч.1 ст.142 ЦПК) встановлює правила, які підлягають застосуванню в усіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.

Тож оскільки у цих справах позивачі відмовилися від позовних вимог у зв’язку з добровільною сплатою заборгованості після пред’явлення позову, наявні правові підстави для стягнення з відповідачів понесених позивачами судових витрат (судового збору) в повному обсязі.

КЦС також роз’яснив, що суд зобов’язаний здійснити належний розподіл судових витрат як за заявою учасника, так і з власної ініціативи, забезпечуючи захист майнових інтересів позивача та державного бюджету.

Закон і Бізнес