Чи може виконавець позиватися щодо фраудаторності правочину боржника, скаже ВП ВС

Приватний виконавець не вправі самостійно звертатися із позовом в інтересах стягувача без належної правової підстави на підтвердження можливості такого звернення.

Такої позиції дотримується колегія Касаційного цивільного суду, передаючи на розгляд Великої палати ВС справу №522/19498/23 для відступу від її ж правової позиції, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі приватний виконавець звернувся із позовом в інтересах ПАТ АБ «Південний» про визнання недійсними договорів дарування.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задовольнив.

У касаційній скарзі, зокрема, наголошувалося, що оспорювані правочини було укладено в період відсутності арешту майна та чинного судового рішення про стягнення боргу. Адже попередні рішення про стягнення заборгованості були скасовані постановою Верховного Суду, а виконавче провадження знято з реєстрації за три роки до укладення договорів дарування.

Своєю черго, КЦС зауважив, що безпосередньо в законі «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», законі «Про виконавче провадження» та ЦПК не передбачено повноважень державного (приватного) виконавця на звернення до суду із позовом в інтересах сторони виконавчого провадження в порядку цивільного судочинства.

Однак, у постанові від 10.09.2025 у справі №367/252/24 ВП ВС констатувала, посилаючись на ч.4 ст.9 закону «Про виконавче провадження», що правочини щодо майна боржника, які призвели до неможливості задовольнити вимоги стягувача, можуть бути визнані недійсними судом за зверненням виконавця. Однак колегія вказує, що в цій нормі зазначена лише підстава для визнання правочину недійсним, але відсутня вказівка на право виконавця звертатися з таким позовом.

На думку колегії, таке широке (довільне) тлумачення призвело до наділення виконавця правом, не передбаченим законом, що прямо суперечить ч.2 ст.19 Конституції. Цього не спростовує й посилання Великої палати на те, що виконавець має не особистий, а винятково службовий інтерес.

Натомість, КЦС виходить з того, що приватний виконавець не є учасником спірних правовідносин, і у цій справі спір безпосередньо не стосується його прав та обов’язків. Його позов спрямований на повернення майна боржнику з метою звернення на нього стягнення. Тобто наслідком може бути втручання у право власності набувача майна за договором, захист якого гарантований ст.1 Першого протоколу до конвенції, і таке втручання має бути вчинено відповідно до закону.

До речі, у згаданій постанові ВП ВС констатувала, що виконавець має право звернутися до суду з позовом щодо оспорення фраудаторного правочину саме в інтересах стягувача, а не боржника. Але колегія КЦС уважає, що Великій палаті слід відступити від згаданого висновку й вказати, що виконавець не може звертатися із такими позовами в принципі, не залежно від того, в чиїх інтересах він подається.

Закон і Бізнес