Мирова угода й аліменти, довічне утримання, розірвання шлюбу — огляд КЦС

Наявність затвердженої судом мирової угоди про утримання дитини не є абсолютною перешкодою для звернення з позовом про стягнення аліментів у разі зміни матеріального стану, сімейних обставин чи інших істотних умов.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, скасовуючи постанову апеляційного суду у справі №361/3494/24, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову про стягнення аліментів у розмірі 15 тис. грн. щомісяця на сина, який проживає із батьком. Зокрема, зазначено, що позивач не довів істотного погіршення матеріального стану, а питання утримання дитини вже врегульоване мировою угодою.

Своєю чергою, КЦС зауважив, що інтереси дитини не можуть бути «приватизовані» волею дорослих, а жодне положення мирової угоди не може блокувати доступ до правосуддя, якщо угода перестала відповідати критерію «найкращих інтересів» дитини.

Суд касаційної інстанції зазначив, що наявність затвердженої судом мирової угоди про утримання дитини не може розцінюватися як абсолютна перешкода, що унеможливлює подальше звернення до суду з позовом про стягнення аліментів. Ураховуючи матеріально-правову природу аліментів (які є власністю самої дитини, а не батьків), законні представники не мають повноважень укладати угоди, які на майбутнє позбавляють дитину права на належне утримання.

Відмова у захисті прав дитини виключно через наявність угоди, укладеної за зовсім інших фактичних обставин, є проявом надмірного формалізму суду. Такий підхід створює штучні перешкоди для доступу до правосуддя та суперечить ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім цієї справи, до огляду практики КЦС за березень 2026 року включено низку інших правових позицій. Так, у спорах, що виникають із питань захисту права власності, констатовано, що ч.2 ст.756 ЦК не передбачає можливості звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно окремо від вимоги про розірвання договору довічного утримання. Визнання права власності після розірвання договору порушує принцип обов’язковості судового рішення.

У спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зауважено, що зобов’язання іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог виникає в момент набуття права власності на майно. Вартість майна визначається на підставі оцінки суб’єктом оціночної діяльності з обов’язковим особистим оглядом об’єкта, а сума відшкодування розраховується у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату такої реєстрації.

У спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено, що при оскарженні звільнення за систематичне невиконання трудових обов’язків (п.3 ч.1 ст.40 КЗпП) суд зобов’язаний перевірити законність усіх попередніх дисциплінарних стягнень, що стали підставою для кваліфікації «систематичності», незалежно від того, чи оскаржувалися вони окремо.

У спорах, що виникають із сімейних правовідносин, звернено увагу на те, що суд не може примушувати особу до збереження шлюбу проти її волі, а надання оцінки почуттям та емоційному стану одного з подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду.

У спорах щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця зауважено, що заборгованість за аліментами, присудженими в частці від заробітку (доходу), для платника, з яким призупинено дію трудового договору відповідно до ст.13 закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та який на час виникнення заборгованості фактичного доходу не отримував, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (ст.195 СК). У такому разі платник аліментів вважається таким, що не працював, оскільки призупинення договору звільняє роботодавця від обов’язку виплачувати зарплату.

Закон і Бізнес