Захист в окупації

Як ВС заступився за право на адвоката навіть на ТОТ і чому потрібен законопроєкт №15048

Стаття 59 Конституції — це не просто декларація. Це реальний інструмент захисту прав, який окремі суди намагалися обмежити формальним застосуванням норм про окуповані території. Доки не втрутився ВС.

Що саме захищає ст.59 Конституції

Стаття 59 Конституції звучить лаконічно, але має фундаментальне значення:

«Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав».

Ця норма — один із ключових елементів права на справедливий суд. Вона гарантує, що будь-яка людина чи юридична особа може звернутися по кваліфіковану допомогу адвоката для захисту своїх прав у суді, під час слідства чи в інших правовідносинах. Конституційний Суд неодноразово підкреслював, що це право є невід’ємним і не може бути обмежене довільно. Воно діє навіть у воєнний час і навіть для осіб, які формально перебувають на тимчасово окупованій території.

Реалізація ст.59 Конституції відбувається через кілька механізмів:

закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гарантує кожному можливість укладення договору про надання правничої допомоги з вільно обраним адвокатом;

процесуальні кодекси (КПК, ГПК, ЦПК, КАС) передбачають, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, представництво в суді та захист у кримінальному провадженні здійснюється виключно адвокатом (крім окремих винятків);

закон «Про безоплатну правничу допомогу» гарантує безоплатну вторинну правничу допомогу для певних категорій осіб.

Право на адвоката — це не привілей, а конституційна гарантія доступу до правосуддя. Без нього неможливо реалізувати стст.55, 124 і 129 Конституції (захист прав судом, змагальність, рівність сторін та ін.).

Як окремі суди фактично обмежували реалізацію ст.59 Конституції

Донедавна практика деяких апеляційних судів йшла іншим шляхом. Вони почали повертати апеляційні скарги без розгляду, посилаючись на ст.13 закону №1207-VII («Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Ця стаття визнає нікчемними правочини суб’єктів господарювання, місцезнаходження яких є окупована територія.

Типовий приклад — справа №913/768/21. ТОВ «Діброва» (місцезнаходження — смт Мілове Луганської області, внесене до переліку окупованих територій) оскаржувало рішення Господарського суду Луганської області про стягнення штрафу понад 2,2 млн грн. Апеляційні скарги підписав адвокат на підставі договору, що був укладений після окупації відповідної території. Східний апеляційний господарський суд ухвалами від 15.11.2023 повернув скарги без розгляду (п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК). Суд виходив з того, що договір з адвокатом — нікчемний, бо відповідач зареєстрований на окупованій території. Отже, адвокат «не має права» підписувати скаргу.

Такий підхід судів апеляційної інстанції фактично позбавляв компанії конституційного права на професійну правничу допомогу. Замість розгляду спору по суті суд блокував доступ до апеляції лише через формальну адресу реєстрації. Це створювало прецедент для тисяч підприємств і фізичних осіб-підприємців, чиї юридичні адреси залишилися на окупованій території і які могли втратити можливість на судовий захист.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №913/768/21 скасував ухвали апеляційного суду і направив справу на новий розгляд. Суд чітко розмежував:

ст.13 закону №1207-VII обмежує саме господарську діяльність (виробництво, продаж, надання послуг за плату);

отримання правничої допомоги — це не господарська діяльність відповідача, а споживання послуги. Компанія в цьому випадку виступає клієнтом, а не підприємцем, що реалізує товар чи послугу;

конституційне право на професійну правничу допомогу (ст.59 Конституції) та право на справедливий суд (ст.6 Конвенції про захист прав людини) мають вищу юридичну силу. Обмежувати їх лише через територіальний статус місцезнаходження — необґрунтовано, особливо коли лінія фронту динамічна, а перелік окупованих територій змінюється.

Верховний Суд прямо зазначив, що необґрунтованим є обмеження права особи на отримання професійної правничої допомоги з тих підстав, що місцезнаходження чи місце проживання останньої в умовах війни опинилося в окупації.

Чому саме зараз потрібен законопроєкт №15048

27 лютого 2026 року народний депутат Валерій Гнатенко зареєстрував законопроєкт «Про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо гарантій права на правничу допомогу для осіб з місцезнаходженням на тимчасово окупованій території» (№15048). Документ уже направлено до профільного комітету. Це — не абстрактна ініціатива, а пряма законодавча реакція на висновки ВС, викладені в постанові від 26.03.2024 у справі №913/768/21.

Згаданий проєкт пропонує доповнити ст.5 закону №1207-VII новою частиною 13:

«13. Не допускається обмеження права особи на отримання професійної правничої допомоги з тих підстав, що місцезнаходження чи місце проживання останньої опинилося на тимчасово окупованій території».

Це точкове уточнення, яке закріплює на рівні закону висновки Верховного Суду. Водночас не скасовує обмежень господарської діяльності на окупованих територіях, а лише виводить з-під них договори з адвокатами.

Наслідки прийняття

Якщо парламент ухвалить відповідний закон:

адвокати зможуть спокійно укладати договори з клієнтами з окупованих територій без ризику визнання їх нікчемними;

суди припинять масово повертати процесуальні документи з цієї підстави;

підприємства та фізичні особи отримають реальний, а не формальний доступ до правосуддя;

зменшиться кількість скарг до Європейського суду з прав людини на порушення ст.6 конвенції.

Без такого уточнення суди могли й надалі ігнорувати висновки ВС, посилаючись на «відсутність прямої норми». Законопроєкт №15048 закриває цю прогалину.

Висновок

Верховний Суд у справі №913/768/21 відновив конституційну справедливість. Тепер слово за парламентом, який має закріпити цей захист на рівні закону.

Прийняття законопроєкту №15048 стане важливим кроком до того, щоб війна не позбавляла українців права на правничу допомогу — навіть якщо їхня юридична адреса тимчасово опинилася за лінією фронту.

Закон і Бізнес