Стартова лінія для держави

Підписати конвенцію зараз: це не про адвокатів, а про правосуддя

Наприкінці січня стало відомо, що міністр юстиції Німеччини підписала Конвенцію Ради Європи про захист професії адвоката. ФРН стала 26-ю державою, що приєднується до цього міжнародного документу. Водночас Україна, що прагне євроінтеграції, чомусь не квапиться.

Нагадаю, конвенція, ухвалена 12 березня 2025 року, стала відповіддю на занепокоєння європейських інституцій щодо збільшення кількості нападів, погроз, переслідувань і залякувань адвокатів, а також неправомірного перешкоджання і втручання в їхню професійну діяльність.

Тож у закликах до української влади щодо найскорішого підписання і ратифікації акта, що лунають останнім часом, легко «з’їхати» у професійну тематику: мовляв, адвокати хочуть отримати собі додаткові гарантії. Але це поверхневе прочитання. Насправді конвенція стосується правосуддя в цілому. Чи може суд ухвалювати рішення, коли сторона захисту працює під тиском, коли відсутні умови для комунікації між адвокатом і клієнтом?

Справедливий розгляд починається не з розумного судді, а з можливості людини говорити із захисником її прав відверто і без страху.

Саме тому згідно з ч.3 ст.6 конвенції сторони повинні забезпечити, щоб адвокати:

a) могли надавати клієнтам або потенційним клієнтам юридичні консультації віч-на-віч при особистій зустрічі;

b) могли конфіденційно спілкуватися з клієнтами та потенційними клієнтами будь-якими засобами та в будь-якій формі;

c) не були зобов’язані розголошувати, передавати або давати свідчення щодо будь-якої інформації або матеріалів, отриманих, прямо чи опосередковано, від клієнтів або потенційних клієнтів, а також щодо будь-якого обміну з ними та будь-яких матеріалів, підготовлених у зв’язку з таким обміном або веденням судових справ від їхнього імені.

Пояснювальний звіт до конвенції (це офіційний коментар, яким мають керуватися країни під час її застосування) акцентує: конфіденційність відносин між адвокатом і клієнтом є делікатним питанням і має вирішальне значення для здійснення адвокатської діяльності, а тому заслуговує на особливий захист від неправомірного втручання з боку органів влади. Таке втручання підриває незалежність правничої професії та ефективне функціонування верховенства права (п.7).

Окремий запобіжник стосується ототожнення адвоката з клієнтом або справою клієнта. Конвенція прямо вимагає, щоб адвокати не зазнавали несприятливих наслідків через таке ототожнення (ч.5 ст.6). Пояснювальний звіт уточнює, що це явище є частим у середовищі політиків, медіа та суспільства і може проявлятися у негативних реакціях, погрозах, переслідуванні або залякуванні адвокатів (п.52). При цьому ототожнення є небезпечним саме тому, що ставить під удар незалежність захисту і підриває гарантії справедливого розгляду.

Також адвокати повинні «мати вільний доступ до суду, трибуналу або іншого подібного органу, в якому вони мають право представляти клієнта, та можливість спілкування з таким судом, трибуналом або іншим подібним органом» (ч.1 ст.6 конвенції). І коли адвокатам перешкоджають або заважають здійснювати свою професійну діяльність, це безпосередньо і негативно впливає на права їхніх клієнтів на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя. Особливо це стосується справ за участю вразливих груп населення, які вже можуть стикатися з бар’єрами в доступі до правового представництва (п.8 Пояснювального звіту).

Саме тому конвенція фіксує не «пільги», а ті гарантії, без яких захист у суді не може вважатися ефективним, а суд — справедливим. Важливо, що документ охоплює і професійні асоціації (ст.4): держави мають забезпечити їх незалежність і самоврядність.

Конвенція важлива ще й тим, що її виконання підлягає моніторингу через GRAVO як незалежний експертний орган і через Комітет сторін як політичний майданчик для рекомендацій та контролю виконання висновків. За результатами оцінювання GRAVO готує звіт і висновки, а Комітет сторін може ухвалювати рекомендації, зокрема із зазначенням заходів і строків подання інформації про їх виконання. Водночас передбачено й невідкладну процедуру: якщо є достовірні дані про ситуацію, що потребує негайної уваги, GRAVO може вимагати термінового спеціального звіту від держави, а за потреби призначити розслідування і візит до країни (стст.11–13 конвенції).

Український контекст тут виглядає суперечливо. У травні 2025 року, коли в Люксембурзі конвенцію підписували перші країни, України серед них не було. Затримка пояснювалася технічними та процедурними питаннями. Але результат лишається тим самим: навіть за відсутності формальних заперечень процес пробуксовує. У публічному полі це пояснюють потребою попереднього правового аналізу, дискусіями щодо перекладу окремих термінів і прив’язкою до «реформного треку» та Дорожньої карти з питань верховенства права.

Як людина, яка працювала у складі Комітету експертів з питань захисту адвокатів (CJ-AV) і бачила, як цей документ народжувався, скажу просто: підписання конвенції — не «нагорода» і не корпоративний бонус. Це стартова лінія для держави, яка претендує на довіру до правосуддя. Підписати її зараз — означає захистити не професію заради професії, а суд і кожного, хто завтра прийде до нього за захистом: у кримінальній справі, у спорі з державою, в конфлікті бізнесу, в справі про майно, свободу чи репутацію.

Закон і Бізнес