Член КК з відбору керівництва САП, адвокат Олексій ШЕВЧУК:

«Конкурсні комісії — це не декорація»

Конкурси на керівні та адміністративні посади, зокрема в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, стали індикатором зрілості громадянського суспільства та професійних спільнот, а конкурсні комісії є ключовим механізмом оновлення державних інституцій. Таку думку висловив адвокат, речник Національної асоціації адвокатів України, директор центру правничої інформації юридичного інституту КНЕУ ім. В.Гетьмана та лобіст Олексій ШЕВЧУК в інтерв’ю «Судово-юридичній газеті». У грудні 2025 року його було включено до складу конкурсної комісії, уповноваженої здійснювати відбір кандидатів із числа прокурорів на вакантні адміністративні посади у САП.

— Ви часто говорите про участь громадянського суспільства в конкурсних комісіях та наглядових радах. Чому це для вас принципово?

— Тому що саме там ухвалюються рішення, які визначають якість державних інституцій на роки вперед. Якщо громадянське суспільство справді хоче змін — воно має бути не лише коментатором у соцмережах, а повноцінним учасником механізмів добору та контролю. Участь у конкурсних комісіях, наглядових радах і конкурсах на вакантні посади — це практичний рівень впливу, де видно компетентність, відповідальність і здатність нести рішення, а не лише оцінки.

— Ви згадали історію з конкурсною комісією щодо формування ВККС. Що саме відбувається?

— Буквально нещодавно я був призначений Радою адвокатів України до складу конкурсної комісії з формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів. І тут виникає ключова проблема: Вища рада правосуддя досі не сформувала конкурсну комісію. Виходить парадокс — значна частина суб’єктів свої вимоги виконали: Рада прокурорів, Рада адвокатів України подали кандидатів, процедури з їх боку відбулися. А орган, від якого залежить фінальне оформлення та запуск, фактично гальмує процес.

— Чому, на вашу думку, це питання настільки важливе саме зараз?

— Бо ми живемо в умовах, коли заблокована або сповільнена робота багатьох інституцій. Судова система, органи добору та оцінювання, конкурси на керівні посади — це «кровоносна система» держави. Якщо вона не працює, то держава втрачає керованість, довіру і здатність реформуватися. А конкурси — це спосіб легально й прозоро перезавантажувати систему.

— Ви також згадали, що йдуть конкурси на керівника митниці та в наглядові ради. Яка там проблема?

— Проблема в тому, що ми майже не бачимо там так званих лідерів громадської думки, які роками закликають «змінювати систему». Коли доходить до відповідального рівня — подати документи, пройти співбесіди, взяти на себе юридичні ризики й дисципліну роботи — багатьох просто немає. І тоді виникає закономірне питання: чому?

— І ваша відповідь — що бракує компетентності?

— Я говорю про типову ситуацію: частина публічних активістів не має профільної освіти, релевантного досвіду, управлінських навичок і, відверто кажучи, часто — підтвердженої історії професійної роботи. Це не образа і не ярлик. Це практичний критерій. Конкурсні комісії — не про гасла. Там потрібні компетенції: право, управління, комплаєнс, доброчесність, процедура, вміння працювати з доказами, вміння ставити правильні питання й фіксувати позиції.

— Нещодавно у вас була співбесіда в Раді прокурорів України, а потім — призначення генеральним прокурором до комісії щодо адміністративних посад у САП. Що це за роль?

— Це роль, в якій я фактично представляю адвокатуру як частину системи правосуддя. І це принципово: адвокатура — не сторонній спостерігач, а інституція, яка щоденно працює в процесах і бачить, як дотримуються (або порушуються) права сторони захисту. Конкурс на адміністративні посади в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі — складний, чутливий і з високими ставками, бо йдеться про керівні функції і стандарти роботи органу.

— Ви підкреслюєте «баланс» між обвинуваченням і захистом. Як це має проявлятися в доборі прокурорів?

— Дуже просто: прокурор у демократичній правовій державі — не «каральний менеджер», а процесуальний гарант законності. Тому я як член конкурсної комісії маю прискіпливо дивитися, чи не були кандидати помічені в системному ігноруванні прав адвокатів та підзахисних, чи не демонстрували зневагу до принципу змагальності, чи дотримувалися стандартів етики, процесуальної дисципліни та доброчесності. Бо адміністративні посади — це не тільки про кар’єру. Це про культуру органу і правила, які далі поширюються на десятки людей.

— Як ви бачите критерії «якісного кандидата» в таких конкурсах?

— Ключові блоки — професійність, доброчесність і зрілість. Професійність — це не лише диплом, а практика, навички, здатність діяти в межах процедури. Доброчесність — це відсутність конфлікту інтересів, прозорі статки, репутація, готовність пояснювати рішення. Зрілість — це вміння не плутати посаду з владою, а повноваження — з персональними симпатіями чи помстою. І, звісно, здатність витримувати публічність та тиск, бо антикорупційна вертикаль завжди під прицілом.

— Ви говорите про блокування роботи інституцій. Де, на вашу думку, «вузьке місце» системи?

— Вузьке місце — в запуску процедур і відповідальності за строки. Частина органів формально декларує підтримку реформ, але процедурно або кадрово затягує рішення, без яких конкурси не стартують або не завершуються. Це вбиває довіру й створює простір для спекуляцій: одні кричать, що «все злили», інші кажуть, що «немає кандидатів», а результат — країна без повноцінно працюючих інституцій.

— Що ви хотіли б сказати тим, хто називає себе громадськими діячами та лідерами думок?

— Якщо ви справді хочете змін — ідіть у процедури. Подайтеся в наглядову раду. Подайтеся в конкурсну комісію. Пройдіть співбесіду. Візьміть на себе відповідальність, конфліктність, публічність і роботу «на землі». Бо керувати суспільною думкою з телефону — легко. Працювати в інституційному механізмі — складно. Але саме там і відбуваються реальні зміни.

— А що б ви порадили професійним спільнотам — адвокатурі, науковцям, управлінцям?

— Не стояти осторонь. Професійні спільноти мають не тільки делегувати кандидатів, а й публічно вимагати дотримання процедур, строків і прозорості. Якщо ми вже подали кандидатів і виконали свою частину — ми маємо право ставити прямі питання тим, хто затягує або блокує наступний крок.

— Ваш головний меседж на завершення?

— Конкурсні комісії — це не декорація. Це механізм, який визначає, чи буде країна мати професійні й відповідальні інституції, чи продовжить жити в режимі «вічного перезапуску» без результату. Сьогодні критично важливо, щоб запрацювали конкурсні комісії і щодо ВККС, і щодо адміністративних посад у САП, і в інших ключових секторах. Бо без цього ми фактично погоджуємося на блокування державної машини.

Судово-юридична газета