Статистична сліпота

«Публічний порядок» як чорна діра для виконання рішень арбітражів в Україні

У сучасному праві діє презумпція дійсності арбітражного рішення. Це так званий золотий стандарт, закріплений Нью-Йоркською конвенцією 1958 року, який полягає в тому, що визнання та виконання арбітражних рішень є правилом, а відмова — винятком. Однак ефективність цього наднаціонального механізму подекуди розбивається о скелю національного правозастосування, зокрема такого оціночного поняття, як «публічний порядок».

Ефект «чорної скриньки»

Провідний експерт Гері Борн у своїх фундаментальних працях наголошує на тому, що застереження про публічний порядок (ст.V(2)(b) конвенції) має застосовуватися лише у виняткових обставинах, коли виконання рішення порушує «фундаментальні принципи моралі та справедливості».

Проте в юрисдикціях, що розвиваються, ця концепція часто виступає інструментом судового протекціонізму, перетворюючись на «чорну діру», в якій зникають законні очікування інвесторів.

Щоб зрозуміти, де на цій мапі знаходиться Україна, спробуємо провести аудит судової статистики, результати якого демонструють, що держава не просто не контролює цей процес — вона його не бачить.

У грудні 2025 року Державна судова адміністрація офіційно повідомила, що в Україні не ведеться окремий статистичний облік підстав відмови у виконанні рішень міжнародних арбітражів.

Отримані нами масиви даних (форми звітності №1-мзс, №2-азс та архівні форми №2-Ц за 2014—2024 рр.) фіксують лише «валові» показники, а саме кількість поданих заяв, кількість розглянутих справ, залишки. У цих формах графи «причина відмови» просто не існує.

Це створює ефект «чорної скриньки». Тож не можливо емпірично підтвердити або спростувати гіпотезу про дружність української юрисдикції до арбітражу. Загалом інвестор не бачить різниці між «технічною» (наприклад, через відсутність належного повідомлення сторони) та «політичною» (застосуванням доктрини публічного порядку для захисту державного підприємства від сплати боргу) відмовами.

Глобальний контекст

Така ситуація йде врозріз із сучасними світовими підходами до правової визначеності.

Професор Queen Mary University of London Лукас Містеліс зазначає, що для бізнесу критично важливим є не стільки «право в книгах», скільки передбачуваність «права в дії».

Відсутність верифікованих даних про застосування публічного порядку є індикатором підвищеного ризику для іноземних інвесторів. Як зауважує інший дослідник, Нікос Лавранос, якщо юрисдикція не може продемонструвати прозорий «рівень успішності» виконання рішень, інвестор автоматично закладає у вартість капіталу максимальну премію за ризик.

Українська реальність: між формою та змістом

Аналіз форм звітності ДСАУ свідчить про застарілість методології, яка орієнтована на радянський підхід «навантаження на суддю», а не на якісний аналіз правосуддя.

У 2017 році, коли розгляд заяв про визнання іноземних арбітражних рішень було передано до апеляційних судів, як суду першої інстанції, ці справи у звітах (форма 2-азс) розчинилися в загальному масиві цивільного судочинства.

На практиці це означає, що суд може відмовити у виконанні рішення на сотні мільйони доларів, посилаючись на те, що стягнення «загрожує економічній безпеці України», що є занадто розширеним тлумаченням публічного порядку — і цей кейс залишиться в статистиці просто як «одна розглянута заява», без жодного маркера небезпечної тенденції.

Судова практика

Аналіз судової практики демонструє складну трансформацію підходів. Здебільшого суди декларує відданість проарбітражному підходу, зазначаючи, що «посилання на порушення публічного порядку може мати місце тільки у випадках, коли виконання рішення несумісне з основами правопорядку держави».

Однак у справах за участю стратегічних підприємств спостерігається тренд до протекціонізму та відступ від ліберального проарбітражного підходу до формування захисного механізму в умовах війни.

Верховний Суд у справах №№824/241/2018 та 824/183/19 відмовив у виконанні рішення Стокгольмського арбітражу проти Одеського припортового заводу, виходячи з того, що банкрутство стратегічного підприємства та потенційне перерахування коштів підсанкційним особам порушує публічний порядок та економічну безпеку держави. Суд прямо вказав на «пріоритет державних інтересів над приватними» у таких випадках.

В іншій справі №824/22/19 суд визнав, що втручання арбітражу в регуляторну діяльність НБУ та зобов’язання змінити режим валютного регулювання суперечить публічному порядку.

У справі №824/178/19 суд відмовив у виконанні рішення Надзвичайного арбітра, оскільки воно фактично зупиняло виконання іншого рішення національного суду, що набрало законної сили, що було розцінено як порушення принципу правової визначеності (ст.129 Конституції).

У правовій позиції, викладеній у справі №519/15/17, Верховний Суд наголошує, що суди зобов’язані здійснити перевірку того, чи призведе до порушення публічного порядку України саме визнання і звернення до виконання цього арбітражного рішення.

Застереження про порушення публічного порядку як підстава для відмови у наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу є своєрідним механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє публічний порядок держави від будь-яких негативних впливів на нього, що також викладено в постанові ВС від 6.10.2022 у справі №824/10/22.

Здебільшого при прийнятті рішення про відмову у визнанні й зверненні до виконання арбітражного рішення з підстави суперечності публічному порядку України, суди виходять з того, що обов’язок виконати рішення покладається на державну компанію, а фактичним набувачем вимог, виплат та доходів у результаті примусового виконання на території України арбітражного рішення буде підсанкційна особа (постанови ВС від 8.06.2021 №824/241/2018, від 25.11.2021 №824/183/19).

Суди також визнають, що несумісним із публічним порядком України є покладення арбітражним рішенням прямих обов’язків на орган державної влади України. Зокрема суд визнав, що втручання у діяльність Національного банку та покладання на нього непритаманних йому повноважень, не узгоджується із публічним порядком України. (ухвала Київського апеляційного суду від 5.07.2019 та постанова ВС від 7.09.2023 у справі №824/22/19).

В іншій справі ВС погодився з Київським АС, який встановив що визнання та виконання арбітражного рішення суперечить публічному порядку України, зокрема приписам ст.129 Конституції щодо обов’язковості судових рішень, оскільки визнання та звернення до виконання рішення Надзвичайного арбітра ставить під загрозу забезпечення принципу верховенства права та правової визначеності, перешкоджаючи державі забезпечити виконання іншого арбітражного рішення, дозвіл на виконання якого надано рішенням українського суду, яке набрало законної сили (ухвала Київського АС від 7.09.2020 та постанова ВС від 14.01.2021 у справі №824/178/19.

Судова практика України вказує на поступове формування практики застосування застереження про публічний порядок, як підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражних рішень. Правові позиції Верховного Суду в частині втручання на підставі публічного порядку обмежуються ситуаціями, коли:

виконання рішення призведе до неприйнятних наслідків для державних інтересів;

арбітражне рішення покладає прямі обов’язки на органи державної влади України, що виходить за межі допустимого впливу приватного арбітражу на публічну сферу;

визнання і виконання арбітражного рішення створює загрозу принципу обов’язковості судових рішень та правовій визначеності.

***

Тож національні суди мають схильність до вільного трактування публічного порядку, розширюючи його до захисту суто внутрішніх економічних інтересів держави. Без належного статистичного моніторингу така практика стає неконтрольованою.

Як зазначав суддя Берроу у справі «Richardson v. Mellish» (1824), публічний порядок — це «норовливий кінь, сівши на нього, ви ніколи не знаєте, куди він вас занесе».

Українська держава, не ведучи належного статистичного обліку, фактично відпустила поводи цього коня. Для виправлення ситуації недостатньо декларацій про проарбітражний клімат.

Отже, необхідно внести зміни до наказу ДСАУ №325 та Класифікатора категорій справ, запровадивши обов’язкове кодування підстав відмови у наданні екзекватури.

Перехід до обліку даних про «правосуддя, що базується на даних» дозволить продемонструвати інвесторам, що Україна є частиною цивілізованого правового світу, а не terra incognita, де арбітражні рішення розбиваються об мур невідомого «публічного порядку».

Закон і Бізнес