Чому у віндикаційному позові захист не вичерпується застосуванням способу захисту
Питання довкола застосування віндикаційного імунітету породжують цілий ряд проблематик: від визначення походження й природи самої конструкції до юридичної невизначеності в законодавстві.
На роздоріжжі редакцій
Суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат у рамках роботи ІХ Харківського міжнародного юридичного форуму виступив із доповіддю «Віндикаційний імунітет: окремі ремарки».
«Коли ми говоримо про захист, який застосовує суд, ми завжди переміщуємо питому вагу на той спосіб захисту, про який просить позивач, будь-то віндикаційний, негаторний позов чи будь-який інший. Я для себе достатньо давно помітив, що захист не вичерпується способом захисту, який обирає позивач», — розпочав спікер. В.Крат додав, що в доктрині, на рівні закону, є лише окремі елементи того, що римляни почали досліджувати достатньо давно. І це називається заперечення. Ці заперечення мають, з точки зору самого віндикаційного імунітету, матеріальну правову природу.
Суддя пояснив, що заперечення про позовну давність — раніше було ipso iure, зараз за заявою сторони. Заперечення про нікчемність зараз працює ipso iure. Суд знає закон і застосовує це. З віндикаційним імунітетом ситуація ще цікавіша. Тому В.Крат говорить про недоречність пов’язування захисту із застосуванням того чи іншого способу захисту. Адже матеріально-правовому розумінні відмова і по суті погодження із ексцепцією відповідача, який заперечує проти віндикаційного позову, це також захист. Тому весь акцент змістили на те, що обирає позивач. А те, як заперечує відповідач і чого можуть стосуватись заперечення, ексцепція, залишається поза увагою.
Суддя розповів, що, готуючись до лекції для студентів про віндикаційний позов, він задався питання: «Де власне у віндикації знаходиться право?». Адже на початку в Римі це саме й був спір про право. В римському віндикаційному процесі власник був зобов’язаний довести своє право власності на річ.
Спікер додав, що українські правники здебільшого тяжіють до поєднання непоєднуваного і бажання «затягнути англосаксів в континентальну систему». Але водночас В.Крату сподобався вислів: «…у часи плутанини юридичний розум вдається до використання стародавніх максим і латинських фраз, намагаючись навести лад у хаосі» (Howe, John E. Bona Fide Purchaser--Without Title, Kentucky Law Journal: Vol.36: Iss. 2, Article 2).
Перша ремарка, на яку звернув увагу В.Крат, це питання про те, яку редакцію ч.2 ст.388 ЦК слід застосовувати з 28 серпня 2025 року? Так, станом на 1.01.2025 ч.2 ст.388 ЦК «виглядала так»: «Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (ч.2 ст.388 доповнено абзацом другим згідно із законом від 1.12.2022 №2792-IX).
Водночас, законом «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» від 9.01.2025 №4196-IX, який введено в дію з 28.08.2025, абзац другий ч.2 ст.388 викладено в такій редакції: «Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продано такому набувачу на електронному аукціоні в порядку, визначеному законом».
Суддя зазначив, що ці редакції суттєво відрізняються, в тому числі, і за змістовним наповненням. Але це ще не все, адже 12.03.2025 ця ж норма була викладена в такій редакції: «Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна».
Питання, який із підходів, в якій нормі в цій ситуації можливо застосовувати, залишається відкритим. Але, переконаний суддя, з точки зору юридичної визначеності, навряд чи так може бути.
Види імунітету
У контексті віндикаційного імунітету та його видів, спікер навів окрему думку судді Великої палати ВС Олександра Банасько від 11.09.2024 у справі № 554/154/22. Так, суддя виділяє такі види віндикаційного імунітету як:
загальний імунітет добросовісності — неможливість витребування майна в добросовісного платного набувача за винятком трьох визначених у ч.1 ст.388 ЦК випадків;
імунітет ex iudicio — неможливість витребування майна в добросовісного набувача, якщо таке майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень (аб.1 ч.2 ст.388 ЦК);
імунітет ex peculiari rei — неможливість витребування в добросовісного набувача грошей, а також цінних паперів на пред’явника, що існують у паперовій формі (ст.389 ЦК);
приватизаційний імунітет — неможливість витребування в добросовісного набувача майна, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (абз.2 ч.2 ст.388 ЦК).
Також В.Крат звернув увагу на постанову КЦС від 25.06.2025 у справі №638/17112/21, в якій на суд констатував, що на підставі ч.2 ст.388 ЦК майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
В цій ситуації віндикаційний імунітет направлений для забезпечення стабільності. Тут же суд вказав на те, що при «віндикаційному імунітеті», що закріплений для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення (абз.1 ч.2 ст.388 ЦК, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець.
Водночас, у рішенні ЄСПЛ від 11.01.2024 у справі «Шмакова проти України», суд зазначив, що хоча Уряд стверджував, що у справі заявниці компенсація не була необхідною, оскільки вона отримала земельну ділянку безоплатно, це не виключає можливості визнання порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи, В.Крат зазначив, що в контексті розглянутої проблематики можна ставити питання про застосування тільки традиційного заперечення або заперечення загалом, про наявність видів і моделей віндикаційного імунітету, а також його поширення або непоширення на ті випадки, коли майно набувається недобросовісним набувачем.

Суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!