Хто має бути відповідачем у спорах про скасування держреєстрації речового права — ВП ВС

Незалежно від доводів та підстав позову, Мін’юст не може бути єдиним відповідачем у справі, якщо з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки, скасування держреєстрації яких оскаржується.

На це звернула увагу Велика палата Верховного Суду, залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції у справі №910/2546/22, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі товариства звернулися із позовом про скасування наказу Мін’юсту «Про задоволення скарги» від 15.10.2021 №3707/5 та зобов’язання відповідача поновити в реєстрі шляхом внесення відповідних відомостей права оренди позивача-1 та права суборенди позивача-2, які припинені на підставі наказу.

Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Натомість апеляційний суд це рішення скасував та відмовив у позові.

Касаційний господарський суд передав справу до ВП ВС для відступу від висновків Касаційного цивільного суду про необхідність відмовляти у задоволенні позову про скасування наказу Мін’юсту, яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, у випадку визначення відповідачем лише Мін’юсту

Своєю чергою, ВП ВС зазначила, що, вирішуючи такий спір, суд насамперед повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Вирішення цього питання передує з’ясуванню, чи мало місце порушення, невизнання або оспорювання такого права чи інтересу, зокрема, внаслідок стверджуваних у позові порушень, допущених під час розгляду відповідної скарги та/або ухвалення наказу.

Згідно з обставинами цієї справи, спір виник щодо речових прав на ділянки, а сторонами цього спору є, з одного боку, товариства, які посилаються на безпідставне скасування наказом Мін’юсту належних їм прав оренди та суборенди земельних ділянок, а з іншого — товариство, яке ініціювало вказане скасування, оскільки вважає, що право суборенди спірної землі належить йому (саме до цієї особи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги позивачів).

Як зауважила ВП ВС, якщо суд дійшов висновку, що речове право позивача було порушене та підлягає поновленню зі скасуванням рішення Мін’юсту, посадова особа Мін’юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права.

Разом з цим ВП ВС наголосила, що судове рішення є підставою для державної реєстрації речового права за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. У подібних спорах вжиття заходів забезпечення позову може не допустити подальший перехід речових прав, тим самим забезпечивши позивачу ефективну можливість захистити свої права без необхідності повторного звернення до суду.

Водночас, ВП ВС відступила від висновків КГС про те, що позовна вимога про оскарження наказу Мін’юсту в разі її задоволення не приводить до повного захисту прав позивача, а судове рішення про визнання незаконним чи про скасування такого наказу само собою не може бути підставою для державної реєстрації речових прав, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи таку вимогу можна інтерпретувати як спрямовану на введення позивача у володіння шляхом державної реєстрації речового права на підставі судового рішення.

Відтак зазначена вимога не має щоразу розцінюватись судами як неналежний спосіб захисту з відмовою в її задоволенні виключно з формальних міркувань.

Закон і Бізнес