Чому воля заповідача переважає процедурні недоліки, пояснив суддя ВС

Деякий час існувало чимало спорів, у яких сторони намагалися скасувати волю заповідача. ВС сформулював правову позицію про те, що воля заповідача має примат над усім іншим, і будь-які процедурні питання не можуть її скасувати.

Про це нагадав суддя Касаційного цивільного суду  Євген Петров під час тренінгу «Спори у сфері захисту внутрішньо переміщених осіб», інформує «Закон і Бізнес».

Так, він навів постанову Великої палати ВС від 25.05.2021 у справі №522/9893/17. У цій справі позивач вказував на нікчемність заповіту через те, що нотаріус посвідчив його не в межах свого нотаріального округу. ВП ВС вказала, що це не впливає на форму правочину і не підпадає під вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК та призводять до нікчемності заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 кодексу. Розширене розуміння вимог до форми і порядку посвідчення заповіту матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Також Є.Петров розповів про постанову об’єднаної палати КЦС від 29.01.2024 у справі № 369/7921/21. Відповідно до обставин цієї справи позивачка вважала, що заповіт є нікчемним, оскільки особа, яка його посвідчувала (секретар сільської ради), не мала на це повноважень, а саме не було відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради. Суд вказав, що це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми заповіту та порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Отже, наголосив він, ВС продовжує послідовно вказувати на те, що воля заповідача є головною. Зокрема, було також зроблено висновки, що не є підставою для нікчемності заповіту внесення відомостей у реєстр після смерті заповідача, незазначення в заповіті місця його складання та ін. 

Суддя КЦС звернув увагу на постанову від 26.06.2024 у справі №686/5757/23, в якій ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого 2017 року щодо поважності причин для поновлення строку для прийняття спадщини. ВП ВС акцентувала, що наявність заповіту, про який не знав спадкоємець, є поважною причиною, однак лише якщо спадкоємець не був спадкоємцем першої черги за законом (тоді він мав вчинити певні дії щодо прийняття спадщини).

Є.Петров навів постанову ВП ВС від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц. У цій справі відповідач оформив право на спадщину на підставі рішення суду про встановлення факту його проживання зі спадкодавцем та продав успадковану квартиру. Після цього відповідне судове рішення було скасоване, і міська рада просила суд, зокрема, визнати спадщину відумерлою та витребувати квартиру в покупця на її користь. ВП ВС не задовольнила такі вимоги, натомість вказала, що якщо застосовувати аналогію закону (ст.1280 ЦК), то територіальна громада має право на отримання грошової компенсації.

Суддя КЦС проаналізував постанову КЦС від 28.06.2023 у справі № 524/1413/22, яка стосувалася прийняття спадщини на тимчасово окупованій території. Суд вказав, що звернення позивача із заявою про прийняття спадщини на території окупованої АР Крим не могло розцінюватися як належне, оскільки ця територія не контролюється органами державної влади України.

Є.Петров розглянув також судову практику щодо розірвання спадкового договору, усунення від права на спадкування на підставі ст.1224 ЦК, спадкування з іноземним елементом та ін.

Тренінг «Спори у сфері захисту внутрішньо переміщених осіб» організовано Національною школою суддів України спільно з БФ «Право на захист» за підтримки управління Верховного комісара ООН у справах біженців.

Закон і Бізнес