Коли іпотекодержатель може вважатися добросовісним — нагадав ВС

Конструкція «добросовісного іпотекодержателя» (тобто того, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із «не власником»), хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (п.6 ст.3 ЦК).

Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного цивільного суду, скасовуючи попередні рішення у справі №466/3398/21 та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі Особа 1 звернувся з позовом про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборон відчуження. Позов мотивований тим, що Особа 1 є власником квартири на підставі рішення суду, яким підтверджено незаконність вибуття квартири з його володіння та витребувано цю квартиру з чужого незаконного володіння Особи 2, яка передала спірне житло в іпотеку банку за оспорюваним договором іпотеки.

Рішенням суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов задоволено.

Своєю черго, КЦС зазначив, що у практиці касаційного суду неодноразово застосовувалася конструкція «добросовісного іпотекодержателя» і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість.

І якщо ЦК допускає набуття права власності добросовісним набувачем (ст.330 ЦК) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки, також має допускатися правопорядком.

ОП КЦС зауважив, що законодавець не передбачив нікчемності правочину у випадку відсутності у іпотекодавця права власності на предмет іпотеки. Тому такий правочин є оспорюваним.

Недійсність первісних юридичних фактів чи документів не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків (має місце тільки в одиничних випадках, передбачених у законі — наприклад, ч.2 ст.548, ч.4 ст.1119 ЦК). Тому повинна враховуватися добросовісність/ недобросовісність іпотекодержателя, для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки та/або при визнанні недійсним договору іпотеки. При цьому очевидно, що добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки як укладення договору не власником.

До обставин, які можуть свідчити, що недобросовісність іпотекодержателя відноситься, зокрема: момент вчинення правочину; суб’єкти, які вчиняють або з якими вчиняється договір іпотеки (наприклад, родичі, квазіродичі, пов’язана чи афілійована юридична особа/ група юросіб). Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю. Конструкція «добросовісного іпотекодержателя», зокрема, має виключатися в тому разі, коли майно було вкрадене у власника або в особи, якій власник передав майно у володіння.

Також в ОП КЦС констатували, що власник, який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця «займає» місце останнього у відносинах іпотеки. Очевидно, що до власника, який задовольнив вимоги іпотекодержателя, переходить у порядку суброгації (ч.3 ст.528 ЦК) право вимагати з боржника виконання зобов’язання, яке було забезпечене іпотекою.

За таких обставин ОП КЦС не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах КЦС від 11.08.2021 у справі №523/7609/17 та від 17.11.2021 у справі № 200/4037/19.

Закон і Бізнес