Коли невиконання зобов’язань може кваліфікуватися як шахрайство, — ВС

Отримання майна з умовою виконання будь-якого зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов’язання – не виконувати.

Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд, залишаючи без змін ухвалу апеляційного суду у справі №295/17062/15-к, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі особа обвинувачувалася в тому, що, не маючи наміру організовувати виступ музичного гурту, повідомила іншим особам про здійснення такої організації та продала квитки на концерт, а отриманими грошима заволоділа, розпорядившись ними на власний розсуд. Місцевий суд визнав винуватим і засудив обвинуваченого за чч.1 та 2 ст.190 КК. Апеляційний суд погодився з місцевим судом у частині доведеності вини та правильності кваліфікації дій обвинуваченого.

У касаційній скарзі сторона захисту стверджувала, що кваліфікація дій підзахисного за чч.1 та 2 ст.190 КК є передчасною, оскільки він не мав умислу на вчинення шахрайських дій, а між ним і потерпілими виникли цивільно-правові відносини.

Своєю чергою, ККС вказав, що розмежування кримінально караного злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, беручи на себе зобов’язання, не має реальних можливостей і бажання їх виконувати, то йдеться про шахрайство. Цивільно-правові відносини, за допомогою яких суб’єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинні бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст.190 КК.

ККС констатував, що, особа, не маючи на меті організовувати виступу музичної групи, запропонувала потерпілим придбати квитки на концерт. Вони ж, будучи помилково впевнені в правильності та добросовісності дій особи, передали їй кошти. Таким чином, особа шляхом обману заволоділа чужим майном, яким потім розпорядилася на власний розсуд.

Саме собою існування між обвинуваченим і потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені в певному правочині, не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності всіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

Закон і Бізнес